Сторінка
8
Проведення занять-диспутів
Проблемного характеру вивчення дисципліни Лісництво допомагають заняття-дискусії. З даним поняттям пов’язують одну з форм позаурочної роботи студентів.
Розрізняють наступні структурні особливості таких дискусій:
заняття-дискусія побудована за допомогою програми і підпорядковується всім дидактичним вимогам, які представлені на заняттях лісівничого профілю;
б) за формою таке заняття наближається до заняття, яке проводяться методом бесіди, в основі даного навчального матеріалу лежать життєві проблеми, що хвилюють студентів. Запитання викладачем плануються таким чином, щоб перевірити знання студентів з даної теми, а також давали можливість висловити своє ставлення до проблеми і подискутувати з товаришами та викладачем;
в) в структурі заняття особливе місце займає заключне слово викладача.
Методика проведення занять-диспутів різноманітна. Тематику такого заняття спланувати попередньо досить важко, оскільки не завжди студентів влаштовує дискусія з теми, яку вибрав викладач. Тому потрібно спочатку порадитись з аудиторією, яку тему заняття студенти хотіли б обговорити детальніше. Наведемо ряд тем, які можна покласти в основу певних занять-диспутів:
"Як впливає сонячна радіація на лісові масиви?"
"Чи можливо в наш час якимось чином змінити відношення людей до навколишнього середовища?"
"Що я думаю про ліс, як невід’ємну частину людського буття?"
"Яким чином можна змінити урожайність деревних рослин на землях не придатних для с/г?"
Після того, як сформували тему заняття переходимо до його підготовки. Адже дискусійне заняття значною мірою відрізняється від звичайного заняття.
Спочатку потрібно відмітити продумане коло запитань, але їх потрібно подавати не відразу, а почергово. Таким чином дискусія буде проводитись в більш цікавому вигляді.
Заняття-дискусія проводиться за наступним планом:
Вступне слово викладача.
Виступ студентів ("за чи проти").
Вільна дискусія щодо висунутих запитань.
Заключне слово студентів, що доповідали.
Заключне слово викладача.
Успіх дискусії залежить від викладача. Він повинен вміти керувати суперечками, не називаючи свого ставлення з боку спостерігача. Потрібно ретельно продумати увесь хід диспуту, кожну репліку, кожне своє слово, відмітити можливі відхилення від теми. Потрібно вміти переконувати слухачів і в той же час довіряти чужим думкам, ставити студентів на рівні з собою - ось що допомагає викладачу правильно знайти своє місце на подібному занятті.
Активізувати увагу студентів з першої хвилини заняття - означає залучити їх в активну розумову працю, без чого не може бути стійкого і усвідомленого засвоєння знань.
Багато викладачів розпочинають заняття з постанови перед аудиторією певного завдання або проблеми. Так зароджується прагнення до пізнавального пошуку. Результати пошуку студентів перевіряться за рахунок бесіди чи письмової роботи.
За допомогою проблемного викладу матеріалу, у студентів відбувається краще запам’ятовування навчального матеріалу не стільки через заучування, скільки через їх самостійну діяльність.
Постанова викладачем проблемно-пізнавального завдання перед початком заняття нового навчального матеріалу являється одним із найважливіших засобів активізації уваги студентів.
У структурі особистості інтерес складає першооснову будь-якого таланту. Він не лише пробуджує, розвиває і доводить до абсолюту закладені природні нахили, але й здатний навіть породити їх і в деякій мірі виправити “помилки природи".
Пізнавальний інтерес - найпотужніший мотив в основі навчальної діяльності.
За предметною спрямованістю пізнавальні інтереси студентів діляться на гуманітарні, лінгвістичні, природньонаукові, фізико-математичні, практичні, естетичні.
Ефективній організації процесу самостійного набуття знань учнями має сприяти застосування таких методів навчання, які б при їх оптимальному поєднанні були спрямовані на активізацію різних компонентів мислення студентів та їх гармонійного розвитку. Тому що, по-перше, засвоєння навчального матеріалу на стику різних видів мислення сприяє міцнішому зберіганню його у пам'яті: наочно-образні та практичні компоненти забезпечують краще запам'ятовування змісту певних подій, фактів, їх історичну послідовність, а словесно-логічні компоненти сприяють розумінню значення цих фактів та їх причинно-наслідкові зв'язки. По-друге, це забезпечить можливість застосування оптимального для індивіда шляху засвоєння навчального матеріалу, що стимулюватиме його здібності.
Отже, ефективність процесу навчання взагалі, та організації самостійної пізнавальної діяльності студентів зокрема, залежить не тільки від вдалого вибору методу навчання, а й значною мірою, від внутрішньої структури цього методу, від умілого поєднання прийомів зовнішньої педагогічної діяльності викладача і внутрішньої пізнавальної діяльності студентів, тобто - від визначення раціональної структури методів.