Сторінка
3

Напрями удосконалення інституційної інфраструктури фондового ринку

Опоненти концепції єдиного мегарегулятора стверджують, що основними економічними причинами створення мегарегуляторів є наявність фінансових конгломератів (багатофунк-ціональних фірм), діяльність яких потребує багатьох узгоджень між різними державними органами. Саме для подолання цієї проблеми створюється мегарегулятор, який будується за секторальним принципом – банки, цінні папери, страхування.

В Україні поки що немає економічного підгрунтя для створення мегарегулятора: фондо-вий ринок представлений відносно дрібними фінансовими структурами, що мають низьку капіталізацію, фінансові інструменти мають спрощену структуру, відсутні фінансові конгло-мерати, які мали б домінуюче положення.

Отже, в найближчій перспективі в Україні будуть поєднуватися функціональний та інституційний принцип державного регулювання фондового ринку. У цих умовах необхід-ним є розвиток різних форм взаємодії між фінансовими регуляторами, які б забезпечили цілісність та ефективність регулювання фондового ринку.

У міжнародній практиці подібна взаємодія забезпечується у таких формах:

– створення спільних органів регуляторів (колегії, міжвідомчі комісії, робочі групи, експертні ради);

– взаємне узгодження дій та політики, врахування взаємних інтересів регуляторів;

– спільна розробка концептуальних підходів щодо створення моделі ринку, програми його розвитку, запобігання створенню паралельних структур фондового ринку;

– узгодження процедури обміну інформацією з метою запобігання ризикам, інсайдерству, завчасне інформування про нові підходи до регулювання;

– спільне регулювання фінансових конгломератів, з визначенням основного регулятора, організація спільних процедур розробки норм і правил їхньої діяльності.

Як правило, у країнах із низьким рівнем розвитку фондового ринку використовуються більш жорсткі обмеження до суб’єктів ринку, ступінь впливу держави на процеси обігу цінних паперів є більш сильним, держава в примусовому порядку зобов’язує учасників ринку до розкриття інформації, правила та процедури діяльності суб’єктів ринку є більш формалізованими, для того щоб можна було краще контролювати їхню діяльність.

Фондовий ринок України як об’єкт регулювання має ряд особливих рис, характерних для ринків, що перебувають на початковій фазі свого розвитку, а саме:

– низька ліквідність і насиченість ринку фінансовими інструментами;

– висока концентрація структури власності (переважають великі акціонери), нерівномір-ність регіонального розподілу ресурсів, фрагментарність ринку;

– низька прозорість ринку, розвинена інсайдерська торгівля, порушення принципів справедливого ціноутворення і, як наслідок, порушення прав дрібних акціонерів, низький рівень спільного інвестування;

– значний регулятивний вплив держави та макроекономічних факторів;

– жорстка конкуренція з іншими ринками, що формуються за кошти іноземних інвесторів.

У зв’язку з цим основними напрямами удосконалення системи державного регулювання фондового ринку України можуть бути:

1. Для розв’язання проблеми розкриття інформації для інвесторів та удосконалення механізму сплати дивідендів, подолання корпоративних конфліктів необхідно прийняти закон „Про акціонерні товариства”. Проект цього закону підготовлено ще у 2000 році, але акціонери, які володіють великими пакетами акцій, в ньому не зацікавлені і його прийняття постійно відкладається. Передумовою прийняття цього закону є виключення з тексту положень про закриті акціонерні товариства, акції яких за своєю суттю не є ні ринковим інструментом, ні об’єктом регулювання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

2. У нормативних документах про регулювання діяльності акціонерних товариств необхідно передбачити регулярне надання інформації про діяльність акціонерних товариств в обсягах, що відповідають міжнародним стандартам. Для цього акціонерні товариства повинні застосовувати міжнародно визнані стандарти обліку та аудиту.

Законодавство України потребує введення спеціальних норм, що визначають поняття „інсайдер”, „інсайдерська інформація”, „інсайдерська торгівля”, „маніпулювання цінами фондових інструментів”, „нечесна торгова практика на фондовому ринку”.

3. Для захисту інтересів інвесторів та стимулювання інвестицій у цінні папери домашніми господарствами необхідно забезпечити рівний підхід до оподаткування різних сегментів фінансового ринку. Зараз доходи від операцій з цінними паперами оподатковуються за найвищою ставкою порівняно з доходами від депозитів або страхових полісів.

4. Необхідно сприяти тому, щоб купівля-продаж цінних паперів відбувалася здебільшого на організованому (регульованому) ринку. Для всіх торгових систем України необхідно розробити єдині стандарти професійної діяльності, які повинні жорстко контролюватися державним органом з питань регулювання фондового ринку. В Україні функціонують 10 організаторів торгівлі цінними паперами. Якщо йти шляхом зосередження торгівлі цінними паперами на регульованому ринку, то треба дотримуватися вимог до „регульованого ринку”, які містяться в Директиві 2004/39/ЄС від 21.04.2004 р. „Про ринки фінансових інструмен-тів”. Відповідно до цієї Директиви, необхідною вимогою до біржі є наявність клірингово-розрахункової установи.

5. Розбудова національної депозитарної системи. Необхідно передбачити існування в Україні лише одного Центрального депозитарію цінних паперів, не підвладного впливу держави та корпоративних груп.

6. Необхідно сформувати цілісну, прозору та надійну систему реєстрації прав власності на цінні папери, ліквідувати поділ цінних паперів на „документарні” та „бездокументарні”. Система обліку цінних паперів поєднує два підходи, що технологічно між собою не узгоджені: реєстри власників іменних документарних цінних паперів і облікові реєстри бездокументарних цінних паперів ведуться по-різному. Основними недоліками реєстра-торської діяльності є дублювання реєстрів, внесення в реєстри несанкціонованих змін, блокування проведення загальних зборів акціонерів. Для ліквідації цих недоліків необхідно затвердити єдині правила та технологічні процедури для реєстраторів; останні повинні бути учасниками центрального депозитарію і вести облік за єдиними стандартами, встановленими цим депозитарієм.