Сторінка
1

Кластерний підхід до реалізації транснаціональних проектів як фактор збільшення бюджетних надходжень

Реформування бюджетно-податкової системи України збіглося у часі з необхідністю роз­ро­бки нової моделі міжнародної взаємодії регіонів, побудованої на принципах економічного лі­бералізму. Розвиток національної економіки забезпечується стабільними надходженнями до державного бюджету, що передбачає скасування невиправданого перерозподілу коштів для підтримки відсталих регіонів, отже, загострюється проблема найбільш повної реалізації по­­тенціалу окремих територій.

Сучасна наука трактує економічний процес не як стійку рівновагу, що автоматично вста­нов­люється, а як виникнення і укріплення асиметричної залежності між різнобічними ко­мбі­націями внутрішніх і зовнішніх факторів економічного зростання. З початку 80-х рр. минулого сто­ліття актуалізований територіальний аспект економічних досліджень, що викликано по­г­ли­­бленням міжнародного поділу праці, зростанням ролі транснаціональних корпорацій та переходом виробничих систем промислово розвинених країн світу до п’ятого технологічного ук­ладу. Будь-яка країна характеризується нерівномірністю розвитку окремих регіонів. Рівень роз­витку територій визначається рядом економічних, політичних, історичних і соціально-ку­льтурних факторів. З посиленням процесів глобалізації принципово змінено підхід до ви­з­на­чення ролі регіональних чинників економічного зростання. Чітко виокремлюються дві не­ві­д’є­мні компоненти завдань регіональної політики: мобілізація ендогенних факторів розвитку та пошуки нових шляхів використання переваг міжрегіональної і міжнародної взаємодії. Осо­б­ливе значення при цьому має врахування об’єктивних чинників економічного зростання на ос­нові виявлення передумов мікроінтеграції виробничих або виробничо-фінансових систем, зда­тних ініціювати процес генерації, розповсюдження і реалізації інноваційних ідей (як тех­но­ло­гічних, так і організаційних), а також ситуативне використання переваг суб’єктивного аспекту, на­самперед використання сприятливого збігу політичних подій і законодавчих перетворень.

На нашу думку, корисно звернути увагу на сучасні теорії досягнення національної, ре­гі­о­на­льної і місцевої конкурентоспроможності, що є ядром на основі впровадження кластерної мо­делі розвитку економічної системи. Проблеми кластеризації економічних систем розглянуто у пра­цях численних зарубіжних і вітчизняних науковців (М. Портера, І. Левіна, Р. Нельсона, Н. Вонортаса, С. Соколенка та ін.). Проте питання формування кластерів як форми реалізації по­­тенціалу міжнародного співробітництва регіонів потребують конкретизації. Напрям дос­лід­ження схематично підпорядкований такій логіці: поповнення бюджетних надходжень до­ся­га­ється результативним та ефективним функціонуванням національної економіки, що, в свою че­ргу, забезпечується збалансованим розвитком її вертикальної (галузевої) та горизонтальної (те­риторіальної) складової. Отже, у площину вирішення проблеми поповнення державного бю­джету повинні входити завдання активізації економічного розвитку окремих регіонів, у то­му числі – за рахунок формування кластерів.

Кластер, або сітьова виробнича група є сукупністю близьких, географічно взаємопов’язаних ко­мпаній та взаємодіючих з ними установ, які спільно функціонують у певній сфері бізнесу. Са­ме кластери є фундаментом інноваційної економіки. Тісні контакти взаємопов’язаних фірм у межах кластерів становлять основу для інтенсифікації інформаційних потоків і генерації ін­новаційних ідей.

У 1990-х рр. ситуація на світових ринках значно загострилася. Зі зростанням інформації про ви­токи ризиків глобальної економіки значення міжнародних кластерів значно підвищується, ос­кільки їх формування сприяє стабілізації ділового партнерства та дозволяє накопичувати не­обхідну ”критичну масу” соціально-економічних та організаційно-технічних перетворень в окремих секторах господарських систем.

Загальна філософія утворення кластерів як локального, так і міжнародного масштабу мо­же бути визначена як намагання перетворити слабкі сторони на сильні. Все більш чітко на­ступає усвідомлення того, що в сучасних умовах успіх окремих компаній залежить не стіль­ки від внутрішніх факторів розвитку, скільки від вдалого використання зовнішніх. Тобто йде­ться про оптимізацію сполучення факторів місцерозташування окремих виробництв.

Науково-практичний інтерес являє собою ситуація, що нині склалася у Чернігівській об­ла­сті. Необхідно зазначити, що у наукових розвідках соціально-економічний стан регіону не­рід­ко оцінюють як депресивний, тобто такий, що розраховує на отримання додаткових бюд­же­тних надходжень. Разом з тим, згідно з європейськими критеріями регіональної стратифікації, Че­р­нігівську область не можна віднести до депресивних територій на підставі нинішніх низьких по­казників соціально-економічного розвитку порівняно з іншими регіонами України. Па­ра­ме­три рівня розвитку регіону невигідно відрізнялися від аналогічних показників у ін­ду­с­трі­аль­них регіонах протягом тривалого періоду часу. Існує чимало об’єктивних чинників такого ста­новища: вузькопрофільность ключових промислових об’єктів, їх залежність від монопольних по­стачальників сировини та критичного імпорту, зорієнтованість на традиційні ринки збуту, пре­валювання аграрного сектора регіональної економіки, загострена демографічна ситуація, близькість столиці, що дозволяє численній кількості незайнятого населення вирішувати про­блеми самозайнятості без провокування соціально-політичного напруження в регіоні тощо. Оці­ню­ючи нинішній класифікаційний статус Чернігівської області, на нашу думку, її можна спра­вед­ливо віднести до проблемних або ”апатичних територій”.

З погляду кластерного підходу до регіональних проблем, вирішення яких, в свою чергу, по­винно призвести до збільшення потоків бюджетних надходжень, у Чернігівській області про­тягом останніх років склався сприятливий набір факторів економічного зростання.

По-перше, це надання ряду мікрорайонів Чернігівської області статусу територій прі­о­ри­те­т­ного розвитку (ТПР). У зв’язку з нерівномірністю ділової активності локальних ринків, яка ха­рактеризується чітко вираженою тенденцією затухання саме у прикордонних мікрорайонах, ви­дано Указ Президента України ”Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на те­ри­то­ріях пріоритетного розвитку в Чернігівській області”, згідно з яким з 1 січня 2000 р. у мі­к­ро­районах, безпосередньо прилеглих до кордонів – Городнянському, Корюківському, Новгород-Сі­верському, Ріпкінському, Семенівському та Щорському – строком на 30 років виголошені пі­льгові умови розміщення капіталів. Мета дії спеціального режиму – соціально-економічне від­новлення північних районів Чернігівщини за рахунок залучення іноземних і активізації вн­­утрішніх інвестицій. Стратегічні напрями залучення інвестицій: розробка родовищ корисних ко­палин; поновлення технічної бази промислових підприємств; наукові розробки у сфері АПК; реалізація інноваційних проектів.