Сторінка
15

Теоретичні основи формування ціннісних орієнтацій молодших школярів

Народну музичну творчість, характеризує колективність і безіменність, створення, усна традиція, існування багатьох варіантів одного твору у різних регіонах. Вбачаючи у цьому глибоке виховне значення, передові діячі вітчизняної культури, які не були байдужі до збереження національних скарбів, уважно вивчали і записували зразки народної музичної творчості. Серед них композитори: М.Лисенко, Я.Степовий, М.Леонтович, І.Воробкевич, О.Нижанківський, К.Стеценко, Л.Ревуцький, П.Козицький, В.Верховинець. А Вахнянін. Ф.Колеса. У своїй музично-педагогічній діяльності вони дотримувалися думки про визначальну роль фольклору у становленні та налагодженні системи морально-естетичного та музичного виховання дітей. Хоча народна музика не знає таких періодів занепаду, як наша церковна чи світська музика, складність дослідженням виховного потенціалу зумовлено тим. що розвиток її не можна визначити хронологічно, тим більш, що до 17-го століття не збереглося ніяких записів мелодій. Пізніше етнографи почали збирати, впорядковувати і досліджувати цей педагогічно багатий матеріал (Ф.Поліщук, О.Правдюк, О.Дей). Ми спробували узагальнити всі класифікації жанрів українського фольклору і систематизувати їх з метою дослідження їхнього педагогічного потенціалу. Нами виявлено ряд виховних можливостей різних жанрів українського музичного фольклору: відповідність засобів виразності сприйняттю сучасних дітей з певною віковою ідентифікацією; спорідненість з іншими етнокультурами, як прояв метанаціонального змісту фольклору; синкретизм у поєднанні з багатоплановістю; втілення народної психології; моральний пафос творів, ритуальність впливу; Всі перелічені ознаки являють собою певні "педалі" для формування у дітей морально-естетичного досвіду, який визначено в даному дослідженні як інтегративне утворення у процесі морально-естетичного виховання молодших школярів.

В українській культурі, зокрема, у народній педагогіці, здавна жило переконаний у пов'язаності музики життя, найперше життя національного. З 60-х років 19-го століття музика активно використовується як дієвий чинник розгортання і поглиблення української справи. Важко перебільшити роль народної пісні у пробудженні і мобілізації до дії українського духу; Вона, поза усяким сумнівом, не тільки засвідчила свої потужні ресурси як засобу Національного виховання, але й показала здатність чинити позитивний виховний вплив на формування цілого морального світу кожної окремої особистості, особливо дитячої. У цьому переконуємося, коли аналізуємо склад "Шкільних співаників" 1918-1926 років, а також внесок творчості В.Косенка, П.Козицького, Л.Ревуцького, А.Філіпенка у формування національного морально-естетичного досвіду цілих поколінь українських дітей.

Діячі української культури Г.Сковорода, Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка та інші високо цінували усну народну творчість як важливий фактор виховання і всебічного розвитку особистості. Вагомий внесок у теорію і практику морального та естетичного виконання засобами музичного мистецтва внесли М.Лисенко, Б.Яворський, М.Леонтович, Я.Степовий, П.Козицький та інші, які вважали народну музику ефективним засобом загально естетичного та морального розвитку особистості, її залучення до мистецтва і дійсності.

Гуманність, працелюбність, доброта, увага людей, любов до Батьківщини, до рідного, до природи – це моральні почуття, які мають соціальну природу. Тому в їх формуванні мистецтво має специфічне значення. Особливе місце займає тут народна творчість.

Необхідність звернення до виховного досвіду народу і його духовного коріння проголошують Декларація про державний суверенітет України і Концепція української національної школи „Освіта” (Україна ХХL століття)”.

Прогресивні принципи народної педагогіки широко використовували у своїх працях видатні філософи-педагоги В.Вернадський, А.Кримський, М.Максимович, Г.Сковорода, Ю.Федькович, І.Франко та ін. До традицій народного виховання зверталися П.Блонський, А.Духнович, А.Макаренко, В.Сухомлинський, К.Ушинський, С.Шацький. На них спираються сучасні вчені і вчителі-практики.

Народна мораль фіксується не лише у традиційних моральних нормах, велике значення для її розуміння мають такі види культури, як фольклор, обряди, ритуали, народні ігри, народна педагогіка.

Як відзначає А.Коваль, „важко повірити, що людина, в якої кожне третє слово - лайливе, може когось поважати, любити, жаліти . Здається, що душа такої людини брудна, як і її слова, що там немає жодного чистого куточка".

Краса і багатство української мови знаходять відбиття в народному фольклорі, піснях, прислів'ях, обрядах та іграх.

Будучи специфічним засобом відбиття, закріплення і відтворення духовних цінностей, своєрідною соціально-культурною формою спілкування людей, емоційно-естетичною стороною життєдіяльності суспільства, звичаї, обряди та ритуали українського народу є прикладом гармонійного життя за законами добра і краси.

Продуктивним у формуванні ціннісних орієнтацій молодших школярів є використання у позакласній виховній діяльності прогресивних народних традицій: культурних, моральних, сімейно-побутових.

Етнографи, історики-краєзнавці, етнопедагоги-дослідники Г.Довженок, І.Огієнко, В.Скуратівський, М.Стельмахович, Ю.Ступак, Н.Сумцов, О.Сявавко та інші розкрили глибоко гуманістичну суть і духовну велич українських традицій, вчені довели, що більшість з них мають дуже давню історію і беруть початок з астрального культу дохристиянської епохи), коли найсвященнішими для наших предків були вогонь, вода і небесні світила.

Як відомо, система астрального культу - це цілорічний цикл головних свят і роз'яснювальних ідей культу. Такі насичені народною творчістю свята (Різдво, Водохрестя, Щедрий вечір, Великдень, Купала та ін.) не випадково збігаються з датами нашого календаря: дня зимового або літнього сонцестояння, осіннього або весняного рівноденства. А.Знойко переконливо показав, що ці свята ґрунтувалися на доброму знанні нашими предками астрології і космогонії,: втілювали досягнення давніх природничих знань, уявлень про походження світу, єдність законів живої і неживої природи. Це дуже важливо для розуміння людини як невід’ємної частини Космосу, для глобального розуміння гуманістичної мети життя Людини.

Наприклад, Щедрий вечір у наших предків був святом Різдва, Світу, Всесвіту. Він відзначався точно тоді, коли сонце повертає на літо. Символічна імітація ритуалів засівання, оранки, водіння Кози та інших виконувалася для того, щоб розпочинати у цей день найважливішу для хлібороба роботу, оскільки цей день вважався найуспішнішим для початку робіт.

Масове відродження свят і дат народного календаря розпочалося із здобуттям Україною статусу незалежності. Воно було у західних областях України, де не лише багато старожилів, а й люди молодшого покоління добре знають і зберігають свої традиції, звичаї та обряди. Всі вони спонукають людей добро, любити природу і людей, виявляти гуманність і милосердя.

Виховний процес, спрямований на гуманізацію стосунків засобами традицій, відбувається успішно, якщо він будується як сукупність послідовних взаємодій педагога та учнів, що забезпечують досягнення вихованцями певного результату. Джерелом гуманних стосунків учнів є: діяльність, яка здійснюється заради блага інших людей. У ній усвідомлюється потреба людини в людині, сприйняття іншого як гідного партнера у спілкуванні, об'єкта уваги і турботи, створюються умови для самоствердження за допомогою гуманних вчинків. Рушійною силою цієї діяльності є потреби - потреба у спілкуванні та емоційних контактах, потреба в поважанні людської гідності, турботі і допомозі. Дійовість її підвищується, якщо вона викликає у вихованців позитивну внутрішню реакцію (ставлення) і збуджує активність особистості, коли учень виступає її ініціатором. Така діяльність відповідає потребам та інтересам учнів, дає змогу вибрати справу по душі, проявити творчість і фантазію.