Сторінка
2

Предмет, завдання і методи педагогіки

Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. У педагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів. Найчастіше при цьому беруть за основу систему виховних впливів, за допомогою яких відбувається формування особистості.

Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1. Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.

2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.

4. Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.

Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.

Форма розглядається як спосіб виразу змісту, а отже, як його носій. Завдяки формі зміст знаходить зовнішній вигляд, стає пристосованим до використання (додаткові заняття, інструктаж, вікторина, залік, лекція, диспут, урок, екскурсія, бесіда, збори, вечір, консультація, іспит, лінійка, огляд, рейд і ін.). Будь-яка форма складається з одних і тих же компонентів:

цілей,

принципів,

змісту,

методів і засобів навчання.

Всі форми знаходяться в складній взаємодії. У кожній з форм по-різному організовується діяльність учнів. На підставі цього виділяють форми діяльності учнів:

індивідуальні,

групові,

фронтальні (колективні, масові).

Професійніше розглядати форми організації навчання не по кількості учнів, які беруть участь в освітньому процесі, а по характеру зв'язків між ними в процесі пізнавальної діяльності.

Індивідуальна форма - поглиблена індивідуалізація навчання, коли кожному дається самостійне завдання і передбачається високий рівень пізнавальної активності і самостійності кожного учня. Дана форма доцільна при виконанні вправ, рішенні завдань різних типів, програмованому навчанні, поглибленні знань і ліквідації в них пропусків.

Названі форми організації учбової діяльності вельми цінні і ефективні тільки у взаємозв'язку.

Групова форма - передбачає розділення групи що вчаться на підгрупи для виконання певних однакових або різних завдань: виконання лабораторних і практичних робіт, рішення завдань і вправ.

Фронтальна форма - припускає спільну діяльність всієї учбової групи: вчитель ставить для всіх однакові завдання, висловлює програмний матеріал, учні працюють над однією проблемою. Викладач питає всіх, розмовляє зі всіма, контролює всіх і т.д. Всім забезпечується одночасне просування в ученні.

Зв’язок педагогіки з іншими науками

Педагогіка вирішує свої завдання не ізольовано, а в тісному взаємозв’язку з іншими науками, використовуючи їхні досягнення в суміжних із педагогікою галузях. Будучи наукою суспільною, педагогіка тісно пов’язана з такими науками, як психологія, філософія, історія, етика, естетика, економіка, соціологія та ін.

Щоб правильно вчити і виховувати учня, досягти в цьому позитивних результатів, необхідно знати біологічні закономірності росту і розвитку людського організму. Тому педагогіка тісно пов’язана з анатомією і фізіологією людини, особливо з фізіологією вищої нервової діяльності. Містком між ними є вікова психологія, яка розкриває вікові особливості формування і розвитку психіки людської особистості.Філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці й суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність виховних впливів, які зумовлюють зміни у її внутрішньому світі й поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини є основою для розуміння її біологічної сутності — розвитку вищої нервової діяльності, першої і другої сигнальних систем, розвитку та функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем. Економічні науки дають змогу простежити вплив закономірностей розвитку виробничих відносин, економічних процесів, навчання й виховання. Етнологія вказує на національні особливості людей, які завжди є представниками певних етнічних груп. Соціологія допомагає у пізнанні таких систем суспільства, як сім'я, школи різних типів, трудові колективи, формальні та неформальні групи, юнацька субкультура тощо, використовуючи фактичний матеріал для раціональної організації навчання й виховання. Використання досліджень кібернетики дає можливість сконструювати і застосувати в педагогічному процесі навчальні та контрольні машини.

Сучасний соціально-економічний і науково-технічний розвиток суспільства ставить ряд нових завдань у галузі освіти і виховання, підготовки людини до активної трудової та громадської діяльності.

Педагогіка як наука посідає особливе місце в системі наук про людину, колектив, суспільство людство. Вона вивчає, досліджує і розв’язує проблеми освіти, навчання і виховання людини, що виникають або можуть виникнути в усі періоди життя.

Проте найактуальнішими й найвідповідальнішими є дитячий, підлітковий та юнацький періоди життя. Вони збігаються з часом навчання, вибору основної сфери діяльності, взаємостосунків між людьми, з періодом створення сім’ї.

Розвиток людства, сутність людини вказують на те, що освіта і навчання мають здійснюватись не тільки в молоді, а й в наступні роки, охоплюючи увесь період життя людини (дитячий, підлітковий, юнацький період, вік зрілості і старіння). Тому й сформувався загальний підхід до освіти та навчання як всебічного і гармонійного розвитку особистості з урахуванням індивідуальності і характеру розвитку суспільства.

Пройшовши декілька історичних етапів розвитку, педагогіка як наука насамперед-це об’єкт педагогічної дії: вихованців і вихователів, учнів і вчителів, студентів і викладачів, молодих робітників і наставників, колективи і керівників. Зв’язки між ними характеризуються соціальною сутністю та суспільними відносинами. Тому педагогіка — багатогранна, різногалузева наука, яка має тісні зв’язки з іншими науками про людину.

Розвиток педагогічної науки не забезпечує автоматично якість навчання та виховання.

Необхідно, щоб теорія втілювалась у практичні технології. Зближення теорії з практикою поки що не є достатнім. Про це свідчать факти, проблеми, невирішені питання в освіті, у вихованні й навчанні.