Сторінка
8

Українські народні традиції та обрядовість у моральному вихованні молодших школярів

Здавна вважалося, що українці дуже гостинні та щедрі. Тому, за традицією, пригощали в цей день кожного, хто заходив до хати, влаштовували обіди для бідних, давали щедрі пожерти на добродійні та громадські цілі.

Під час літнього календарного циклу святкують: Зелені свята (День Святої Трійці), Івана Купала (7 липня), Спаса.

Розглянемо детальніше свято Івана Купала. Це свято є одним із найпоетичніших і найдавніших у наших пращурів.

Оскільки наші предки обожнювали природу, поклонялися її стихіям – воді та сонцю, то, очевидно, в давнину це й було свято поклоніння життєдайним силам природи.

Про це свідчать і залишки тих обрядів, які дійшли до нашого часу, – це:

- очищення вогнем;

- обливання водою;

- ігри на березі річок та озер;.

- ворожіння;

- шукання цвіту папороті.

7 липня надвечір збиралася молодь і сплітала вінки з усяких трав. Дівчата прибирали гілку з дерева – Купайлицю (в деякій місцевості Марену) і водили навколо хороводи.

Хлопці робили Купайла – солом'яне опудало, яке потім спалювали на вогні або топили у воді.

Крім Купайла чи Марени дівчата виплітали ще віночки з квітів, які потім пускали на воду і ворожили на них.

Завданням хлопців було розпалити купальське вогнище. Для цього збиралися сухі гілки по всьому селі, особливо у дворах, де були дівчата на видані. Вогонь треба було роздобути живий – тертям палиці обралицю або викресати кресалом.

Коли вогонь розгорявся, починалися ігри та забави навколо вогнища. Кожен вибирав собі дівчину, і стрибали парами, взявшись за руки.

Після такого очищення вогнем дівчата ворожили.

Піч на Івана Купала чарівна і доленосна. За народними переказами вважалося, що в цю ніч діють надприродні сили: Русалки виходили з річок і могли досмерті залоскотати людину, лісовики плутали стежки так, що поодинокий парубок чи дівчина губилися навіть у знайомій їм місцевості.

Ще існувало повір'я, що в цю ніч квітне папороть. Тому, найвідважніші парубки намагалися відшукати цвіт папороті, бо це була чарівна квітка. Вважалося, що хто її знайде, здобуде силу перемагати всяке зло і тому відкриються всі скарби.

Вранці всі йшли, щоб покачатися по росі, тому що роса в цей день мала найбільші лікувальні властивості.

Отже, як бачимо, свято Івана Купала – це свого роду гімн життєдайним силам природи. І хоч ми втратили давні глибинні корені цього свята, проте сама форма, поезія купальських обрядів дійшла до наших часів, і ми повинні її берегти як перлину нашої культури.

Під час зимового календарного циклу святкують: свято Катерини (7 грудня), день Святого Миколая (19 грудня), Різдво Христове (7 січня), Щедрий вечір (13 січня), Водохреща (19 січня).

Розглянемо детальніше свято Різдва Христового. Різдво Христове – одне з найбільших і найвеличніших свят в Україні.

За традицією, напередодні Різдва цілий день господиня порядкувала біля печі, адже на святий вечір на столі повинно було стояти 12 страв. Усі страви – пісні. Найголовніша обрядова страва – кутя, варилася із товченої пшениці, заправлялася медом, інколи тертим маком, горіхами.

Існував обряд на святий вечір застеляти стіл білим обрусом, під який клали запашне зілля та часник – від злих духів.

Урочисто, з молитвами ставили господарі на покуті кутю і узвар – жертву для духів. Запалювали свічку.

Нарешті, коли засяяла на небі перша зірка, вся сім'я сідала за вечерю. Спочатку їли кутю, а потім всі інші страви. Повечерявши, залишали на столі кутю та ще деякі страви і не прибирали ложок, щоб духи могли вночі прийти на вечерю.

За традицією, після вечері господарі не виходили з дому, лише малі діти носили вечерю дідусеві, бабусі та хрещеним батькам, які давали їм за це солодощі. Деякі з дітей ішли колядувати.

Ніч перед Різдвом – свята ніч, тому цілу ніч горіло світло в кожному домі, старші не лягали спати, співали коляд, урочисто зустрічали народження Божого Сина, який прийшов на землю в образі людини, щоб наблизити людей до Бога і відкупити їх від смерті .

Традиції, звичаї та обряди знаходять також вияв у таких засобах народної педагогіки:

рідна мова;

фольклор;

систематична посильна праця;

національні звичаї і культурно-історичні традиції народу;

народне мистецтво;

ремесла і промисли;

народні свята;

обряди;

символи й атрибути;

народний календар;

мудрі заповіді народної моралі;

дитячі ігри та іграшки;

народні знання і проповіді стосовно різних сфер життя людини і суспільства;

народні правила взірцевої поведінки й спілкування між людьми;

15. культура;

16. сімейних родинних відносин тощо.

Розкриємо детальніше деякі з зазначених засобів. Фольклор – це народна творчість, в якій "художнє відображення дійсності відбувається в словесно-музично-хореографічних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд трудящих мас і нерозривно пов'язані з їхнім життям та побутом".

Фольклору властива така риса, як традиційність. Фольклор бере витоки з народних традицій, своїми коренями він сягає у давнє минуле. Завдяки йому забезпечується нерозривний взаємозв'язок між минулим і сучасним, він також є скарбницею сталих народних звичаїв і стимулятором їх дальшого розвитку.

Український фольклор різноманітний за жанровою характеристикою проаналізувавши наукові джерела з теми дослідження ми виявили, що весь фольклор умовно поділяють на:

1) прозовий;

2) поетичний.

Прозовий фольклор в сою чергу поділяється на дві великі групи:

- художня проза;

- документальна (неказкова).

До художньої прози належать різні види казок: про тварин, героїко-фантастичні та чарівні, соціально-побутові, кумулятивні казки, небилиці. Документальна проза охоплює легенди, перекази, оповідки, народні оповідання. Провідною функцією неказкової прози є засвідчення та пояснення історично-вірогідних джерел (переказ про заснування міста Києва та ін.).

Одним із жанрів поетичної усної народної творчості є замовляння, заговори, які начебто несуть у собі чудодійну силу впливу на навколишній світ. У народі побутують господарські, лікувальні, громадські, приворотні замовляння.

До поетичної народної творчості належать короткі влучні вислови – приказки, примовки, прислів'я, загадки, прикмети, каламбури, вітання, прокльони, побажання, афоризми тощо. Цей вид творчості називається параміографією, що означає найкоротші жанри, які в образній формі відображають найсуттєвіші сторони навколишнього середовища суспільних і родинних відносин.

Поетичну групу українського фольклору складають також пісні, голосіння та думи. Українська пісня – це невичерпне джерело національної культури.

Пісня супроводжує все життя і діяльність людини – від народження до останнього проводу з життя. Аналіз використаних джерел дав можливість скласти класифікацію пісень, до якої входять:

календарно-обрядові;

трудові пісні;

колядки;

щедрівки;

веснянки (гаївки);

купальські;

перівчані;

обжинкові;

гребовецькі;

весільні;

ігрові;

хороводні пісні.