Сторінка
2
Відмінність Паризького університету від інших полягала в тому, що об'єднуватися тут почали не школярі, а викладачі, які самі були студентами старших курсів.
Освіта в Середньовічному суспільстві
У цей період практично всі грамотні люди належали до одного стану (духівництва). Їх навчання проходило в школах, створених знову ж таки представниками духівництва.
Найтиповішими були монастирські, соборні і приходські школи.
Монастирські школи ділилися на внутрішні і зовнішні.
Вони давали найповнішу освіту в порівнянні з іншими. Великим плюсом звичайно була можливість доступу до монастирської бібліотеки. Та і більшість найосвіченіших людей того часу була ченцями.
Перш за все, вивчалася латинська мова. Санкт-галенський абат Соломон вимагав, щоб молодші учні вітали його латинською прозою, середні - ритмічними віршами, які складалися на слух, а старші - метричними віршами, які складалися по книгах. Спочатку вивчалося читання, рахунок і церковний спів, потім граматика з читанням доступних авторів і елементами решти вільних наук. Для небагатьох здатних проводилися індивідуальні заняття по богослов'ю. Користувалися підручниками Алкуїна, Біди Високоповажного, Ісідора Севільського, Марціана Капели, Доната, їх коментували, на полях виписували переклади латинських слів (глоси). Широко використовували античних авторів. Учні, що починають, читали Катона, Вергилія, потім переходили до Плавту, Цицерону. Дуже любили читати платонівський діалог "Тімей". До текстів третього ступеня трудності відносилися Вергилій, Горацій, Овідій, Саллюстій. Писали твори у віршах і прозі на латині. З грецької мови бралися азбука, окремі слова і фрази символу віри, молитов і літургії. Знавців грецької мови було небагато. Риторичні прийоми не використовувалися, до Цицерона зверталися не часто.
Поступово об'єм знань збільшувався. Майже в кожному монастирі існували майстерні по листуванню. Багато монастирських шкіл вже починають спеціалізуватися на окремих науках: Мец - на музиці, Тур - на медицині, Комбре - на математиці. З'являються бродячі студенти. Та все ж головним турбуванням монастирів була не філологія, а богослів'я. Складалися і переписувалися коментарі до Священного Писання.
На початку II тисячоліття в Європі починають діяти нові соціально - економічні і політичні чинники: розвиток міст і поява міських комун, підйом сільського господарства, розвиток торгівлі. Розвиток нових форм торгівлі і певною мірою ремесла викликає необхідність в грамотних людях. Це привело до збільшення кількості шкіл, для яких було також готувати грамотних викладачів. Розширяються зв'язки з мусульманськими територіями. Знайомству з вищою арабською культурою сприяли і хрестові походи, і різні взаємостосунки (від війни до союзу) в Іспанії і Південній Італії.
Культурні наслідки всіх цих явищ вельми значні. Почали розширятися знання європейців в області математики, астрономії, географії, медицини і інших наук. Розвиток наук викликає необхідність в спеціалізації.
З'являються нові соціальні групи, ускладнюються різні форми державних утворень. Крім того, для Європи була характерна конкуренція різних інститутів влади, наприклад, папства і імперії.
Це приводило до ускладнення права і зростання різних управлінських структур. Різко росте необхідність в грамотних людях і фахівцях, що привело до виникнення нової системи вищої освіти, тобто до створення університетів.
Концепції Університету
Університет працював на відкритому ринку освіти. Із самого початку студенти мали право вибору університету, викладача і факультету. Викладачі також мали право вибору університету. Було звичною практикою, що викладач, пропрацювавши декілька років в одному місці, переїздив в інше. А за найвідомішими вчителями спрямовувалися і студенти. В цих умовах не могло бути і мови про такий же строгий контроль, як в монастирській школі. І ця свобода призводила до того, що університети набагато краще уловлювали потреби суспільства.
Необхідність у фахівцях, яку вже не могли задовольнити монастирські школи, привела до появи нових інститутів. Так, в містах з'являються міські школи (магістратські, цехові, гільдійські). Тут вперше почали навчати дітей на рідній мові, звертати увагу на повідомлення корисних знань. Але були необхідні і інститути, що дають вищу освіту. Тому починають складатися позацерковні союзи вчених. Саме так виникли медична школа в Салерно, юридичні школи в Болонье і Падує.
Необхідність появи нових форм освіти розуміли і власті. Починаючи з 12 століття, з'явилися перші університети. Вони створювалися як вищі освітні установи. Назва пішла від латинського слова "універсум", тобто співтовариство. Щоб стати університетом, установі потрібно було одержати папську буллу (указ) про своє створення.
Своєю буллою тато римський виводить ці школи з-під контролю світської і, частково, місцевої церковної влади. Тата узаконювали існування університету.
Найважливішим привілеєм університету було право на привласнення вчених ступенів (лінциати, доктори і т.д.). Зрозуміло, і інші установи видавали дипломи про своїм випускникам: академії, різні школи і т.д Але вони признавалися тільки там, де існувала влада, що узаконила ці установи, наприклад в рідному місті. А дипломи університетів признавалися всім католицьким світом. Диплом, що одержав, людина міг викладати і працювати в будь-якій католицькій країні.
Тільки в 14-15ст. університет стане окремою академічною установою.
Широко була розвинена практика отримання освіти у окремих світських учених. Але тільки в Західній Європі виник університет як спеціальна організація для освіти. Його специфіку визначали три найважливіші моменти - автономія, виборність властей і дискусія як основа навчання і науки. Найважливішою відмінністю університету була його значна незалежність від різних властей, будь то церковні або світські. Влада в університеті вибиралася, і тут велику роль виконував авторитет, завойований в дискусіях.
Університет володів цілим рядом прав і привілеїв:
- право вивчати не тільки сім вільних мистецтв, але і право (цивільне і канонічне), теологію, медицину.
- право одержувати частину бенефіциальних церковних доходів на навчання.
- право володаря ступеня з однієї школи викладати в будь-якому іншому університеті без додаткових іспитів (ius ubique docendi).
- особлива підсудність для студентів - по своєму вибору або перед вчителями або місцевим єпископом замість загальної підсудності міським суддям. Так в Парижі вони підлягали суду ректора або паризького (королівський намісник Парижа), але не місцевому суду городян.
- право видавати свої закони, статути і розпорядження, що регламентують оплату праці викладачам, прийоми і методи навчання, дисциплінарні норми, порядок проведення іспитів і т.д.
Були і інші привілеї, що носили в основному місцевий характер. Таким чином, перед нами, по суті, ідея "вченого цеху". Скрізь стало складатися загальне позначення "studentes": так іменувалися не тільки учні, але все, хто "вивчає", тобто присвячує себе науковим заняттям, вчителі і учні.