Сторінка
7
У полі зору науковців проблема творчих здібностей, потрапила не так вже й давно десь років сто тому. Одним із перших авторів теорії креативності був С. Грузенберг. Але навіть він сам не зміг назвати свою теорію науковою. На його думку, це скоріше було зібрання окремих фактів та випадкових емпіричних даних, взятих із фізіології нервової системи, невропатології, літератури, мистецтва тощо. Це зібрання доповнювали також окремі уривки автобіографій та самоспостережень відомих на той час творців. Далі можна назвати таких дослідників, як П. Енгельмейєр та П. Якобсон . Вони одними з перших визнали, що творчі здатності охоплюють ширшу сферу людської діяльності, ніж мистецтво, і зробили перші спроби показати іншим людям етапи одержування винаходу, тобто прописи.
Особлива увага до творчих здібностей з’явилась в часи науково-технічної революції, зокрема в перші роки розвитку космонавтики. Провідні держави світу ухвалили відповідні програми, які не могли не спонукати науковців до пошуків механізмів діяльності людини, яка створює оригінальний продукт, що і є, власне, творчими здібностями.
Нині про творчі здібності написано вже занадто багато. З’явилися публікації, в яких джерела творчості пояснено відхиленнями у психічному здоров’ї творців. До цього долучилися психіатри й почали вивчати медичні картки геніальних людей. Італійський судовий психіатр Ч. Ломброзе результати такого аналізу виклав у відомій праці «Геніальність та божевілля». Близька до неї за змістом є й видана в 1968 р. та перевидана в 1976 р. В колишній Німецькій Демократичній Республіці книга К. Леонгарда «Акцентуйовані особистості» (в Україні в російському перекладі вона вийшла в 1981 р. ).
У результаті експериментальних досліджень серед здібностей особистості було виокремлено особливість – генерувати незвичайні ідеї, відхилятися в мисленні від традиційних схем, швидко розв’язувати проблемні ситуації. Таку здібність було названо творчою (креативністю).
Згідно з дослідженнями В. Дружиніна у 2000 р., існують принаймні три підходи до проблеми творчих здібностей (креативності).
1. Як таких творчих здібностей не існує. Інтелектуальна креативність є необхідною, але недостатньою умовою творчої активності особистості. Головну роль у детермінації творчого поводження відіграють мотивації, цінності, особистісні риси (А. Танненбаум, А. Олох, А. Маслоу, Д. Богоявленська та ін.).
2. Творча здатність (креативність) є самостійним чинником, не залежним від інтелекту (Дж. Гілфорд, К. Тейлор, Г. Грубер, Е. Торренс, Я. Пономарьов та ін.).
3. Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми активності не існує. Креативність розуміють як інтелектуальну обдарованість. Цю точку зору підтримували й підтримують практично всі дослідники інтелекту (Д. Векслер, Р. Вайсберг, Г. Айзенк, Л. Термен, Р. Стернберг та ін.) [30].
О. Яковлєва, аналізуючи проблему творчих здібностей (креативності), відзначає, що більшість досліджень, за всіх своїх відмінностей, розглядають творчі здібності як аспект інтелекту (Дж. Гілфорд, Е. Торренс, Л. Термен, Д. Векслер, Де Боно та ін.); у деяких роботах зосереджено увагу на вивченні мотиваційних, комунікативних характеристик творчих особистостей. До цього напряму вона відносить роботи К. Тейлора (1988), К. Кокса (1926), Е. Роу (1952), Л. Шавініної (1993) та ін. У сучасних дослідженнях окреслився так званий синтетичний підхід, де інтелектуальні й особистісні, соціальні фактори визнаються однаково значущими для розвитку творчих здібностей або креативності.
Отже, спираючись на думку В. Дружиніна та О. Яковлєвої, умовно можна виокремити три напрями у вивчені креативності: когнітивний (Дж. Гілфорд, Е. Торренс, С. Мєднік, Де Боно, М. Рорбах, А. Ротенберг, Р. Мей, В. Дунчев, М. Холодна та ін.); особистісний (К. Тейлор, К. Кокс, Е. Роу, А. Маслоу, К. Роджерс, Н. Роджерс, Л. Шавініна та ін.); синтетичний (Ф. Раштон, Дж. Рензуллі, Дж. Фельдхʼюзен, А. Танненбаум, Р. Стернберг, С. Каплан, Д. Богоявленська, О. Яковлєва та ін.). На сучасному етапі розвитку вітчизняної педагогічної та психологічної науки виділяється узагальню вальний підхід, представники якого розглядають креативність як інтегративну властивість особистості, цілісно й у розвитку (В. Дружинін, В. Козленко, Л. Єрмолаєва-Томіна, М. Гнатко та ін.).
За поглядами І. Волкова, ефективний шлях розвитку творчих здібностей лежить через самостійну діяльність учнів під керівництвом вчителя. Він вважає, що для розвитку творчих можливостей учнів необхідно розбудити в кожній дитині творця, навчити працювати самостійно, допомогти зрозуміти і знайти себе, зробити перші кроки до творчості.
За визначенням В. Сухомлинського, розвинути творчі здібності – це значить відкрити в кожному учні її найсильнішу сторону, «знайти золоту жилку» і добитися, щоб учень досяг успіхів у тій справі, котра найбільше розкриває її природні задатки.
Розвиток творчих здібностей, на думку О. Захаренка, полягає в тому, щоб поряд з навчальним процесом запропонувати учням такі види діяльності, серед яких кожен знайде стежку, якою піде першим.
Педагоги дотримуються однієї думки: у віці від 5 до 10 років дитини для того, щоб розвинулися її творчі здібності, повинна перебувати у стані інтенсивної діяльності. Творча, бажана, життєрадісна праця, активне ставлення до навколишнього світу – це, за визначенням В. Сухомлинського, «те пальне і чисте повітря, без яких згасає вогник креативності». І. Волков з цього приводу зазначає: «Для того, щоб сприяти розвитку здібностей, треба дати учневі можливість виявити себе в активній діяльності широкого діапазону, починаючи з найранішого віку».
У 2008 році І. Гладиліна визначила принципи, на основі яких слід організовувати роботу щодо розвитку творчих здібностей учнів:
- принцип інформованості, який полягає в особистісній значимості нового матеріалу для дитини;
- принцип діалектичної єдності теорії та практики: важливо, аби школярі від емпіричних спостережень переходили до теоретичних підсумків, а іноді навпаки – повертались до практики;
- принцип діалектичної єдності оптимальної взаємодії інтуїтивних та свідомих процедур;
- принцип саморозвитку. В організації навчально-виховної творчої діяльності необхідно спиратися на сильні й враховувати слабкі сторони, особливості особистості;
- принцип релаксації, який допомагає зняти фізичне, інтелектуальне та емоційне напруження, що виникає під час вирішення певних задач;
- принцип оптимального з’єднання індивідуальних й колективних форм творчої діяльності. Необхідно враховувати мету, зміст, рівні проблематики, труднощі різних видів праці;
- принцип віри у потенційні можливості дитини.
У праці Г. Мелхорн, Х. Мелхорн «Геніями не народжуються: суспільство і здібності людини» (1989) подаються роздуми авторів про те, що не кожна людина реалізує дані їй можливості, що багато що тут залежить від сім’ї та школи. Наводяться численні дані про розвиток інтелекту, про умови і шляхи розвитку творчих здібностей усіх дітей.