Сторінка
2

Педагогічний аспект формування інформаційної компетентності майбутніх учителів

Компетентність – поінформованість, обізнаність, авторитетність

В. Бондар уважає, що компетентний учитель організує педагогічну діяльність так, щоб вона була спрямована на отримання усвідомленого результату.

М. Коломієць розглядає компетентність як сукупність знань, умінь, навичок, які потрібні для успішного виконання його функцій навчання, виховання, розвитку особистості дитини.

А. Маркова вважає, що професійно компетентна людина та, яка: успішно розв’язує завдання навчання й виховання, готує для суспільства випускника з бажаними психологічними якостями; задоволена професією; досягає бажаних результатів у розвитку особистості учнів; має й усвідомлює перспективу свого професійного розвитку; відкрита для постійного професійного навчання; збагачує досвід професії завдяки особистому творчому внеску; соціально активна в суспільстві; віддана педагогічній професії, прагне підтримувати навіть у складних умовах її честь і гідність, професійну етику; готова до якісної та кількісної оцінки своєї праці, уміє сама це робити.

А. Орлов у теорії та практиці професійної діяльності вчителя виділяє основні компоненти професійно-педагогічної компетентності: етичні установки вчителя, систему психолого-педагогічних знань, систему знань у сфері свого предмета, загальну ерудицію, засоби розумових і практичних дій, професійно-особистісні якості. На думку В. Синенка, варто розрізняти професійну підготовку фахівця та його професіональну компетентність. Перше - це процес оволодіння потрібними знаннями та навичками, друге - результат цього процесу. В. Синенко трактує професійну компетентність учителя як інтегрування відповідного рівня його професійних знань, умінь, навичок, особистісних якостей, що виявляються в результаті діяльності.

За аналізом праць науковців можна визначити ключові компоненти інформаційної компетентності:

Інформаційна компетентність - передбачає володіння інформаційними технологіями, уміння опрацьовувати різні види інформації. Серед них уміння й навички роботи з друкованими джерелами, уміння здобувати інформацію з інших джерел, переробляти її відповідно до цілей і завдань педагогічного процесу.

У Законах “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Національній доктрині розвитку освіти в Україні інформатизація освіти як комплекс соціально-педагогічних перетворень, пов’язаних з насиченням освітніх систем інформаційною продукцією, засобами й технологіями, визначається як один із напрямів її модернізації.

Головною метою підготовки вчителя загальноосвітньої школи у соціально-економічних умовах інформаційного суспільства стає не одержання ним відомостей у вибраній вузькоспеціальній сфері, а набуття та розвиток певних компетентностей, які повинні забезпечити йому можливість адаптуватися в умовах динамічного розвитку сучасного світу.

Це потребує впровадження відповідних змін у зміст професійної підготовки і підвищення кваліфікації педагогів, уточнення діяльнісного підходу, зокрема переходу до інформаційної діяльності – сукупності процесів збирання, аналізу, перетворення, зберігання, пошуку й розповсюдження інформації.

Однією з базових компетентностей учителя, як і будь-якої особистості, є інформаційна компетентність. У сучасній психолого-педагогічній літературі визначають декілька видів понять, пов’язаних із вивченням інформаційних та комп’ютерних технологій, наприклад, “комп’ютерна компетентність”, “комп’ютерна грамотність”, “технологічна грамотність”, “інформаційна грамотність”, “інформаційно-технологічна компетентність”, “інформаційна культура” тощо. При цьому слід відмітити різний підхід авторів до трактування понять. Інформаційна компетентність є новим напрямом, який виник безпосередньо під впливом розвитку інформаційних й електронних технологій.

Серед учених, які досліджують питання фахової підготовки вчителя (Гез Н.В., Гриньов В.Й., Гуріна Т.М., Карпова Л.Г., Лозова В.І., Мутовкіна О.М., Смолянино-ва О.Г., Шерман М.І., Шиян О.М. та ін.), переважає розуміння, що інформаційна компетентність учителя є однією з найголовніших складових його професійної компетентності. Висвітлення проблем, пов’язаних із використанням сучасних інформаційних технологій у навчальному процесі, започатковано і розвинуто в роботах А.П. Єршова, M.I. Жалдака, Ю.С. Рамського, А.Ф. Верланя, В.В. Лапінського, Ю.О. Дорошенка, О.В. Співаковського, П.І. Образцова та ін.

Зазначені автори розглядають інформаційну компетентність учителя як особливий спосіб організації предметно-спеціальних знань, що забезпечують прийняття ефективних рішень у професійно-педагогічній діяльності. Проте більшість їх вважають найважливішим показником сформованості інформаційної компетентності - оволодіння на високому рівні комп’ютерними, інформаційними, телекомунікаційними технологіями, що, на мою думку, потребує спеціального довготривалого навчання. Я вважаю за необхідне розглядати названі технології тільки як засоби формування й розвитку інформаційної компетентності вчителя.

На мою думку, інформаційна компетентність учителя– це важлива складова його професійної компетентності, яка є інтегративною властивістю особистості, що виявляється у готовності до формування навчально-інформаційних умінь і навичок учнів, як-от: уміння швидко актуалізувати та відтворювати потрібну інформацію; самостійно шукати нову інформацію з різних джерел; уміння користуватися інформаційно-комунікативними технологіями, каталогами, різноманітною довідковою літературою, складати бібліографію; працювати з графіками, схемами, таблицями, картинами; складати план, тези виступів, доповідей, статей; знати та застосовувати прийоми швидкого читання, прийоми розуміння тексту (структурування, ставлення пізнавальних запитань, “діалог” із автором тощо); уміти перетворювати інформацію на спосіб діяльності; досконало застосовувати загально-мовленнєві вміння та навички тощо.

Як зазначає М.Ю. Кадемія, недостатнє використання інформаційних технологій загалом пов’язане із низьким рівнем ІК суспільства, необізнаністю щодо широких можливостей застосування інформаційних технологій, слабкою мотивацією викладачів, учнів, студентів до використання інформаційних технологій у навчальному процесі та професійній діяльності.

На мою думку, з першого року навчання майбутніх педагогів необхідно готувати до „співпраці” з комп’ютерами та плекати бажання ґрунтовно вивчати сучасні інформаційні технології. Для успішного опанування ІТ студентами необхідно об’єднати зусилля викладачів фахових і загальноуніверситетських кафедр під керівництвом професорсько-викладацького складу – спеціалістів з прикладної математики, інформатики.

Підсумовуючи викладене вище зазначу, що прагнення вітчизняних закладів вищої освіти долучитися до Болонського процесу, стрімкий розвиток ІТ актуалізують проблеми, пов’язані із модернізацією змісту та організації підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів на основі інформатизації навчально-пізнавальної діяльності. Цей процес має супроводжуватися забезпеченням освітніх інституцій професорсько-викладацьким складом із високим рівнем комп’ютерної грамотності, відповідними технічними і наочними засобами навчання, навчальними програмами курсів, спецкурсів (у тому числі й дистанційного навчання). Недотримання викладених вище умов вкотре буде гальмувати формування інформаційної культури педагогів і стане на заваді раціональній організації навчального процесу у загальноосвітніх і професійних інститутах.