Сторінка
2

Організація особистісно-орієнтованого виховання у початковій школі

Ш. Амонашвілі вважає, що ефективне здійснення системи виховання дітей цілком залежить від особистості вчителя. Він звертає увагу на наступні особистісні якості, які представляються йому найголовнішими. По-перше, любити дітей такими, якими вони є. Педагог стверджує: «Треба однаково любити і пустуна, і слухняного, і кмітливого, і тугодума, і лінивого, і старанного. Доброта і любов до дітей не дозволять грубо поводитися з ними зневажати самолюбство і гідність, не радіти успіхам кожного…» По-друге, вміти розуміти дітей, тобто стати на їх позицію, приймати їх турботи і справи, як серйозні, і рахуватися з ними,тому що «дитина – це явище в нашому житті, а не випадковість». По-третє, необхідно бути оптимістами, вірити в перетворюючу силу виховання. По-четверте, вчителю повинно бути притаманне все краще, що людям подобається в людині: і усмішка, і строгість, і стриманість, і скромність, і чуйність, і щирість, і інтелігентність, і товариськість, і любов до життя. «Однак хай не посміхається той, хто не хоче посміхатися, хто ображений на життя, в кого характер такий — без посмішки, для кого посмішка — неприродна гримаса на обличчі. Тільки треба попросити їх: не обирайте, будь-ласка, педагогічну професію, діти не люблять учителів і вихователів, які не вміють і не хочуть їм посміхатися щиро. Педагог, позбавлений посмішки, може тільки нашкодити своїм вихованцям,» - писав Ш.А.Амонашвілі.

Шалва Олександрович закликає педагогів постійно збагачувати свою педагогічну майстерність, черпаючи з чистісінького і найбагатшого джерела педагогічної мудрості. Він стверджує, що "класики - не з минулого, вони прийшли до нас з майбутнього". Це їх, гігантів педагогічних думок, неодноразово цитує Ш.А. Амонашвілі і називає своїми вчителями.

На сьогоднішній день в напрямку особистісно-орієнтованого навчання та виховання працюють М.П.Гузик, Т.О.Пушкарьова, Д.Б.Ельконін, В.В.Давидов, розробивши авторські програми розвитку дітей для початкових шкіл України.

Основні шляхи впровадження особистісно-орієнтованого виховання

Термін «тренінг» походить від англійського «to train» – навчати, тренувати. Тренінг – це запланований процес,призначений надати, поновити,знання та навички і перевірити ставлення, ідеї, поведінку з метою їхньої зміни чи оновлення. Тренінг має свої особливості:

- наявність постійної групи учасників;

- дотримання принципів групової роботи;

- певні організаційні умови, за яких проходить заняття;

- використання активних та інтерактивних методів роботи;

- використання особистого досвіду та знань учасників.

Існують різни види тренінгів: комунікативні, особистісного росту, соціальні, педагогічні, соціально-просвітницькі та комбіновані. Найбільш популярними є тренінги соціально-просвітницького характеру. Основною метою такого тренінгу є надання учасникам та усвідомлення ними соціально-значимої інформації. Тренінг – це запланований процес виховання, який містить шість обов’язкових компонентів. Учасники повинні бути однієї вікової категорії (12-14 років або 16-18 років). Інформаційний матеріал та практичні завдання відповідно повинні бути адаптовані до вказаної вікової групи. Метою до всього тренінг-курсу є: формування цінностей і життєво-важливих переконань та напрацювання певних необхідних навичок відповідальної поведінки по відношенню до свого життя та оточуючих. До кожного заняття тренер повинен сформулювати цілі, які є сходинками до реалізації мети всього тренінг-курсу.

Зміст соціально-просвітницького тренінгу викладено в розроблених темах: «Спілкуємось та діємо», «Твоє життя – твій вибір», «Прояви турботу та обачливість», «Знаємо та реалізуємо свої права». Тренер самостійно підбирає, змінює тренінг курси відповідно до умов проведення, вікових та індивідуальних особливостей дітей. Існують також рамкові (організаційні) умови, які потрібно враховувати при побудові тренінг-курсу. До таких умов належить: кількість учасників, час, місце. Оптимальна група для проведення тренінгів складає 10-20 учасників. При більшій кількості учасників збільшується час виконання вправ, при меншій – не створюється відповідної робочої атмосфери. Орієнтована тривалість кожного заняття – 1,5 години. Тренінгові заняття можуть проводитися як і 1-2 рази на тиждень, так і кожного дня. Приміщення для проведення тренінгів повинно мати достатньо місця для проведення рухливих форм роботи. Учасники мають знаходитися в колі.

Людей, які проводять тренінги, називають тренерами. Тренери керують процесом, надають інформацію, допомагають учасникам систематизувати свої знання та придбати необхідні навички. Тренер не знаходиться поза «колом», він активно працює разом з дітьми, слідкує за їх діяльністю, виконує разом з іншими практичні завдання.

В кожному тренінг-курсі використовуються активні та інтерактивні методи: презентації, індивідуальні та групові роботи, робота по колу, рольова гра, обговорення, «мозковий штурм», анкетування, розминки та інші. Суть цих методів полягає у тому, що тренінгів процес має бути організований таким чином, коли практично всі учасники опинялися в ситуації залучення до процесу пізнання. В ході заняття учасники вчаться критично мислити, приймати обдумані рішення, брати участь в дискусіях з іншими людьми.

Казкотерапія.

Казкотерапія – це один з різновидів тренінгової програми, розроблена для дітей від 5 до 13 років (при нормальному інтелектуальному розвитку) і можуть бути адаптовані до підлітків з проблеми у розвитку. Основна робота програми спрямована на розвиток цінностей особистості дитини. Казки являються посередниками між внутрішнім світом вихователя та душами вихованців.

Перше і останнє заняття казкотерапії можна повністю посвятити процесу психодіагностики та встановленням контакту з дітьми. Порівнюючи надалі результати, вихователь має змогу визначити результативність своєї роботи.

В розумінні Т.Д.Зінкевич-Євстигнєєвої, казкотерапія – це не лише напрям психотерапії, а синтез багатьох досягнень психології, педагогіки, психотерапії та філософії різних культур. У зв’язку з цим, автором виділяються чотири етапи в розвитку казкотерапії:

1 етап – усна народна творчість;

2 етап – збирання та дослідження казок та міфів;

3етап – психотехнічний (передбачає застосування казки як психодіагностичної техніки, як засобу корекції та розвитку особистості);

4 етап – інтегративний (пов'язаний з розумінням казкотерапії, як природньообразної, органічно людському сприйняттю виховної системи, перевіренної багатьма поколіннями наших пращурів).

В ході казкотерапевтичного заняття необхідно дотримуватись відповідної структури заняття, яке, хоча й має бути індивідуальним, повинно будуватися за наступними структурними компонентами:

1) ритуал входження в казку;

2) повторення;

3) розширення;

4) закріплення;

5) інтеграція;

6) резюмування;

7) ритуал виходу з казки.

З наведеної структури казкотерапевтичного заняття, саме обговорення казкової історії дозволяє сформувати або розвинути необхідні якості у дитини.