Сторінка
3

Гендерне виховання

- у психології - гендерний підхід допоміг розкрити які виникають у системі відносин відповідні якості особистості, її психологічну структуру, світовідчуття, поведінку і т.п.

- у педагогіки, на наш погляд, фіксується на критичний аналіз використовуваних в педагогічному процесі моделей мужності і жіночності, а також існуючих в освіті механізми соціалізації та виховання дитини у відповідності з різними моделями поведінки.

Загальні принципи конкретно-наукової методології застосовувані в гендерну вихованні:

- орієнтація на співпрацю - активне використання діалогу, аппелирующего до «авторитетів» і монологу;

- розвиток особистісного потенціалу - при реалізації цього принципу акцент повинен бути зроблений на розвиток загальних здібностей особистості вихованця, скільки на розвиток таких особистісних складових, як Я - концепція, мотивація і емоційні сфери особистості;

- єдності теорії і практики - суть цього принципу зводиться до залучення життєвого досвіду суб'єкта навчання;

- активності - спонукання особи до активної соціальної життя на основі розширення її знань і можливостей;

- демократичності - при гендерну підходу в навчанні хлопчики і дівчатка мають рівні права на отримання знань та участь у суспільному житті школи; вони не протиставляються один одному, а взаємодіють на основі партнерських відносин;

- природосообразности - визнання особистісного рівноправності хлопчиків і дівчаток не означає заперечення біологічних і фізіологічних особливостей і відмінності в їх життєдіяльності. Визнання цих відмінностей вимагає різних форм, методів і засобів навчання для найбільш повної реалізації здібностей учнів як представників своєї статі в навчальній і під позанавчальної діяльності;

- відповідність вимогам часу - при гендерному підході до навчання особливо актуальним є єдність дій вчителів і батьків дитини. Дане положення вимагає взаємодії з сім'ями учнів для узгодження цілей, завдань виховання і навчання на основі єдності дій, вимог і поваги дитини як представника своєї статі, як особистості, дотримання його права як людини і т. д.

Технологічна методологія вказує на те, що гендерні дослідження відрізняються від наявних традиційних досліджень «статевого виховання школярів».

По-перше, в біологічно орієнтованих теоріях «статевого» виховання становлення жіночої і чоловічої ідентичності розглядалося як детерміноване репродуктивною функцією і «природним» порядку поділу праці по підлозі. Однак дослідження антропологів і реалії постмодерністської цивілізації в розвинених країнах виявили невідповідність цих теорій практиці буття. Гендерно орієнтовані дослідження соціалізації дітей за статтю, не заперечуючи значення і впливу біологічної статі, віддають перевагу впливу соціуму на становлення і конструювання гендерної ідентичності індивідів і гендерних відносин.

По-друге, гендерна педагогіка бере за основу те, що ґендерна ідентичність не є одноманітно, жорсткою, однаковою для всіх чоловіків і для всіх жінок в рамках своєї статі. Дослідники виходять з визнання множинності, індивідуальності, пластичності гендерних відмінностей.

По-третє, з індивідуалізацією гендерної ідентичності увагу дослідників гендерної соціалізації переноситься з аналізу об'єктивних функцій і статусів підлог в суспільстві на вивчення суб'єктивних смислів і значень створення тієї або іншої моделі ідентичності кожним індивідом.

По-четверте, з переходом від тематики і проблематики «статевого виховання» в медико-гігієнічному сенсі до гендерної проблематики виховання, медико-педагогічні моделі поступаються місцем більш перспективним психолого-педагогічним і соціально-педагогічним моделям реконструкції об'єктів дослідження.

Доказом цього служать результати емпіричних досліджень в освіті (Попова Л.В., Арутюнян М.Ю. та ін.). Вони свідчать про те, що в початковій школі хлопчики і дівчатка не розрізняються за інтелектуальними здібностями і творчого потенціалу, мотивації досягнень. У підлітковому віці ситуація змінюється: обдаровані дівчата, залишаючись активними, різко знижують рівень соціальних домагань, змінюють професійну орієнтацію на сфери діяльності, де переважають типово обслуговуючі, допоміжні види праці. Це пояснюється впливом умов соціалізації, в процесі якої досить сильний вплив чинять традиційні гендерні стереотипи, що передаються соціумом через різні технології і освіта в тому числі.

На особистісному рівні орієнтація на стереотипне сприйняття социополовых ролей, дотримання архаїчним поданнями щодо особливостей особистості і способів поведінки чоловіків і жінок, виступає одним з потужних бар'єрів на шляху самореалізації, розвитку особистості.

Аналіз педагогічної літератури радянського (і дорадянського) періодів, праць статевого виховання провідних фахівців цієї проблематики (наприклад, Д.Н. Ісаєв, В.Є. Каган) показав, що російська, а потім і радянська школа, ніколи не були "статеві розбіжності", як це часто говорилося. Навпаки, школа через навчально-виховний процес і педагогічна взаємодія активно реалізувала поло - рольову парадигму гендерної соціалізації учнів.

Четвертий рівень методологічного знання можна включити:

1. Методику опитувальник Сандри Бем, спрямовану на вивчення мужності і жіночності в людині;

2. Методику «Я дівчина/юнак», виявляє позиції відповідні або не відповідають власним гендерних характеристиками;

3. Методику Сандри Бем «Гендерна автобіографія» спрямовану на вивчення становлення і розвиток гендерної ідентичності, під якою розуміється аспект самосвідомості, що описує переживання людиною себе як представника певної статі;

4. Методику Е. Берна «Психологічні позиції в спілкуванні», виявляє позиції прийняті людиною щодо себе та інших;

5. Опитувальник, що виявляє обізнаність педагога з основних понять теми гендерної виховання;

6. Тест «Розбираєтеся в протилежному полі».

Докладніше четвертий рівень методологічного знання розглянуто в 2 чолі пункті 2.2.

Критерії та рівні гендерного виховання

У соціально-педагогічної теорії виділяють три рівня гендерної виховання: високий, середній і низький. Критеріями для цих рівнів будуть:

1 Рівні гендерної ідентичності: позитивний, диференційований, негативний. Під нею розуміється результат ототожнення особистістю себе з певною підлогою, ставлення до себе як до представника певної статі, освоєнню відповідних йому форм поведінки і формування особистісних характеристик (Т.В. Бендас, Е.А. Здравомислова, А.А. Тьомкіна);

2. Позиції спілкування по Э. Берну, «Я - о'кей, Ви - про’ кей», «Я - про’ кей, Ви - не про’ кей», «Я - не про’ кей, Ви - про’ кей», «Я - не про’ кей, Ви - не про’ кей»;Наявність або відсутність гендерних стереотипів;

3. Рівень орієнтованості на виконання соціальної ролі в житті;

4. Ґендерна компетентність, яка характеризується певною системою знань, що дозволяють вирішувати поставлені завдання.

На основі представлених критеріїв, розглянемо рівні гендерної виховання