Сторінка
9

Психологія навчання

Захист людина знаходить або в прагненні до людей (поступли вий тип), або в прагненні проти людей (агресивний тип), або в пра гненні від людей (усунутий тип).

Психотерапія, вважала Хорні, допомагає людині зрозуміти саму себе і сформувати більш адекватне уявлення про себе. Підхід Хорні до поняття психологічного захисту істотно вплинув на позиції сучасної психології. Це визнається більшістю дослідників, як і її рольну розвитку соціологічної школи психоаналізу.

Значне місце у розвитку неофрейдистського руху належить Еріху Фромму (1900-1980), який закінчив Франкфуртський універси тет. Він був запрошений спеціалізуватися в області психоаналізу.

Фромм вважається найбільш соціально орієнтованим із усіх психоаналітиків, тому що для нього соціальне оточення було не просто умовою, але найважливішим фактором розвитку особистості. При цьому, на відміну від Адлера, що також надавав великого значення середовищу, Фромм під середовищем розумів не тільки найближче оточення людини, його родину і близьких, але і той суспільний уст рій, при якому вона живе. Фромм підкреслював, що найбільшого значення для нього мали ідеї Маркса і Фрейда, що він і хотів об'єд нати у своїй теорії, особливо в ранній період. Якщо від Фрейда він взяв ідею про домінуючу роль несвідомого в особистості людини, то від Маркса - думку про значення соціальної формації для розвит ку психіки, а також ідею про розвиток відчуження при капіталізмі, розуміючи під цим психологічне відчуження, відчуження людей один від одного.

Фромм дійшов висновку, що рушійними силами розвитку осо бистості є дві уроджені несвідомі потреби, що знаходяться в стані антагонізму: потреба в укоріненні і потреба в індивідуалізації. Якщо потреба в укоріненні змушує людину прагнути до суспільства, спів відносити себе з іншими його членами, прагнути до загального з ни ми систем орієнтирів, ідеалів і переконань, то потреба в індивідуа лізації, навпаки, штовхає до ізоляції від інших, до волі від тиску і вимог суспільства. Ці дві потреби є причиною внутрішніх протиріч, конфлікту мотивів у людини, яка завжди прагне якось поєднати ці протилежні тенденції у своєму житті.

Фромм також говорив про механізми психологічного захисту, за допомогою яких людина прагне уникнути внутрішньоособистісного конфлікту. За Фроммом, це садизм, мазохізм, конформізм і деструктивізм. При садизмі і мазохізмі відбувається «укорінення» жертви з катом, що залежать один від одного і мають потребу один в одному, хоча різниця їх позицій і дає їм деяке відчуття власної індивідуальності. При конформізмі почуття укорінення бере верх, у той час як при деструктивізмі, навпаки, верх бере прагнення до індивідуалізації, прагнення зруйнувати те суспільство, що не дає людині можливості укоренитися в ньому. Таким чином, хоча ці механізми і допомагають людині перебороти внутрішню невідповід ність, вони проте не вирішують глобальних проблем.

Фромм дійшов висновку, що є два способи реалізації своєї внутрішньої природи: спосіб бути і спосіб мати.

Люди, що живуть, щоб мати, орієнтовані на зовнішню сторо ну, на укорінення в суспільстві. Для них головне - продемонстру вати своє значення, додати собі ваги в очах інших. При цьому не важливо, за рахунок чого вони хочуть додати собі значущість, чим вони хочуть володіти - знаннями, владою, любов'ю чи релігією. Головне - показати усім, що це їхня власність. Звідси їх догматизм, нетерпимість, їхня агресивність і непевність, тому що вони несвідо мо бояться, що хтось відбере в них незаслужену власність. Усе це призводить до неврозу, роблячи ненаситну потребу мати, до усе більшої невротизації і напруженості людини. Розвиток за принци пом бути характеризується внутрішньою волею і впевненістю в собі. Таким людям байдуже, що про них думають інші, тому що головне для них - не демонструвати володіння знаннями, релігійністю, владою чи любов'ю, але бути, почувати себе люблячою, релі гійною, знаючою людиною. У цьому і реалізується індивідуальність, розуміння своєї самоцінності. Такі люди не прагнуть розривати зв'язки з оточуючими. їм потрібна тільки воля для самоздійснення, для того щоб бути самими собою. Вони поважають і прагнення ін ших бути самим собою, а тому вони терпимі і неагресивні на відміну від тих, хто живе за принципом мати.

Роботи Фромма заклали основи напрямку, досить популярного в західній психології під назвою «фрейдо-марксизм». Однак головне значення його робіт у тім, що вони, залишаючись у руслі основних положень психоаналізу, відповідали і на нові, що виникли уже в другій половині XX ст., питання, пов'язуючи ідеї Фрейда і з Адлером, і з гуманістичною психологією. Спроби мовою психоаналізу показати суперечливість позиції людини в її спілкуванні з оточую чими, роль суспільства в розвитку особистості мали велике значення не тільки для психології, але і для суміжних наук - історії, соціології, філософії, педагогіки.

Гуманістична психологія - К. Роджерс, А. Маслоу, Г. Олпорт

Гуманістична психологія, що з'явилася як напрямок, альтерна тивний психологічним школам середини століття, насамперед біхевіоризму і психоаналізу, сформувала власну концепцію особис тості і її розвитку.

Центром цього напрямку стали США, а лідерами - К. Роджерс, А. Маслоу, Г. Олпорт. Американська психологія, відзначав Олпорт, має мало власних оригінальних теорій. Але вона сталася в пригоді тим, що сприяла поширенню й уточненню тих наукових внесків, що були зроблені Павловим, Біне, Фрейдом, та ін.

Гуманістична психологія виступила із закликом зрозуміти люд ське існування у всій його безпосередності на рівні, що лежить нижче тієї прірви між суб'єктом і об'єктом, що була створена філософією і наукою Нового часу. У результаті, стверджують психологи-гума ністи, по один бік цієї прірви виявився суб'єкт, зведений до «раціо», до здатності оперувати абстрактними поняттями, по інший — об'єкт, даний у цих поняттях.

Основні положення нового напрямку - гуманістична школа пси хології особистості, що є і на даний час однією з найбільш значних психологічних шкіл, сформулював Гордон Олпорт.

Олпорт (1897-1967) розглядав створену ним концепцію особис тості як альтернативну механіцизму поведінкового підходу і біологіч ному, інстинктивному підходу психоаналітиків. Олпорт заперечував проти переносу фактів, пов'язаних із хворими людьми, невротика ми, на психіку здорової людини. Хоча він і починав свою кар'єру як лікар-психотерапевт, але дуже швидко відійшов від лікарської практики, зосередившись на експериментальних дослідженнях здоро вих людей. Олпорт вважав за необхідне не просто збирати й опису вати факти, що спостерігаються, як це практикувалося в біхевіориз мі, але систематизувати і пояснювати їх. «Збирання «голих фактів» робить психологію вершником без голови», - писав він, і свою задачу бачив не тільки в розробці способів дослідження особистості, але в створенні нових пояснювальних принципів особистісного розвитку.

Одним з головних постулатів теорії Олпорта було положення про те, що особистість є відкритою і такою, що саморозвивається. Людина насамперед соціальна істота і тому не може розвиватися без контактів з оточуючими людьми, із суспільством. Звідси не прийняття Олпортом положення психоаналізу про антагоністичні, ворожі відносини між особистістю і суспільством. При цьому Ол порт стверджував, що спілкування особистості і суспільства є не прагненням до зрівноважування із середовищем, а взаємоспілку-ванням, взаємодією. Таким чином, він різко заперечував загально прийнятий в той час постулат, що розвиток - це адаптація, присто сування людини до навколишнього світу, доводячи, що людині властива саме потреба підірвати рівновагу і сягати все нових і но вих вершин.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: