Сторінка
7

Виховання самостійності дошкільників в образотворчій діяльності

Отримані дані свідчать про те, що досягнення рівнів сформованості самостійності у старших дошкільників обумовлено не випадковими чинниками, а мають закономірний характер. У цьому випадку таким закономірним фактором є розроблена методика виховання самостійності дошкільників в образотворчій діяльності, вибудована на основі реалізациії організаційно – педагогічних засад.

Отже, контрольний експеримент і отримані у його ході дані підтвердили ефективність роботи з виховання самостійності у дітей старшого дошкільного віку в аплікації. Порівняльний аналіз даних констатувального й контрольного експерименту дозволив відстежити динаміку змін у рівнях самостійності старших дошкільників у аплікації (див рис. 2).

Рис. 2. Динаміка рівнів самостійності старших дошкільників в образотворчій діяльності

Все це є аргументованим доказом ефективності та педагогічної доцільності запровадженої у навчально-виховний процес ДНЗ моделі виховання самостійності дошкільника. Здобуті результати дозволяють стверджувати, що висунуту у дослідженні гіпотезу доведено, основні висновки, сформульовані в ньому, підтверджені. Це дає підстави зробити висновок про результативність здобутих теоретико-експериментальних даних.

Аналіз проблеми самостійності та її висвітлення у філософській та психолого-педагогічній літературі об'єктивує стійкий інтерес до неї фахівців різних галузей науки і засвідчує існування різних трактовок у підході до даного феномену на різних етапах онтогенезу. Вивчення наукових джерел з формування самостійності дошкільників у різних видах діяльності дало змогу уточнити зміст та структуру провідної категорії, критерії та показники її прояву в образотворчій діяльності, визначити рівні сформованості в аплікаційній діяльності. Самостійність трактується нами як якісна характеристика діяльності, що виявляється в умінні старшого дошкільника на основі особистого досвіду визначати й конкретизувати мету, планувати дії, діяти без допомоги дорослого при виборі змісту, засобів і способів виконання образотворчих дій, здійснювати самоконтроль, оцінювати готовий продукт. Самоцінним визнається не стільки кінцевий результат, скільки розвиток дитини як суб'єкта діяльності (формування цілеспрямованості діяльності, упевненості у своїх силах). Відповідно до вказаного підходу структура самостійності в образотворчій діяльності включає мотиваційно-цільовий, змістово-виконавчий, процесуально-регулятивний та оцінно-результативний компоненти.

Розроблено діагностику самостійності дошкільників в образотворчій діяльності, уточнено критеріально-діагностичний інструментарій. Критеріями й показниками самостійності в аплікації виступали: мотивація й визначення мети, здатність до попереднього планування й організації аплікаційної діяльності, володіння різними видами і способами аплікації, а також аплікаційними вміннями й навичками, уміння дітей діяти без допомоги дорослого при виборі змісту, засобів і способів виконання аплікаційних завдань, готовність здійснювати самоконтроль і оцінку результату відповідно до задуму, прояви активності й ініціативи. Діагностична методика містила чотири блока експериментальних завдань відповідно до компонентів самостійності. За допомогою діагностичних методів (індивідуальні бесіди, експериментальні ігрові завдання, спостереження за самостійною діяльністю старших дошкільників, аналіз продуктів аплікаційної діяльності) встановлено вихідні рівні сформованості самостійності: високий, оптимальний, середній, низький.

Організаційно-педагогічними засадами ефективного виховання самостійності старших дошкільників є: 1) створення і збагачення предметно-розвивального середовища, що передбачає обладнання у групі зони для самостійної художньої діяльності, забезпечення доцільного добору матеріалів і інструментів (у повному обсязі, у доступних для дітей місцях), надання можливості для їх самостійного вибору; 2) організація ігрової форми образотворчої діяльності, що сприяє виникненню інтересу до діяльності, визначенню мети, плануванню, оволодінню способами образотворчої діяльності та контрольної функції;

особистісно орієнтована взаємодія педагога з дитиною, заснована на партнерському стилі взаємин (розумінні, визнанні цілей, завдань самої дитини, здатності стати на її позицію й разом з нею домогтися потрібного результату), індивідуально-диференційованому підході до дітей, що включає навчання кожного з вихованців за індивідуальною програмою залежно від вихідного рівня самостійності.

Наукове обґрунтування та експериментальна перевірка організаційно-педагогічних засад формування самостійності дошкільників в образотворчій діяльності, а також застосування в умовах ДНЗ методики роботи з дітьми 5–6 років забезпечило ефективність реалізації поставленої в дослідженні мети. Методика формування у дошкільників самостійності в аплікаційній діяльності складалася з таких єтапів: проектувальний (розробка індивідуальних корекційних програм з виховання самостійності для дітей з різними вихідними рівнями самостійності, а також проектування організаційно-педагогічних засад, що забезпечують виховання самостійності); корекційний (впровадження індивідуальних корекційних програм з ігровими вправами); діяльнісний (навчання цілісних дій у процесі використання системи ігрових вправ), результативний (усвідомлення дитиною себе як субґєкта аплікації, участь її в самостійній художній діяльності за власним бажанням).

Упровадження у практику виховної роботи з експериментальними групами комплексного підходу забезпечило суттєве зростання її ефективності, що підтверджено результатами формувального експерименту. Так, в експериментальних групах дошкільників динамічніше, ніж у контрольних, відбулося зменшення кількості осіб з низьким рівнем сформованості та збільшення їх кількості з достатнім та високим рівнем. Встановлено, що кількість дітей з низьким рівнем самостійності в ЕГ знизилась з 51% до 3%. Кількість дітей, що відповідає середньому рівню самостійності зменшилась з 34% до 10%. Зросла кількість дітей з достатнім рівнем самостійності з 12% до 54%. Збільшилась кількість дітей з високим рівнем з 3% до 33%. У контрольній групі відбулись незначні зміни: дітей з низьким рівнем стало 43% (у порівнянні з 49% на початок експерименту), із середнім рівнем відповідно 29%, у порівнянні з 32% на початок експерименту, підвищився оптимальний рівень з 15% до 19%. Дещо зріс високий рівень самостійності з 3% до 9%.

Викладені у дослідженні результати не розглядаються як вичерпні, такі, що повністю розв'язують проблему виховання самостійності дошкільників в образотворчій діяльності. Перспективними залишаються такі аспекти проблеми, як вікова динаміка розвитку базової якості, гендерність у підході до неї, забезпечення ефективної взаємодії сім'ї та ДНЗ у формуванні самостійності дошкільника.