Сторінка
5

Місце трудової підготовки школярів у системі народної освіти

Врахування вимог науково-технічного та виробничого аспектів дозволяє проаналізувати науково-технічні основи виробництва – загально технічних дисциплін та спецтехнологій, з яких відбирається система знань, умінь та навиків для визначення змісту трудового навчання. Головними принципами у відборі теоретичного змісту праці учнів є цілеспрямованість і системність. В основу трудової діяльності школярів покладені фізичні компоненти праці (зокрема, ручної, механізованої та машинної) у тісному взаємозв’язку з інтелектуальними.

Слід зазначити, що суть змісту знань, умінь та навиків випливає із вимог здійснення політехнічного спрямування трудового навчання. Будь-який вид праці школярів необхідно організовувати так, щоб вивчались наукові основи техніки та технології, формувалась система знань, умінь та навиків, яка тісно пов’язана з об’єктами праці та скерована ними на осмислення трудових процесів.

Психолого-педагогічні передумови є однією із найважливіших ланок теорії трудової підготовки. Їх реалізація дозволяє залучати школярів до праці у режимі найбільшого психолого-фізіологічного сприяння. Так, наприклад, використовуючи дослідження педагогів, психологів, фізіологів, учитель праці повинен знати, що період з 8 до 13 років (до 7-го класу) найбільш сприятливий для розвитку сенсорних та рухових здібностей, які є загальною основою швидкого формування трудових навиків високої кваліфікації. Це вимагає цілеспрямованого впливу на розвиток учнів у вказаний термін навчання. Найбільшими потенційними можливостями для розвитку зазначених здібностей володіють слюсарні операції та операції, що виконуються на верстатах.

Формування трудових умінь та навиків школярів передбачає такі етапи: введення практичних дій (постановка трудового завдання); закріплення та формування першопочаткових дій за допомогою вправ та практичних робіт; розвиток умінь і навиків у процесі самостійної роботи, при розв’язуванні технічних, технологічних та конструкторських завдань. Ці основні етапи формування навиків на заняттях трудового навчання здійснюються з допомогою процесів пізнання:

- сприйняття трудової дії та її осмислення (шляхом інструктажу, бесіди та демонстрування);

- запам’ятовування дії та відтворення їх - у вправах та прктичних роботах;

- використання трудових дій у самостійній роботі та при розв’язуванні розумово-практичних завдань (технологічних, конструкторських та ін.)

Дидактичний аспект передбачає пр побудові навчально-виховного процесу використання теорії засвоєння знань, формування вмінь та практичних дій.

Процес навчання учнів праці, як зазначають дослідники проходить такі етапи:

- введення основних технічних понять, що розкривають суть передбачуваних трудових дій - при вступному інструктуванні;

- формування та закріплення понять, розумових і практичних дій - за допомогою реалізації системи вправ;

- розвиток трудових умінь і навиків - у процесі практичних та самостійних робіт.

Короткий огляд стану трудової підготовки в зарубіжних країнах

Як було зазначено в пункті 1 цієї лекції, прогресивні педагоги та філософи особливо культивували думку про працю, як найвигідніше заняття людини, як засіб виховання підростаючого покоління. Їх основу становила народна педагогіка, яка із самого початку свого розвитку втілювала досвід трудового виховання поколінь, підготовки їх до тієї сфери майбутньої діяльності, що була превалюючи чинником існування конкретної суспільно-економічної формації. І, що особливо - спільність головних завдань трудового виховання дітей та підлітків у всі часи й у всіх народів носила й носить загальнолюдський характер. Навіть в умовах рабовласницького ладу окремі мислителі позитивно оцінювали працю в житті суспільства та у вихованні людини, зокрема це проглядається у філософських творах Гесіода, Демокріта, Сенеки, а також у представників школи кініків: Антисфена Афінського, Кратета Фіванського, Діогена Лаертського та ін. Грецький правитель-реформатор Солон (V ст. до н. е.) скеровував громадян Афін до заняття ремеслами й видав закон, за яким син не зобов’язаний був утримувати батька, який не віддав його у навчання ремеслу.

Народні педагогічні традиції Сирії, Палестини, Іудеї передбачали (ще з кінця ІІІ сторіччя до н. е.) поряд з релігійним та моральним вихованням навчати дітей ремеслу; батько був зобов’язаний віддавати свого сина в науку до майстра-ремісника. Ці традиції зберігалися і в наступну історичну епоху середньовіччя. На близькому й Середньому Сході утвердження феодальних стосунків супроводжувалося виникненням нового релігійного вчення - ісламу. Ця релігія, спираючись на ідейну спадщину Сирії, Палестини, Іудеї, давала високу оцінку праці, вказувала на необхідність трудового виховання та професійної підготовки підростаючих поколінь. Це знаходило своє обгрунтування й підкріплення в розквіті ремесел та загальному господарському підйомі.

У Західній Європі ідеї трудового виховання пробивали собі дорогу значно повільніше, ніж на Сході. Можновладці однобічно трактували Біблію й інтерпретували працю, як кару Божу, яку Господь визначив першій людині Адаму за його гріхи (І будеш здобувати хліб у поті чола свого . . .). Вони не хотіли визнавати, що праця є необхідною умовою тілесного, морального та розумового вдосконалення людини, її гідності, а також щастя. І лише розвиток виробництва, стрімкий господарський підйом, що розпочався у 12-13 сторіччя, і який у кінцевому підсумку привів до капіталістичних стосунків, зумовив початок перегляду позиції у ставленні до праці.

Значний злет прогресивних ідей про трудове виховання й професійну підготовку дітей та молоді виявився на Заході в епоху Відродження у XIV-XVI сторіччях, коли, за словами німецького педагога В.Лая, воскресла наука й була здійснена реформація у всіх сферах духовного життя; коли відмовилися від сліпої віри в авторитети, коли знову почали спостерігати й проводити досліди, коли знову почали культивувати почуття й тіло (людини) і на її стать перестали дивитися як на гріховний баласт душі, й коли фізичні вправи знову стали вважатися складовою частиною навчання та виховання.

Питання про трудове викладення в школах почало інтенсивно пропагуватися в творах Ф. Рабле, Монтеня, Ф. Бекона. Трохи пізніше їх ідею підтримували Я.А. Коменський, Дж. Локк, Ж.Ж. Руссо, Мореллі та багато ін. Особливий вклад у розвиток ідеї трудового навчання та виховання вніс видатний чеський педагог Я.А. Коменський (1592-1670); розроблені ним практичні завдання, а саме: виховання працелюбності, доброзичливості, виносливості, формування розумових та фізичних здібностей повинні реалізуватися в трудовій діяльності. В навчанні він вимагає поряд з умінням розмовляти вміння діяти, щоб учень вільно володів своїми силами, уникав помилок і міг добре та швидко працювати. Чітко простежується думка, що школи мають піклуватися про “загальнокорисні знання” та “навики”.

Ідея трудового викладання поступово починає втілюватися в життя. Наприкінці XVIII сторіччя на німецьких землях (зокрема, в Прусії та Австрії), як противага до філологічних шкіл, виникають перші реальні школи, а пізніше також й ремісничі. Реальні школи повинні були давати людині “переваги”, необхідні для будь-якої роботи: “вірну руку та окомір”.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: