Сторінка
3

Роль народних звичаїв та традицій у розвитку музичного світогляду дітей дошкільного віку

г) любов до всього прекрасного – естетичне виховання

Людина – найчутливіша істота на Землі. Її думки, почуття, дії, стан душі й досі залишаються загадкою. Хтось з письменників сказав такі слова: «Усі ми до тих пір люди, поки хочемо стати кращими». Дійсно, напевно, не знайдеться такої людини в світі, яка б не намагалася стати кращою, не хотіла б забезпечити гідні умови для свого існування.

В світі так багато краси, але далеко не кожна людина вміє її побачити: як ласкаво світить сонце, як розквітає навесні квіточка, як невпинно тече річка тощо. Але прагнення краси, напевно, є в кожного і, особливо, в дитини. Тому таким важливим у вихованні естетичному є навчити дітей все в житті робити красиво: співати, танцювати, говорити, думати, творити… адже сьогодні маленькі діти – це наш завтрашній день, наші перлинки, наш народ, і виростити його, виплекати, викохати, виспівати, відродити – чи є щось важливіше в житті.

Кожне музичне заняття я намагаюсь, хоч частково, але пов’язати із народним мистецтвом. Широко використовую народні пісні, ігри, дитячі забави, народну мудрість, легенди, роблю драматизації народних казок, ляльковий театр чи інсценівки. Навіть діти молодшої групи із таким естетичним задоволенням виконують ролі Баби, Діда, Ріпки, собачки Хвінки, киці Мінки, мишки Оришки тощо. А дітки ясельної групи як непіддільно щиро виконують ролі трьох гусей, що живуть у бабусі.

…Талантів на українській землі безліч. Наші діти – це глина, з якої наше завдання виліпити естетично прекрасну, морально стійку українську націю, український народ.

«Українка я маленька,

Україна – моя Ненька,

В неї щира я дитина,

Добра, люба та єдина».

ІІ. Види народної творчості

За видами народну творчість можна поділити на:

а) декоративно-ужиткове мистецтво;

б) усну народну творчість;

в) народну гру;

г) пісенну творчість.

А зараз більш детально зупинимося на кожному з цих підрозділів.

а) Декоративно-ужиткове мистецтво в роботі з дітьми

Народна педагогіка – бальзам, який треба прикладати до ран нашої духовності. Ці слова чи не найяскравіше виражають суть народознавства, його роль у роботі з дітьми.

Одним з першочергових завдань в роботі з дітьми по присуспільненню до народної національної спадщини є ознайомлення з батьківською (дідівською) оселею. Це і родинне вогнище, звідки вимандровує людина в широкий світ з засвоєними цінностями: маминою піснею, нелукавим батьковим напуттям, дідусевими казками і бабусиними вишиванками, теплом незрадливого рідного слова. З любов’ю описав прощання з батьківською хатою В.Симоненко:

«Ти стоїш небагата й непишна,

Виглядаючи з саду в луг,

Рясний цвіт обтрусили вишні

На солом’яний твій капелюх…

Ти була мені, наче мати,

Ти служила мені, як могла –

Кожна кроквочка, кожна лата

Не жаліла для нас тепла.»

Багате, розмаїте мистецтво на Україні. Через те, важливе місце в роботі з дошкільнятами посідає ознайомлення дітей з творіннями декоративного ужиткового мистецтва: керамікою, вишивкою; з предметами побуту, одягу, взуття; з професіями ткалі, гончара, різьбяра, лісоруба тощо.

Український одяг є яскравим і самобутнім культурним явищем, яке розвивалось й удосконалювалось протягом століть. У народному костюмі відбилися спільність походження та історичні долі східних слов’ян, взаємовпливи культур інших народів.

Представники різних соціальних груп: ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торговці тощо – відрізнялися своєрідністю вбрання. Матеріал, з якого виготовляв народний одяг, - хутро і тканини. Характерною рисою традиційного українського вбрання є його декоративна мальовничість, яка відбиває розвиток ремесел, високу культуру виробництва матеріалів для одягу. Дуже різниться одяг у різних місцевостях України: на Лівобережжі чи Правобережжі, на Слобожанщині чи Поділлі, у Карпатах, Поліссі, Волині…

В дитячих садочках на допомогу педагогу приходить іграшка у національному костюмі і народне слово:

«У нашого Василя

Вишивані рукава

Ще й розшитий комірець,

А сам хлопець – молодець.»

Також важливим елементом народного одягу була хустка. В кожній місцевості був свій орнамент для жіночої хустини, виразник особливої краси:

«Маю хустку-вишиванку

На чотири роги,

Кого люблю, того люблю,

Кидаю під ноги.»

Хустка з давніх давен – основний улюблений головний убір українських жінок. І дівчатка у садочку із задоволенням танцюють із хустинами, вистеляючи ї до ніг хлопців, уявляючи себе дорослими жінками. Їх зберігали до весілля у скринях.

А найулюбленішим головним убором для дівчат був віночок. Які ж квіти повинні були квітчати дівочі голівки? Чорнобривці (які означають красу), ромашки (символ ніжності і доброти), незабудки (символ вірності); барвінок (символ життя); безсмертник (здоров’я), мак (щоб не було печалі). А якими стрічками повинен бути перев’язаний віночок і що вони означають? Коричнева (земля), жовта (сонце), зелена (трава), синя (вода), блакитна (небо), оранжева (хліб), рожева (багатство).

А в тих віночках дівчатка самі стають такими гарними, наче квіточки. Навіть самі на себе не можуть налюбуватися. На Івана Купала дівчата вплітали поміж квітів полин, любисток, зілля проти «чортовиння».

В садочку з віночками дівчатка водять хороводи, танцюють, а ще у ігри грають, наприклад:

(діти стають у коло, вихователь ходить по колу з лялькою і носить віночок).

Я віночок сплету,

Я з віночком піду.

А коли я цей віночок

На голівку накладу?

Я Тетяночку знайду

Я до неї підійду,

Я Тетяні цей віночок

На голівку накладу.

Ой, і гарний вінок

І веселий танок!

Ви поплескайте гучніше,

Звеселяйте наш гурток.

(діти плескають в долоні, а дитина у віночку виконує прості танцювальні рухи). Повторити 2-3 рази.

«Віночок вити – життя любити», - так каже народне прислів’я.

Також важливим елементом чоловічого одягу була вишиванка (вишита сорочка – мамою, сестрою чи дівчиною). Багато є цікавого фольклорного матеріалу, пов’язаного із цим видом одягу:

Вишиваю вишиваночку –

Подарунок для Іваночка

Як веселка – вишиваночка –

Подарунок для Іваночка.

А ще:

А в горобейка жінка маленька

Сидить на кілочку,

Пряде сорочку.

Що виведе нитку –

Горобцю на свитку.

Ще й кожна деталь одягу була своєрідним оберегом, носила свої функції, адже у все, що люди робили своїми руками, вони вкладали великий зміст, теплоту свого серця, уміння золотих рук.

Золоті руки, торкнувшись народних ремесел, перетворювали звичайні речі у справжні чудеса. Ковалі і слюсарі виготовляли металеві вироби й деталі до дерев’яних предметів. Кушніри вичиняли шкури й шили кожухи та інші хутряні речі. Шевці виготовляли різні види взуття. Одяг: свити, жупани, шаровари, плахти, запаски, сорочки тощо – шили кравці. Гончарі створювали безліч різновиду посуду: миски, глечики, горщики, барильця, куманці, інші керамічні вироби, наприклад, кахлі. Проте, найпоширенішими були деревообробні ремесла. Адже здебільшого знаряддя праці та предмети побуту були дерев’яні.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: