Сторінка
2
Сучасний досвід ведення уроку в школі переконливо показує, що вчитель може бути щирим творцем тільки тоді, коли щохвилини зв'язує нерозривною ниткою зігране, проспіване чи висловлене їм зі своїм внутрішнім світом, зі своїм відношенням до звучного, зі своїм життєвим досвідом.
Якщо вчитель, продумуючи урок, не бере в якості "матеріалу" самого себе, свої почуття, думки, досвід, то як йому знайти грань між зовнішнім - холодним, байдужим, і внутрішнім - глибоко пережитим, відчутим?
Усяка художньо-педагогічна задача, ідея уроку повинна бути органічна для вчителя, глибоко їм пережита і, саме головне, ототожнена зі своїм "я". Цей процес складний, але лише його наявність перетворює урок у дійсну правду мистецтва. Природно, у художній творчості коштовно тільки те, що підказано процесом справжнього переживання, і тільки тоді може виникнути мистецтво. Це повною мірою варто віднести до педагогічного процесу на уроці. Щире занурення в художній образ, його збагнення тісне зв'язано з процесом переживання, з умінням пропустити через себе, з відчуттям інтонацій музичного добутку як своїх власних.
Я вважаю, що для уроку мистецтва психологічна, технічна, інтелектуальна, професійна підготовка недостатні. Необхідно підготуватися до уроку ще й емоційно.
Особливо важливо в емоційній стороні професійної майстерності вчителя музики уміння знайти вірний тон уроку. Термін "задати тон" бесіді, виконанню здавна існує в мистецтві. Це поняття зв'язується з емоційним центром творчого процесу. Знайти вірний тон, що був присутній би і був би своєрідним у кожнім уроці, одна зі найважчих задач підготовки учителя в даний час.
Співвідношення зовнішнього і внутрішнього в мистецтві ведення уроку може успішно зважуватися через формування у вчителя акторської майстерності.
Якщо ідею музичного добутку сформулювати в декількох словах і в такому виді повідомити її дитині, то життя ідеї на цьому і закінчиться. В учнях важливо збудити відчуття ідеї, але для цього необхідні засоби, що впливають не стільки на розум, скільки на почуття. Акторська майстерність у цьому відношенні має найбагатші можливості.
Необхідно глибше осмислити метод проведення уроку і застосовувати його у формуванні педагогічної майстерності вчителя музики. Корисним може бути один з відомих у театральній педагогіці прийомів, що одержав назву "прийом ототожнення", тобто злиття свого "я" з образом, думкою, яку необхідно розкрити.
Цей прийом припускає не тільки велику попередню роботу над музичним твором (знання епохи, історії створення, художнього і світоглядного контекстів і т.д.), але і природне органічне "проживання" педагогом художнього образа цього добутку. Тільки тоді можливо щире спілкування між дітьми і вчителем.
Діяти, означає "жагуче, стрімко, інтенсивно, продуктивно, доцільно і виправдано йти до надзадачі" - збагненню і розкриттю художнього образа твору.
Переживання як органічної єдності інтелектуального й емоційного в людині. Для педагога музики надзвичайно важливо навчитися свідомо керувати підсвідомою творчою активністю своєї психіки, тому що багато процесів у мистецтві й у художньому розвитку дитини зв'язані з підсвідомістю, з інтуїтивним, але адекватним збагненням прекрасного, поза його розкладанням на окремі елементи.
Для вчителя музики надзвичайно важливо вміти бути виразним у всіх своїх проявах, уміти знаходити адекватну зовнішню форму вираження пережитих їм почуттів, емоцій. Тому педагогу необхідно навчитися не боятися визначати словами, виразними рухами, мімікою те, що дуже важко вловити у творі мистецтва - його красу, найтонше мереживо його образів. При цьому треба постійно пам'ятати про те, що обійтися одним почуттям не можна, необхідно інтелектуально, технічно вивчити художній матеріал.
Музика і життя - це генеральна тема, свого роду, "надзадача" у шкільних заняттях музикою. Вона повинна пронизувати всі заняття у всіх ланках від першого до останнього класу. Музичний матеріал, що звучить на заняттях, коментарі вчителя, спостереження і міркування самих учнів, що направляються вчителем, усі повинно допомагати поступовому рішенню цієї "надзадачі".
Найважливішою особливістю програми є її тематична побудова.
Творчо підходячи до програми, ні в якому разі не руйнувати її тематичну побудову, тому що послідовний розвиток визначених тем - основа основ даної програми.
При цьому з різних видів навчальної діяльності в кожнім випадку обираються найбільш необхідні, і усі вони зв'язуються в єдиний тематичний вузол. Окремі твори, мої коментарі і питання, відповіді учнів - словом усе, що звучить, усе, що відбувається на уроці, підкоряється основній темі як загальної закономірності, що поєднує всі частки випадки.
Які-небудь членування уроку, зв'язані з робочим планом його проведення, можуть існувати лише у свідомості вчителя, але ні в якому разі не у свідомості учнів. Для них урок музики завжди повинний бути цілісним, об'єднуючим усі вхідні в нього елементи в єдине поняття: музика, музичне мистецтво.
Вільне від схеми, творче комбінування складових частин уроку в єдине музичне заняття дає можливість вносити в урок будь-які контрасти, необхідні для підтримки уваги учнів, атмосфери творчої зацікавленості. Нехай учитель буде вільний від влади схеми, що вимагає від нього стандартного графіка проведення уроку. Але відсутність стандарту, штампа, трафарету не означає відсутність системи, а творча воля вчителя не рівнозначна сваволі, хаосу, анархії.
Перед учителем музики коштує непроста задача: об'єднати всі елементи, з яких складається урок, підкорити їхній основній темі уроку, чверті, року, усього шкільного курсу, не загубивши при цьому специфічну логіку розвитку, властиву кожному з цих елементів окремо.
Тематична побудова програми дає в руки вчителю дві істотних переваги. По-перше, він одержує можливість вільно маневрувати в рамках четвертної програми і програми всього року, не виходячи за межі основних тим. По-друге, він озброюється "тематичним компасом", що допомагає йому ясно бачити напрямок занять протягом усього року і полегшує рішення дуже важкої задачі в області естетичного утворення - установлення критерію вимог до учнів.
Можливість "вільного маневрування" при орієнтації на "тематичний компас" дається вчителю не тільки для поліпшення навчально-виховного процесу в цілому, але, насамперед, щоб допомогти йому в рішенні однієї з найважливіших задач музичного утворення в школі - творчого розвитку учнів.
Вимога гуманізації утворення, висунута психологами і педагогами, припускає велика увага до розвитку творчих здібностей дитини, кращих його особистісних якостей. Дати знання, розвити навички й уміння - не самоціль. Набагато важливіше - розбудити інтерес до пізнання. Виховання творчої особистості - одна з найважливіших задач, що стоять перед вчителем.
Тільки самостійна творчість дітей на уроці розбудить їхній дрімаючі здібності. Багато уваги я приділяю видам діяльності, що розвиває саме творчу жилку в дитині. На уроках потрібно на ряді зі слуханням музики і вокально-хоровим виконанням приділяти значне місце пластичному ітонірованню, імпровізації, інструментальному музиціюванню, драматизації.