Сторінка
6

Взаємозв’язок школи та сім'ї у вихованні учнів початкових класів

Положення ускладнюється тим, що діти з неврозами не можуть через своє обмеження і вже психогенне деформованого життєвого досвіду, умов виховання й відносин у родині, емоційно відреагувати на нервово-психічну напругу, що накопичується. Вони змушені придушувати її, що перевищує межу адаптаційних можливостей і змінює нервово-психічну реактивність організму. Коли довгостроково діючий стрес перевершує пристосовані можливості дітей, не дає їм виразити себе, затвердитися в життєво важливих позиціях, вчасно дозволити ситуацію, що травмує, то вона підриває здатність адекватно сприймати себе, супроводжуючись зниженням самооцінки, непевність у своїх силах і можливостях, страхами й тривогою, почуттям безпорадності й безсилля, тобто розвитком ідей самознищення, неповноцінності, ущербності, нездатності бути собою серед інших однолітків.

При невротичному захворюванні відбувається непродуктивна втрата наявних психічних засобів, ресурсів і можливостей, їхня подальша перенапруга й хворобливе ослаблення в цілому. При цьому наростають занепокоєння й емоційна нестійкість, з'являються або підсилюються вегето-судинні та соматичні порушення, знижується витривалість та опірність організму.

У психологічній літературі виділені, і досить глибоко проаналізовані фактори, що роблять вплив на психічне здоров'я дитини й, зокрема, на виникнення невротичних реакцій. Більшість із цих факторів носять соціально-психологічний, соціально-культурний і соціально-економічний характер.

Соціально-культурний характер факторів, що роблять несприятливий вплив на психічне здоров'я, обумовлений прискоренням темпу сучасного життя, дефіцитом часу, недостатніми умовами для зняття емоційної напруги й для розслаблення. Наслідком цього є надмірна завантаженість батьків, їхня невротизація, поява безлічі особистісних проблем у сполученні з недостатньою поінформованістю про шляхи вирішення внутріособистісних конфліктів і про можливості психологічної й психотерапевтичної допомоги. Подібна особистісна дисгармонія батьків знаходить своє відбиття в розвитку дітей і впливає на їхню психіку.

На емоційну атмосферу в родині й на психічний стан її членів впливають також соціально-економічні фактори, серед яких можна виділити такі, як:

- незадовільні житло-побутові умови;

- зайнятість батьків;

- ранній вихід матері на роботу й переміщення дитини в ясла.

До соціально-психологічних факторів, що впливають на психічне здоров'я дітей, психологи відносять насамперед такі, як дисгармонія сімейних відносин і дисгармонія сімейного виховання або порушення в сфері дитяче - батьківських відносин.

Проблеми подружніх і дитяче - батьківських відносин приділяється пильна увага як у вітчизняній, так і у закордонній літературі. Виділяються причини й характер внутрісімейних конфліктів, розглядаються шляхи їхньої корекції.

Психічне здоров'я або нездоров'я дитини нерозривно зв'язані також зі стилем батьківського виховання, залежать від характеру взаємин батьків і дітей.

Виділяються наступні стилі батьківського виховання:

- Демократичний.

- Контролюючий.

- Змішаний.

Демократичний характеризується високим рівнем прийняття дитини, добре розвиненим вербальним спілкуванням з дітьми, вірою в самостійність дитини.

У результаті такого виховання діти відрізняються вмінням спілкуватися з однолітками, активністю, агресивністю, прагненням контролювати інших дітей (причому самі не піддаються контролю), гарним фізичним розвитком.

При контролюючому стилі виховання батьки беруть на себе функцію контролю за поводженням дітей: обмежують їхню діяльність, але пояснюють суть заборон. У цьому випадку дітям бувають властиві такі риси, як слухняність, нерішучість, неагресивність.

При змішаному стилі виховання діти найчастіше характеризуються як слухняні, емоційно чутливі, неагресивні, але з бідною фантазією.

Особливий інтерес представляють вивчення й класифікація неправильних типів виховання, які приводять до формування різних неврозів. Виділяється три типи неправильного виховання.

1. Неприйняття, емоційне відкидання дитини (усвідомлене або неусвідомлене), присутність твердих регламентуючих і контролюючих мір, нав'язування дитині певного типу поводження відповідно до батьківських понять про «гарних дітей». Інший полюс відкидання характеризується повною байдужістю і відсутністю контролю з боку батьків.

2. Виховання, що гіперсоціалізує, - тривожно - недовірливе відношення батьків до здоров'я, успіхів у навчанні своєї дитини, її статусу серед однолітків, а також надмірна заклопотаність її майбутнім.

3. Езопове - надмірна увага до дитини всіх членів родини, присвоєння йому ролі «кумира родини», «сенсу життя» .

Безумовно, найкращим профілактичним засобом є гарні відносини батьків з дітьми, розуміння батьками внутрішнього світу своєї дитини, її проблем і переживань, уміння поставити себе на місце своїх дітей.

Форми планування виховної діяльності класного керівника

Щоб відповісти на запитання, яке ж місце відводиться класному керівнику в системі виховання учнів, передусім слід нагадати фактори, що формують сучасну дитину.

Відомо, що спеціалізація особистості здійснюється в результаті, як стихійного впливу з боку соціального середовища, так і цілеспрямованих впливів з боку спірально створених державних і громадських інститутів.

При цьому, якщо один із впливів – залежно від віку дитини – стає вагомішим, то другий, наприклад, відсувається на задній план, - третій, набуває постійного характеру. Скажімо, домашнє середовище найбільш впливає в дошкільному віці. У молодшому шкільному віці сім’я залишаючись могутнім фактором виховання, поступається перед школою. Провідною, як стверджують психологи, стає навчальна діяльність, а найбільшого авторитету у формуванні цілісних орієнтацій набуває думка вчителя.

Різка зміна орієнтирів у соціальній ситуації розвитку дітей починається з молодшого шкільного віку.

Для підлітка переважного значення набуває ставлення до нього товаришів і їхня моральна оцінка всього, що відбувається в світі. Хлопчики й дівчатка в цьому віці з цікавістю приглядаються один до одного, порівнюють, намагаючись відповісти на життєво важливі для них запитання: “Який я?”, “Хто я?”, “Чи не гірший за інших?”. Дуже болісною стає підозра: “Чи не поступаюсь я в чомусь друзям?” якщо так, якщо так, то це сприймається, як трагедія, виникає потреба самоствердження, самореалізації, які за несприятливих умов гострих конфліктних, а не рідко й антисоціальних форм. Через це один з найважливіших педагогічних завдань, які реалізують досвідчені педагоги, є розгортання різноманітних видів діяльності, де б кожен зміг розкрити себе з кращого боку, заслужити повагу товаришів.

Умови життя та виховання одного-двох учнів, доцільно відобразити в плані.

Структуру плану не слід розглядати як обов’язкову, вона орієнтовна. Виходячи з неї, кожен класний керівник планує свою роботу з урахуванням конкретних умов виховання.

Структура плану повинна бути рухливою. Поточні події та зміни в житті класу нерідко вимагають внесення в план корективів з урахуванням нових завдань, нових умов виховання. Не можна заздалегідь передбачити всі події, що можуть статися в нашій країні, зміни, які відбудуться в класному колективі, у поведінці окремих учнів. Тому в плані виховної роботи класного керівника можливі й припустимі доповнення й уточнення. Треба прагнути до того, щоб план не сковував ініціативу, а давав змогу творчо підійти до організації виховної роботи в класі.