Сторінка
6

Трудове виховання школярів в умовах сільської загальноосвітньої школи

На всіх етапах трудового навчання вирішуються зав­дання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.

Робота школярів у шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках сприяє усвідомленню ними суспільної користі й виробничої значущості праці. Розмаїття видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх різнобічні задатки, нахили, інтереси, створити умови для вибору майбутньої професії.

В організації трудового навчання вагома роль нале­жить особистому прикладу вчителя праці, його майстер­ності та культурі праці.

Складовою системи трудового виховання школярів є також організація їх суспільно-корисної праці. За сус­пільною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутову.

Продуктивна праця спря­мована на створення матеріальних цінностей, її органі­заційні форми на різних вікових етапах неоднакові. Для молодших школярів продуктивна праця поєднується з грою, використовуються інструменти та обладнання, спе­ціально виготовлене для дітей. Підлітки і старші шко­лярі працюють в однакових умовах з дорослими, кори­стуються тими ж знаряддями праці. Вони самі отриму­ють трудові завдання, планують і намічають порядок ро­боти, контролюють її виконання й оцінюють результа­ти. Продуктивна праця учнів може бути організована в навчальних майстернях, коли виготовляється продук­ція на замовлення, на пришкільних ділянках, під час трудової виробничої практики на підприємствах сфери обслуговування, на фабриках і заводах, у сільськогос­подарських спілках та ін.

Виховні можливості участі школярів у продуктивній праці виявляються у таких напрямах: по-перше, пра­цюючи поруч з дорослими, учень прилучається до життя суспільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілку­вання у виробничій сфері, навчається ефективних прийо­мів виробничої діяльності; по-друге, виготовляючи про­дукцію власними руками, школяр відчуває, що він на щось здатний, з'являється впевненість у собі, у власних силах, а сам вигляд добре зробленої речі приносить ес­тетичне задоволення; по-третє, плата за роботу переко­нує школяра в значущості його праці, самостійно зароб­лені гроші вчать бережливості, господарського підходу до організації власного життя, вміння співвідносити за­доволення потреб з реальними можливостями; по-чет­верте, продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспіль­ну активність, волю й такі важливі риси характеру, як дисциплінованість, відповідальність, ініціатива, точність і ретельність.

Суспільна корисна праця учнів може виражатися у збиранні макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, на­дання допомоги ветеранам війни і праці, хворим і лю­дям похилого віку. Такій роботі надають змагального ха­рактеру, що пробуджує бажання дітей робити добрі спра­ви не заради винагороди, а з усвідомлення необхідності робити людям добро. До суспільно корисної праці від­носять і виготовлення іграшок для дошкільнят, створен­ня і ремонт наочних посібників, упорядкування книжок у шкільній бібліотеці та ін.

Виховна цінність суспільне корисної праці в тому, що школярі вчаться безкорисливо робити добрі справи, усвідомлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, міцніє почуття обов'язку перед людьми.

Важливою в системі трудового виховання є праця з побутового самообслуговування. Учні ремонтують нав­чальне обладнання, підтримують порядок і чистоту в кла­сах, шкільних майстернях, рекреаціях на шкільному подвір'ї. Вони вчаться працювати й цінувати працю до­рослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготов­лено меблі й навчальне обладнання, у них розвиваєть­ся бережливе ставлення до створеного.

Роботу із самообслуговування учні мають виконува­ти і вдома (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим у прибиранні квартири, у приготуванні їжі, в заготівлі дров та ін.). В окремих сім'ях батьки обе­рігають дітей від домашньої роботи, роблять за них те, що вони спроможні зробити самі. В таких сім'ях виро­стають діти, які намагаються уникати фізичної праці, не вміють трудитися і не цінують працю інших. Педагоги повинні допомогти батькам правильно організувати са­мообслуговування дітей в сім'ї. Одна з форм праці із са­мообслуговування — чергування учнів у класі та в шко­лі, виконання різних організаторських функцій у класному і в загальношкільному колективі.

Завдання кожного виду праці — сприяти фізичному, розумовому і моральному вихованню школярів.

Однак для того, щоб праця виховувала, вона має бути належним чином організована, тобто відповідати певним вимогам.

Праця має бути цілеспрямованою, тобто учні по­винні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чого вони її виконують, якими будуть її результати. Кожен учень повинен усвідомити, чого саме вимагають від нього. Неусвідомлена праця не сприяє формуванню потреби в ній, любові до неї.

Працю учнів необхідно пов'язувати з їх навчаль­ною роботою. Це означає, що, підбираючи об'єкти пра­ці для учнів, слід надавати перевагу тим, які тісно по­в'язані з їх навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практично­му застосуванню і поглибленню знань, допомагала фор­муванню в них високих моральних якостей, підвищу­вала суспільну активність і сприяла підготовці до про­дуктивної праці в різних галузях виробництва. А.Макаренко стверджував, що праця без освіти, без політичного і морального виховання, що йдуть поряд, — нейтральний процес.

Виховна ефективність праці зростає за умови, що учні самі е її організаторами, а не лише виконавцями. Тому педагоги повинні залучати школярів до пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання. У такому разі вихованці будуть заці­кавлені у своєчасності та якості виконання трудових завдань, у них формуватиметься ініціативність, само­стійність і відповідальність.

Виховання любові до праці, формування трудових умінь та навичок потребує систематичної праці учнів, а не участі в ній від випадку до випадку. Для цього класні керівники й адміністрація школи, плануючи їх участь у різних видах праці, мусять детально продумати її послі­довність, усвідомити, якого виховного ефекту вони праг­нуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.

Праця має бути доступною. Непосильна праця породжує невпевненість учня у власних силах, небажання виконувати її. Якщо ж робота надто легка, не потребує певних зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконан­ня і збільшуватися за обсягом у міру набуття школярем трудового досвіду. Учнів слід привчати завершувати по­чату справу, особливо у молодших класах.

Виховання любові до праці потребує підбору ці­кавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Проте їх слід психологічно готувати до то­го, що в житті нерідко доводиться виконувати й неці­каву роботу.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: