Сторінка
2

Педагогічні технології авторської школи В. Караковського

У будь-якій ситуації Караковський миттєво виявляв себе як блискучий організатор, натхненник, генератор ідей. Він входив до складу керівництва гуртків, самодіяльних театрів і хорів скрізь, де йому доводилося працювати і вчитися. Яскравий, талановитий, харизматична людина, обожнюваний учнями і вчителями, просто не міг не залишитися непоміченим, і в 1977 році Володимир Абрамович переїжджає в Москву, щоб взяти школу № 825, що знаходиться на околиці міста. У ній педагогічний досвід Караковський набуває стрункість наукової концепції; школа отримує статус школи-лабораторії. У 1987 році Володимир Абрамович стає лауреатом премії імені Ленінського комсомолу. У 1988-91 займає пост голови Всесоюзної ради з народної освіти. Володимир Абрамович - доктор педагогічних наук, член-кореспондент РАО (1990), народний учитель СРСР (1991), почесний доктор ЧДПУ.

Караковський є також одним із авторів педагогіки співробітництва. На цю тему він написав декілька книг. Серед них «Грани воспитания», «Без звонка на перемену», «Стать человеком», «Воспитание гражданина».

Робота із колективом у системі В.А.Караковського

Шкільний колектив

Велика увага приділялася створенню шкільного різновікового колективу, взявши чіткий орієнтир на його випереджувальний розвиток відносно інших, у тому числі і первинних колективів. На першому етапі це було об'єктивною необхідністю. Звичайно, можливий і інший шлях: створювати міцні первинні колективи, поступово об'єднуючи їх в загальношкільні. Але ж поки всі класи стануть хорошими колективами, може пройти так багато часу (а скоріше, цього взагалі не дочекатися), а до шкільного колективу справа вже й не дійде. Тоді й доведеться його ліпити як механічну спільність. Крім того, відомо, що первинні колективи мають деяку замкнутість і ревниво ставляться до спілкування своїх членів з представниками інших класів. Створення шкільного колективу «зверху» не означає, що формування первинних колективів відкладається до часу, поки не згуртується вся школа. Їх розвиток іде паралельно, одночасно, але головним орієнтиром і суб'єктом їх розвитку є загальношкільний колектив. Вхідні в колектив школи в якості складових компонентів різні за типом, розміром і довготривалостю дитячі об'єднання в системі існують не самі по собі, не розрізнено, а доповнюють один одного, взаємодіють, підпорядковуючись загальним цілям і завданням. І в цьому випадку можна говорити про школу як про систему колективів. Розвиток головного колективу і йде від простої сукупності - до системи.

Тільки за цієї умови може виникнути згуртований різновіковий загальношкільний колектив, який, на глибоке переконання Караковського, є ядром шкільної виховної системи.

Визначивши цілі, завдання майбутньої системи, сформулювавши педагогічні принципи і позиції, необхідно звернутися до пошуків системоутворюючої діяльності. Хотілося б, щоб вона збіглася з основною діяльністю учня, з навчальною.

Але до цього готові не були: непопулярність навчання в свідомості більшості хлопців, вузька спеціалізація і роз'єднаність вчителів-предметників, замкнуті осередки кабінетної системи, орієнтація на знання та навички, лобові прийоми у вирішенні вчених завдань - все це не могло сприяти інтеграції виховних впливів. Тоді звернулися до сфери дозвілля. Тут всі були приблизно в рівних умовах, тут не так сильна влада «обязаловки», а за умови достатньої різноманітності і права вибору виникали досить комфортні умови для розкріпачення особистості.

Крім того, багаторічною практикою доведено, що власне виховна діяльність має в порівнянні з іншими видами роботи найбільшим інтеграційним потенціалом. Неодмінні риси кожної ключової справи - колективна розробка, колективне планування, колективне проведення і колективний аналіз результатів. На всіх етапах дорослі і діти виступають разом, як рівні партнери, що створює атмосферу загальної захопленості і відповідальності.

Другий етап пов'язаний з відпрацюванням змісту діяльності і структури системи як цільової установки. Висувається перетворення в основному створеного колективу на інструмент масового виховання. Система ніби «стягує себе у вузли»: повторення справ і ситуацій, визнаних колективом, народжує традиції, колективні звички.

Самоврядування у шкільному колективі

Самоврядування - неодмінна ознака колективу, його функція. Якщо немає колективу - марно говорити про самоврядування.

Отже, самоврядування - не мета, а засіб виховання. Це вища форма керівництва дитячим колективом. В самоврядуванні головне не органи, а діяльність, спрямована на вдосконалення життя колективу

У ставленні до самоврядування добре проявляється культура педагога, стиль його відносин з хлопцями. Тут переважає не прямий, не лобовий вплив вчителя, вихователя, а його прихована позиція, сила його реального авторитету, такт і розум.

Не можна переносити на органи учнівського самоврядування структури дорослих, не властиві віку і психології школярів бюрократичні форми управління.

Кожен колектив конкретної школи сам визначає, які органи самоврядування йому потрібні. Є органи постійні, є і тимчасові, є такі, що створюються для підготовки і проведення всього однієї справи. Добре, якщо склад органів оновлюється, а самі вони досить гнучкі і рухливі.

Види діяльності самоврядування:

• участь у плануванні, розробці, проведенні та аналізі ключових справ шкільного колективу;

• участь у роботі педради;

• робота в постійних і тимчасових органах самоврядування;

• виконання колективних, групових та індивідуальних доручень;

• чергування по школі, класу, спец посту;

• діяльність рад класів;

• діяльність чергових командирів;

• участь у роботі табірних зборів;

• робота педкласу.

Помітно поліпшилися процеси самоврядування в шкільному і класних колективах. Для залучення до діяльності самоврядування якнайбільшого числа учнів у класах ввели посаду чергового командира. Він обирається більшістю голосів відкритим, прямим голосуванням на загальних зборах класного колективу. Термін роботи його - один місяць. Після закінчення цього терміну клас обговорює діяльність командира, оцінює її і обирає нового на наступний термін. Права та обов'язки чергового командира визначені спеціальним Положенням. На час своєї роботи черговий командир входить до складу ради загону чи комсомольського бюро.

Вигадуючи структуру шкільного самоврядування, відмовилися від громіздкої мережі штабів і комісії, а пішли шляхом різноманітних, гнучких, тимчасово діючих ініціативних груп.

Tpі-чотири рази на рік в школі збирається Велика рада. У неї входить учнівський, піонерський і комсомольський актив 5-11 класів з класними керівниками (вони входять в актив класу), рада піонерської дружини, комітет комсомолу і все «доросле» керівництво школи (директор, його заступники, секретар партбюро, голова профспілкового комітету, секретар учительської комсомольської організації). Обговорюючи принципово важливі питання життєдіяльності шкільного колективу, використовували такі прийоми, як розмову у колі, мозкову атаку, групову дискусію, прийом моделювання.