Сторінка
10

Психолого-педагогічне визначення готовності дитини шестирічного віку до школи

уміння планувати свої дії та наявність самоконтролю у виконанні учбових завдань (здатності оцінити результати власних дії на основі співвідношення їх із певним зразком, еталоном);

розвиток пізнавальних процесів;

включення гри в учбову діяльність школярів для оптимального оволодіння навичками учіння;

гуманізація навчального спілкування та організація навчального співробітництва.

Організація і зміст експериментального дослідження

Експериментальне дослідження проводилося у навчально-виховному комплексі «Школа – дитячий садок» с. Маркова Монастирського району Тернопільської області. Ним було охоплено 25 учнів експериментального і 28 учнів контрольного класів. Наше дослідження особливостей мотиваційної готовності першокласників до шкільного навчання проводилось у два етапи: 1) теоретичний етап (2006-2007 навчальний рік) – визначалася сфера і проблема дослідження; аналізувалася психолого-педагогічна література з даної проблеми; формувалася гіпотеза та завдання дослідження, проводився констатуючий експеримент; 2) експериментальний етап (2007-2008 навчальний рік) – проводився формуючий експеримент, тобто відбувалося цілеспрямоване й систематичне формування позитивної мотивації учіння першокласників у процесі навчальної діяльності, вивчалася його ефективність та практична значущість.

Діагностичний етап формуючого експерименту передбачав з’ясування первинного рівня мотиваційної готовності першокласників до шкільного навчання на початку навчального року і ґрунтувався на використанні комплексу психодіагностичних методів і методик.

Теоретико-узагальнюючий етап формуючого експерименту передбачав виявлення ефективності запропонованого підходу через порівняння особливостей та рівня позитивної учбової мотивації учнів контрольного та експериментального класів (повторне психодіагностичне обстеження). Також проводився аналіз і узагальнення результатів експерименту, оформлення роботи та з’ясування подальших перспектив запропонованого підходу у формуванні мотиваційної готовності у першокласників до навчання.

Проаналізуємо конкретні методики експериментального дослідження.

Мета спостереження визначалася завданнями та гіпотезою дослідження і конкретизувалася реєстрованими показниками мотивації учіння:

різні ознаки активності першокласників на уроках (особливості учбової діяльності; уміння диференціювати спосіб (як?) і результати (що? і для чого?) своїх дій; характер запитань до вчителя (відносно змісту матеріалу чи стосовно формальних елементів навчальної роботи; відносно сутності, закономірностей, причинних зв’язків явищ чи стосовно суспільної значущості і практичного використання одержаних знань і т.д.));

характер відповідей учнів (за власним бажанням чи ініціативою вчителя, змістовні чи лише формальні і т. ін.);

загальний рівень та вибірковість пізнавальної активності на уроках;

ступінь самостійності у постановці учбових цілей і задач;

ставлення до підказок;

ставлення до позитивного і негативного оцінного судження учителя;

уважність на уроці (із врахуванням індивідуальних особливостей уваги);

характер переходу від уроку до перерви і від перерви до уроку;

різноманітні емоційні реакції: вигуки; інтонаційна виразність мовлення під час відповіді; адекватність емоційних проявів; особливості міміки і жестикуляції школярів.

Для фіксації результатів спостереження використовувалася така таблиця:

У бесіді з педагогом шляхом прямих і непрямих запитань ми виявляли ставлення конкретного учня до учбової діяльності за виділеними показниками. Так, для визначення того, чи є вчитель особистісно значущим суб’єктом для конкретного учня, ми шляхом непрямих запитань виявили, наскільки першокласник виконує вказівки вчителя, чи уважний він на уроці, а також чи з охотою він вчиться, його поведінка під час уроку, зацікавленість у процесі та результатах навчальної діяльності і т. ін. Важливою була думка вчителя з приводу взаємовідносин школяра з ровесниками.

Бесіда за сюжетними малюнками допомагала виявити ставлення дитини до різних видів діяльності, до учіння і школи в цілому. Запропонувавши учневі вибрати картинки, які йому найбільше подобаються, ми вели з ним невимушену розмову по всіх сюжетах, щоб зрозуміти мотиви вибору. Якщо дитина надавала перевагу навчальним ситуаціям, із цікавістю говорила про заняття у дитячому садку, перераховувала свої вміння та успіхи в них, і це поєднувалося із властивою їй пізнавальною активністю, - ми відзначали високий рівень мотивації. Інтерес до всіх тем при досить поверхневому відображенні змісту учбової діяльності показував систему переваг, яка ще не склалася. Якщо дитина ігнорувала сюжети, пов’язані з школою, але охоче ставила себе в позицію учасника побутових та ігрових ситуацій, це свідчило про відсутність спрямованості на учіння.

Індивідуальна бесіда проводилася індивідуально з кожним учнем. Зміст її складали питання, які психолог послідовно давав першокласнику. Питання були складені таким чином, що спрямовувалися на діагностику усіх показників позитивної мотивації учіння:

ставлення учнів до учіння загалом;

ставлення учнів до конкретних навчальних предметів;

види особистісно значущої діяльності молодшого школяра;

особистісно значущі для школяра суб’єкти.

Крім того у бесіді містилися додаткові питання, необхідні для збирання даних про школярів та їх введення у ситуацію обстеження. Ми враховували, що відповіді на деякі питання можуть охоплювати не один, а декілька показників. Список питань анкети ми розміщували таким чином, щоб учень його не бачив, і фіксували на окремому аркуші паперу номер питання і відповідь на нього.

Індивідуальне обстеження дало змогу уточнювати зміст запитань відповідно до індивідуальних відповідей школяра про вид його значущої діяльності. Так, у питання, в яких порівнювалося ставлення учня до окремих навчальних предметів і особистісно значущої діяльності, ми розміщували той вид значущої діяльності, про який розповідав першокласник (див. додаток 3)