Сторінка
3

Особливості пізнавальної діяльності дітей з психофізичними вадами

2) Помірна розумова відсталість характеризується несформованими пізнавальними процесами. Мислення у таких дітей є конкретним, непослідовним, інертним; діти є практично не здатними до утворення абстрактних понять. Вони не вміють своєчасно користуватись вже засвоєними діями, не обдумують свої вчинки, не передбачають результат. Ці діти повільно утворюють логічні зв'язки і зазвичай краще запам'ятовують те, що безпосередньо пов'язується з задоволенням їхніх фізіологічних потреб. Особи з таким ступенем розумової відсталості мають значний недорозвиток мовлення. Словниковий запас досить бідний, наявні аграматизми. Активний словник є значно меншим, ніж пасивний, але використання з пасивного словника слів дітьми даної групи спостерігається досить рідко. Ці діти краще розуміють звернене мовлення. Самостійно побудувати складну мовленнєву конструкцію не можуть, хоча й здатні повторити мовленнєві висловлювання інших.

Пам'ять у дітей цієї категорії формується досить повільно, матеріал запам'ятовується лише після багаторазових повторень, швидко забувається. Знання погано використовуються на практиці. Поряд з цим у деяких імбецилів відмічають випадки надзвичайно розвиненої пам'яті на цифри, дати, події, імена тощо (так звана гіпертрофія пам'яті). Спостерігаються й значні порушення уваги. Вона швидко розсіюється, діти повільно концентруються, часто відволікаються на другорядні ознаки, не вміють довго її утримувати на одній діяльності. Слабка активна увага перешкоджає досягненню будь-якої поставленої мети, навіть елементарної. Вони мають значні труднощі при переключенні рухів, швидкій зміні поз і дій. Найчастіше виникають труднощі при виконанні дій, які вимагають диференційованих рухів пальців.

3) Важкий ступінь розумової відсталості (виразна імбецильність) Ця категорія дітей подібна до групи дітей з помірною розумовою відсталістю за клінічною картиною та ознаками органічного ураження центральної нервової системи. Так само, як і для дітей, з помірною розумовою відсталістю, для них є характерним низький рівень засвоєння різних навичок. У більшості з них спостерігаються низький рівень розвитку моторики, порушення координації рухів, наявність інших відхилень, обумовлених порушеннями головного мозку. Частина дітей цієї категорії не вміють самостійно пересуватись.

Спостерігається значне порушення вищих психічних функцій. Вони запам'ятовують лише ту діяльність або ті явища чи процеси, які викликають у них позитивні емоційні переживання. Увага не концентрується, вони можуть відволікатись на будь-які, навіть незначні і другорядні подразники. Вони не можуть зробити навіть елементарних висновків або узагальнень. Як правило, інтелектуальні порушення супроводжуються виразною неврологічною патологією: паралічами, парезами, гіперкінезами.

Ця категорія осіб є нездатною до оволодіння навіть елементарними знаннями з рахунку, письма, читання. Робота з ними полягає у розвитку і простому тренуванні необхідних навичок самообслуговування та санітарної гігієни, соціальної адаптації і виконання елементарних трудових операцій. Проте через моторну незграбність та грубі порушення пізнавальної діяльності їм для цього потрібно набагато більше часу.

4) Глибокий ступінь розумової відсталості (ідіотія) Це найважчий ступінь розумової відсталості, при якому органічно уражається не лише кора головного мозку, а й частково підкірка, що призводить до грубого порушення фізичного та психічного розвитку.

Більшість з ідіотів є малорухомими або значно обмеженими в моторних можливостях, страждають на хронічні захворювання внутрішніх органів, енурез, енкопрез тощо. Їхні потреби й дії мають примітивний характер, рухові реакції є хаотичними, нецілеспрямованими.

При цьому ступені пізнавальна діяльність є повністю несформованою. Діти ніяк не реагують на оточуючих, навіть сильним звуком і яскравим світлом не можна привернути їхню увагу і утримувати її хоча б деякий час. Вони часто не впізнають рідних, близьких, реагують лише на тих людей, які постійно працюють з ними; здатні розуміти лише прості форми невербального спілкування, в основі яких лежать реакції отримання задоволення, не можуть оволодіти елементарними навичками самообслуговування, не вміють піклуватись про себе і потребують постійної допомоги, опіки і контролю. Окремі з них можуть навчитись самостійно їсти.

У них порушені смакові і нюхові відчуття, в результаті чого вони можуть їсти неїстівні предмети і практично не реагувати на різкі запахи. Емоційні реакції у них практично відсутні. Емоції не є показником стану такої дитини. Про її стан не можна зрозуміти за виглядом її обличчя, позою, рухами. У них часто виникають афективні спалахи, під час яких вони можуть битися головою об стіну, кусати собі руки, бити п'ятками об підлогу, викручувати пальці тощо. Через понижену больову чутливість такі рани не викликають у них дискомфорту. Одні з них є апатами, повільними, інші — навпаки, злобливими, агресивними, дратівливими.

Особливості пізнавальної діяльності дітей з порушенням зору

У дітей цієї категорії в цілому розвиток вищих пізнавальних процесів (увага, пам'ять, мислення, мова) протікає нормально. Уповільнено розвивається конструктивне мислення. Через звуження чуттєвого досвіду порушується співвідношення між абстрактним і конкретним мисленням: абстрактне мислення не має достатньої опори в конкретних уявленнях. Обмежені можливості порівняння сприймаються предметів, утруднене виділення відмінностей у об'єктах, що мають схожі ознаки. Словесно-логічне мислення випереджає розвиток наочно-образного. Відзначаються обмеженість знань і уявлень про навколишній світ, недостатність абстрактного мислення, неточна предметна співвіднесеність слів. Спостерігається високий рівень розвитку словесної пам'яті , що дозволяє компенсувати зоровий дефект в процесі навчання.

Спостерігається своєрідність мови і вербального мислення. Мовлення формується з деякою затримкою і відрізняється наслідуванням у структурі та інтонації мови дорослих. У дітей з важкими порушеннями зору відзначаються системні порушення мови - несформованість фонетико-фонематичної та лексико - граматичної сторін. Значно звужені можливості спілкування, взаємодії з навколишнім світом - дитина потребує допомоги дорослих при організації предметної та ігрової діяльності , вона не може нормально спілкуватися з оточуючими.

В учнів початкової школи спостерігається досить чітко зниження активності . Сліпота і її наслідки знижують активність і можливість застосування на практиці засвоєного, особливо у трудовій діяльності, якщо в процесі навчання сліпі діти організовано і систематично не вчаться це долати. Недоліки активності частіше зустрічаються у незрячих (сліпонароджених), рідше у осліплих і ще рідше у частково зрячих. Однак поступово, в процесі компенсації, завдяки систематичним педагогічним впливам відбивна діяльність сліпих активізується і може досягати досить високого рівня.

У фізичному розвитку відзначається ослаблення м'язової системи при зниженій рухової активності, невпевненість і зайва обережність при виконанні повсякденних життєво важливих і необхідних рухів позначаються на роботі кардіо-респіраторної та інших систем організму , що призводить до затримки фізичного та функціонального розвитку дітей. Учні відчувають труднощі з орієнтуванням у просторі, нерідко у них порушена координація рухів.