Сторінка
2

Декоративно-вжиткове мистецтво як чинник формування художнього смаку школярів

На зооморфних вишивках зображуються тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси "дерева життя". Інколи вишивальниці викорис­товують індивідуальні мотиви, які властиві баченню візерунка певної особи. Ними можуть бути заячі та вовчі зуби, волове око, риб'яча луска тощо.

Полтавські вишивки виконуються хрестиком, плу­таним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком тощо. Візерунки виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Вишивають переважно білими нитками, зрідка – червоними та сі­рими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометрич­ний орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Основні кольо­ри білий, коралово-червоний, трапляється жовтий і голубий. Виконується вишивка хрестиком, знизуван­ням, гладдю.

Для вишивок Закарпаття характерний мотив "кривуля" у різних техніках виконання. Переважає техніка "заволікання" і вишивання хрестиком, часто викорис­товується вирізування та гаптування. Кольорова гама вишивок широка червоне поєднується з чорним, при цьому виділяється один з кольорів; поширені як бі­лі, так і багатокольорові орнаменти.

Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушни­кам – старовинним оберегам дому, родини. У давни­ну рушник, вишитий відповідними візерунками-символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали, і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в ос­танню путь, прикрашали образи та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Відповідно до функ­цій, які вони виконували, рушники мали свої назви. Наприклад, для втирання обличчя і рук – утирач, посуди і стола – стирок, для прикрашення образів – покутник, для шлюбних церемоній – весільний, для похорон – поховальний, для пов'язування сватів – плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою по­чатку справи чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках пускалась домовина з небіжчиком, рушниками скріплювали купівлю-продаж тощо. Відповідно до призна­чення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання. Кольори та орнамент рушників харак­терні регіональним особливостям, за якими розріз­няються "подільські", "поліські", "київські", "гуцульські", "галицькі" і "буковинські".

Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.

Одним із найцікавіших явищ українського народного живопису є писанка. Своїм походжен­ням вона пов'язана з стародавніми народними обрядами, присвяченими весняному пробуджен­ню природи і початку сільськогосподарських ро­біт. В орнаменті писанки можна знайти сліди найархаїчніших елементів, що символізують зо­браження життєдайного сонця. Але якими б ар­хаїчними не були елементи писанкового розпису, його аж ніяк не можна розглядати лише як мис­тецтво минулого. По писанках можна простежи­ти дуже складний, довгий і виключно цікавий шлях розвитку українського народного орнамен­ту (іл. 40—56).

Сучасний тип писанки, щодо технічного боку її виконання, сформувався не відразу, йому пе­редувала «крашанка» — яйце, пофарбоване в один колір. Далі з'явилася «крапанка», техніка виконання якої полягає в тому, що спочатку яйце опускають в якусь одну фарбу, а потім на нього накрапують цяточки гарячого воску. Коли віск застигає, яйце кладуть в другу, темнішу фарбу, а після цього опускають у гарячу воду й віск схо­дить з яйця. Так виходить «крапанка», весь декор якої складається з різнобарвних плямочок різно­го розміру та форми, розкиданих по кольорово­му тлу.

Ця ж техніка воскового письма застосовуєть­ся і при виготовленні писанок. Тільки тут віск не накрапується, а накладається тоненьким «писачком», себто металевою трубочкою, встромле­ною у розщеплену тріску — «держальце». «Писачок» вмочується у гарячий розтоплений віск, і ним як фарбою прокладається контур орнамен­ту або закриваються певні площини потрібної конфігурації. Поступове накладання воском все нових і нових елементів орнаменту і крашення яйця різними фарбами дозволяє створювати дуже складні за рисунком, виключно ефектні й багаті за кольором орнаментальні композиції.

Поряд з писанками у кінці XIX — на початку XX ст. переважно у містечках та приміських се­лах почали виготовляти «дряпанки» і «мальован­ки». «Дряпанка» — це «крашанка», на якій орна­мент видряпано голкою або якимсь металевим вістрям. «Мальованка» — яйце, розписане фар­бами за допомогою пензля. «Дряпанки» і «ма­льованки» збереглися до нашого часу. На Віннич­чині, Хмельниччині й Прикарпатті відоме одно­часне використання двох прийомів розпису — поєднання «крапанки» і писанки. Тло темного кольору заповнюється різнобарвними плямами різного розміру і форми, а вже поверх цього пля­мистого тла наноситься чіткий лінійний геомет­ричний орнамент у дві-три фарби. Для цього необхідне протравлювання нового рисунка галу­ном, що вимагає від виконавця особливо високої майстерності.

Всі писанки, незалежно від техніки їх вико­нання, фарбуються рослинними фарбами, для ви­готовлення яких використовується різне коріння, древесна кора, навари листу, лушпиння цибулі; для виготовлення окремих кольорів, як-от: зеле­ного та червоного, використовуються органічні речовини тваринного походження. Джерела й техніка виготовлення фарб для писанок ті ж самі, що й для килимів і декоративних тканин. Можливо, тому спостерігається багато спільного в кольоровій гамі писанок і килимів кожної кон­кретної місцевості.

На початку XX ст., коли на село стали потрап­ляти хімічні барвники, в багатьох місцевостях, зокрема, в тих, що розташовані поблизу міст, для розпису писанок почали вживати поруч з рослинними й анілінові фарби. Особливо широко вони застосовуються при виготовленні «краша­нок», а також «дряпанок», де білий рисунок доб­ре контрастує з хімічною фарбою.

Орнамент писанки за рисунком надзвичайно багатий, але умовно його можна поділити на дві основні групи. Першу (найбільш давню похо­дженням) складає орнамент геометричний, другу — рослинний. Подекуди зустрічаються також розписи із зображенням людини, коня, оленя, півня, риби. На деяких писанках є написи — поздоровлення зі святом або ім'я автора розпи­су та ім'я особи, для якої писанку виготовлено.

За своєю схемою геометричний орнамент до­сить різноманітний. Найчастіше поверхня яйця ділиться на дві половини тонкою горизонтальною смужечкою, а потім двома-чотирма колами по вертикалі. Одержані таким чином трикутники за­повнюються елементами геометричного або рос­линного орнаменту. Ці елементи мають назви: «курячі лапки», «вітрячки», «сонечко», «куколь», «рожа», «маків цвіт», «березовик», «гребінчики», «барильце», «сосна», «дубовий лист», «сорочі стрілки» і т. ін., що свідчить про реальну основу писанкового орнаменту.