Сторінка
4
• соціально-психологічні (розвиток рефлексії щодо своєї діяльності, статева стереотипізація, подолання суперечностей між ролями дитини і школяра (криза 6 років) і між прагненнями до імпровізації, творчості, демократичного спілкування.
б) Робота з підлітками (діти групи ризику).
Провідні інститути та агенти соціалізації підлітків: родина, школа, мікро соціум, телебачення і відео, батьки, вчителі, однолітки своєї статі, старші діти своєї статі.
Особливості спілкування в цій віковій групі: скорочення обсягу спілкування з дорослими, спад довіри, зростання конфліктності, активний пошук з однолітками, нестійкість мікрогруп, конфліктність.
Небезпеки: пияцтво, алкоголізм, аморальність батьків, помилки педагогів і батьків, паління, зґвалтування, самотність, цькування однолітками, залучення до соціальних і злочинних груп.
Проблеми діяльності соціального педагога в зв’язку з віковими особливостями:
• природно-культурні (розвиток усіх систем організму, статеве дозрівання);
• соціально-культурні (навчання, сфери інтересів, залучення до романтичних ідеалів (вірність, друг, честь));
• самовиховання (фізичне, індивідуальні інтереси);
• соціально-психологічні (ідентифікація зі статево віковою групою).
Вікова субкультура: ігри (перевага рухливих, поява азартних, захоплення електронними, жаргон, елементи моди в одязі, марновірства, міфи, фантазії).
Основні напрямки діяльності:
• просвітницька діяльності з батьками;
• діагностика віктимності родини;
• робота з віктиногенними родинами та віктимними підлітками;
• створення в мікросоціумі груп та організацій для пробудження
задоволення інтересів підлітків.
Вікові завдання ранньої юності, також є сферою діяльності соціального педагога:
• завершення фізичного та статевого розвитку;
• оволодіння навчальною програмою;
визначення орієнтації у професійній та поза професійній сфері;
• самореалізація через самоствердження;
• гармонізація „образу Я”;
• сексуальна децентрація в поведінці;
• гармонізація прагнення „бути як усі” та „не як усі”.
Вікові проблеми: мода, жаргон, способи проведення часу, стиль поведінки, естетичні пристрасті.
Напрямки діяльності соціального педагога:
• просвітницька;
• створення умов для позитивного проведення часу, відповідно до тенденцій моди;
• створення різних клубів та організацій;
• робота з переорієнтації окремих юнацьких груп і ”розколу” асоціальних груп.
Соціальна робота з дітьми припускає їх типолізацію за групами ризику: діти-інваліди, діти з неповних родин, діти з малозабезпечених сімей, „діти вулиці”, діти-утікачі, діти, які страждають на алкоголізм, токсикоманію, наркоманію, діти злочинців, які зазнали насильство, діти девіантної поведінки
Причини потрапляння дітей до групи ризику можуть бути різні, проте досить точно встановлено, що цим дітям властива одна загальна характерна риса – порушення соціалізації в широкому розумінні цього слова: нездатність адаптуватися, порушення статевої орієнтації, гіперсексуальність, злодійство, утрата цінності людського життя, жорстокість, агресивність, утрата інтересу до праці, ліності, відсутність ціннісних орієнтацій, норм моралі і моральності, бездушевність, втрата інтересів до знань, дурні звички і т.д.
Основою організації соціальної роботи з дітьми групи ризику є такі обставини.
По-перше, у доборі і розробці методик і технологій соціальної роботи з дітьми і батьками цієї групи необхідно спиратись на психологічні особливості дітей різного віку, на взаємодію та узгодження загальних зусиль спеціалістів цієї галузі.
По-друге, серед усіх заходів пріоритет належить профілактичній роботі, психологічна, педагогічна, правова, соціальна допомога.
Профілактична робота має ряд напрямків:
• психопрофілактична робота (обстеження дітей, запобігання психологічного перевантаження, педагогічні консиліуми, створення сприятливого психологічного клімату, робота з адаптації);
• консультативна робота (інформування батьків, педагогів, соціальних працівників про вікові та індивідуальні особливості дитини, своєчасне виявлення відхилень дитини, складання рекомендацій з виховання у родині, та учителю для роботи з класом);
• корекційна робота з дітьми, починаючи з дошкільного віку, і посилення цієї роботи в підліткових колективах;
• педагогічна реабілітація;
• правова робота;
• інформаційна допомога.
в) Правова робота.
Правова допомога соціального педагога включає в себе юридичний захист дитини:
• соціальний педагог повинен бути посередником, запрошуючи медичних працівників та юристів при фізичному та сексуальному насильстві над дітьми;
• він повинен знати про уголовну відповідальність за правопорушення проти дітей (доведення до самогубства, побиття, залишення без допомоги у скрутному положенні, за одруження до неповноліття);
• повинен володіти законодавчою базою (охорона материнства, дитинства, дітей і підлітків, права дитини на пенсію);
• повинен вміти вирішувати питання усиновлення, знати права прийомних дітей, особливості сімей з прийомними дітьми;
• вміти вирішувати проблеми усиновлення;
• проблема відбору батьківських прав.
г) Діяльність влітку.
З переліку сфер діяльності соціального педагога зупинимося на його діяльності влітку, в літніх таборах праці та відпочинку.
В цих умовах педагогу дуже легко спостерігати як впливають діти один на одного, кого визнають лідером, як розподіляються обов’язки з урахуванням здібностей підлітків.
Ці обставини допомагають педагогу знайти методи впливу на дітей, успішність виховання та перевиховання за короткий літній період, виявити та помітити творчі інтереси.
Цікавим направленням роботи соціального педагога в літній період можуть бути екологічне виховання та його види: організація походів з метою вивчення рідного краю, випуск екологічних листівок, виготовлення поробок з природного матеріалу, робота в лісництві збір лікарських рослин тощо.
Соціальний педагог: особистість і професія
Соціальні педагоги проклали дорогу професії соціального працівника. І це є закономірним не лише тому, що базову основу професійної компетентності будь-якого фахівця з соціальних питань становлять психолого-педагогічні, етичні та моральні характеристики, а тому, що початком цього слугували прогресивні вітчизняні традиції педагогіки середовища. Саме у педагогічній сфері ще в 60-70-х роках робилися спроби готувати спеціалістів, безпосередньо налаштованих на соціальну роботу в мікрорайоні (організатори позакласної та позашкільної роботи, педагоги-організатори житлово-комунальних служб, вихователі у клубах, тощо). Накопичений досвід практичної роботи в соціумі дав змогу сформувати нове розуміння призначення цієї професії.
Вихід соціальної роботи на професійний рівень явище значне. Сучасна модель соціально педагогічної роботи, яка увібрала в себе усе найкраще з набутків минулого, була сформована і продовжує розвиватися як результат багаторічного науково-практичного пошуку, в процесі якого вивчався вітчизняний і зарубіжний досвід, виявлялося загальне і специфічне, створювалися найсприятливіші умови для відпрацювання стандартів цієї професії.