Сторінка
2
Загальна Декларація прав людини (1948) закріпила один з основних принципів життєдіяльності світового співтовариства - - принцип недопущення дискримінації - й проголосила, що всі люди народжуються вільними й рівними і що кожна людина повинна мати всі права та свобода без будь-якого обмеження за ознакою статі.
У доповіді за 1995 р., присвяченій становищу жінок та проблемам тендерного розвитку людського потенціалу, на ІV Всесвітній конференції в Пекіні зазначається:
•розвиток людського потенціалу - це процес розширення можливостей усіх людей, а не лише окремих груп;
•соціальні умови, за яких жінки не мають змоги реалізувати себе, - це хронічна вада розви тку всіх сучасних суспільств;
• рух до рівноправ'я жінок і чоловіків є процесом політичного характеру. Він потребує нового типу мислення, у якому старі стереотипи поступаються місцем гуманній філософії, що визначає всіх людей, незалежно від статі, як носіїв суспільних змін. Отже, сучасне розуміння людського потенціалу, повною мірою враховує гендерний чинник, інтереси, проблеми, потенціал жінок.
Гендерна наука відносно молода, тому й тлумачення самого поняття «гендер» ще й досі є проблематичним.
Перші наукові праці з гендерної проблематики з'явилися близько 20 років тому. Але, незважаючи на відносну «молодість» гендерного підходу та складність самого феномену,
Початок XXI століття ознаменувався пошуком шляхів соціального партнерства жінок і чоловіків, рівномірного використання їх потенціалу в будь-якій сфері життєдіяльності, що є метою сучасного людства.
«Гендер» є одним із наймолодших термінів у психології, педагогіці, соціології, суспільствознавстві тощо. Вважається, що вперше па науковому рівні його застосувала до аналізу стосунків і діяльності чоловіків і жінок та для точного тлумачення біологічних, фізіологічних і соціально-рольових відмінностей представників різної статі американка Дж.В. Скотт, науковець і педагог.
Гендер означає «соціальні стосунки між людьми різних статей», «соціально організовані стосунки між людьми різних статей», «поділ ролей на чоловічі та жіночі».
Інколи поняття «гендер» пов'язують із поняттям фемінізм (психологічній поведінкові властивості, характерні для чоловіків і жінок), що с причиною неправильного розуміння сутності гендерної рівності.
Гендерна рівність - це не тільки рівність статей, а й рівність використання особистісного потенціалу кожної людини незалежно від статі.
Більшість дослідників розрізняють поняття «стать» і «гендер» та схиляються до думки, що зі статтю пов'язані лише фізіологічні особливості будови тіла, а з гендером - психологічні,соціальні та культурні відмінності між чоловіками й жінками, їхні маскулінні та фемінні якості.
Маскулінність, фемінність - нормативні уявлення про соматичні, психічні й поведінкові властивості, притаманні чоловікам і жінкам.
На відміну від біологічної статі як сукупності природних фізіологічних ознак людини, з якими вона народжується, гендер точно характеризує соціальну стать людини. Отже, відмінність між статтю та гендером - фундаментальна, тобто вона не обмежується лише біологією та фізіологією.
Науковці вважають, що мозок людини може програмувати поведінку як за чоловічим, так і за жіночим типом. Іншими словами, кожна людина володіє водночас маскулінніми й фемінними рисами, і лише ступінь їх вираженості та особливості поєднання визначають індивідуальність особистості. змінність і маскулінність як якості особистості є дуже важливими для нормальної життєдіяльності людини. Саме вони переважно зумовлюють поведінку, спосіб життя, а також формування особистісних якостей людини.
Усвідомлення людиною своєї приналежності до чоловічого або жіночого тендеру, набуття індивідом психологічних, поведінкових, соціальних та культурних властивостей - дуже складний процес, пов'язаний із засвоєнням певної тендерної ролі, стереотипу, який традиційно асоціюється із жіночою або чоловічою соціальною функцією. Гендерні функції створюють люди впродовж тривалого часу. Вони формуються під впливом суспільства.
Отже, гендерні проблеми не є лише жіночими проблемами - це проблеми всього суспільства, хоча більшість світових та українських праць, присвячених тендеру належить жінкам, тобто жінка є об'єктом та суб'єктом тендерних досліджень.
Глибше й докладніше проаналізувавши цю -тематику можна з'ясувати, що предметом тендерного аналізу є не тільки жіноча, а й чоловіча стать, соціальні й економічні стосунки чоловіків та жінок між собою.
Проблема гендеру в педагогічній науці нова, у колі інтересів багатьох науковців перебувають такі аспекти: опанування основ гендерної культури і технологій упровадження принципів гендерної демократії у сфері освітнього простору (В. Агеєв, Т. Булавіна, Т. Говорун, О. Кікінежді, Я. Кічук та ін.), набуття ознак теоретичної і практичної готовності до гендерного виховання й освіти нової генерації підростаючого покоління (Л. Булатова, В. Кравець, Р. Мойсюк).
Педагог Р. Мойсюк розкриває основні напрями сучасних наукових досліджень з проблеми становлення гендерної освіти в Україні. Науковець підтверджує, що “гендерна концепція ще недостатньо висвітлена у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи, де більшість педпрацівників незнайомі із суттю гендерного підходу, не володіють гендерною термінологією”, вважаючи, що “школа продовжує здійснювати навчально-виховний процес у дусі стереотипізованого підходу, що відповідає традиціям патріархальної культури”. Погоджуємося з висновками автора щодо необхідності розвитку гендерної педагогіки як нової галузі педагогічної науки. Теоретичні основи цієї науки висвітлив В. Кравець.
Питання співвідношення педагогіки і гендеру як складних соціальних і наукових категорій вивчає й Л. Штильова. Вона вважає, що сучасна школа повинна сприяти розвитку індивідуальних можливостей і рис учнів, створювати умови для їхньої самореалізації, незалежно від статі та упереджень, для чого педагогічний колектив має володіти гендерною чутливістю та гендерним підходом у вихованні та навчанні. Л. Штильова перелічує низку факторів, що зумовлюють необхідність включення до педагогічної науки і практики понять “гендерна освіта” та “гендерне виховання”. Серед цих факторів визначальним є традиційне розуміння термінів “статеве виховання” і “статеворольова соціалізація”, що не відтворює реалій сучасності, а лише ускладнює їхнє розуміння. На часту підміну чи невизначене трактування понять “статеве”, “сексуальне”, “статево рольове”, “гендерне” виховання звертають увагу й інші дослідники.
С. Вихор вважає гендерний підхід в освіті складовою особистісно зорієнтованого навчально-виховного процесу. На думку науковця, це механізм досягнення гендерної рівності та утвердження рівних можливостей для самореалізації кожної особистості. Такий підхід передбачає: відсутність орієнтації на “особливе призначення” чоловіка чи жінки; заохочення видів діяльності, що відповідають інтересам особистості; пом’якшення гендерних стереотипів; врахування соціально-статевих відмінностей. Дослідниця розкриває особливості гендерного виховання у старшому підлітковому та ранньому юнацькому віці, що характеризується почуттям дорослості “чуттям статі”, суперечністю між необхідністю наслідувати гендерні стереотипи і бажанням утвердити власні норми і цінності, виникненням потреби спілкуватися з однолітками протилежної статі, необхідністю самовизначення, вибору життєвого і професійного шляху, формуванням світогляду.