Сторінка
7

Педагогічні умови ефективного розвитку витривалості у школярів молодших класів засобами рухливих ігор

Це - два головних правила, на яких з метою розвитку спеціальної витривалості має будуватися застосування та стрибків на батуті, і акробатичних стрибків, та й взагалі будь-яких вправ, якщо вони несуть в собі елементи техніки. Перші три групи вправ досить добре відомі. Тому більш детально ознайомимося з четвертою групою комплексами спеціальних вправ і п'ятою вправами кругового тренування.

Контроль за розвитком витривалості

Про рівень витривалості судять за тривалістю з розбудови після дозованої роботи. При цьому вважається, що відновлення за показниками пульсу і кров'яного тиску протягом 3 хв (дихання відновлюється швидше) свідчить про досить хорошою витривалості. Проте залежно від виду витривалості засоби контролю за нею бувають різними.

Наприклад, для визначення рівня всієї функціональної витривалості можна застосовувати 3-хвилинний біг на місці або широковідому у лікарському контролі так звану трьох моментн пробу, коли використовується 15-секундний біг з максимальною швидкістю, 20 присідань і 3-хвилинний біг в середньому темпі. У зміненому варіанті цієї проби, більше відбиває спеціальну витривалість гімнаста, можуть бути не присідання, а віджимання в упорі лежачи, кут в упорі замість 3-хвилинного бігу і 10 схрещений або кіл двома ногами замість швидкого 15-секундного бігу.

Рівень спеціальної витривалості можна визначати і простіше - по максимальній кількості змінюють один одного схрещений і кругів на коні.

Силова витривалість зазвичай визначається максимальним числом повторень силових рухів. Для різних рівнів підготовленості ці тести не залишаються однаковими, вони різні і за змістом і за характером. Можливо і одночасне визначення спеціальної та силової витривалості , оскільки друга органічно пов'язана з першою і поділу на їх багато в чому умовно.

Для жінок з цією ж метою зручно застосовувати ті комплекси, які використовуються для розвитку витривалості. Наприклад, на брусах: з стрибка вис кутом - підйом розгинанням – махів у вис кутом - підйом розгинанням з перехопленням за верхню жердину - зрив у вис кутом і т. д. При цьому рівні оцінки визначити досить просто 6 повторень і більше - відмінно, 4 - добре , 3 - посередньо, менше - погано. Або інший тест , що включає технічні елементи : з стрибка вис кутом - підйом розгинанням - мах назад - оборот назад не торкаючись в стійку - опускання в упор і спад у вис зігнувшись - підйом розгинанням і т. д. Рівні оцінки ті ж , що і в першому прикладі (звичайно, може бути інший спосіб оцінки, але цей, ймовірно, самий простий) .

Для повноти уявлення про розвиток гімнастів і гімнасток можна визначати ще й «стрибкову» витривалість. З цією метою пропонується виконати багато - скоки на одній або двох ногах з просуванням вперед (нелегкі підскіки, а довгі стрибки з місця без попереднього розбігу). 30 стрибків - відмінно, 20 - добре, 15 - посередньо, менше - погано.

Вибір системи оцінки при визначенні фізичної готовності гімнастів до технічного вдосконалення повинен визначатися залежно від конкретних цілей. Оцінка повинна бути простою і надійною. Тому взагалі має бути достатньо оцінки за так званою альтернативною схемою, коли визначаються лише два варіанти - зробив гімнаст контрольне вправу чи не зробив. У тих випадках коли необхідно врахувати рівень готовності і з'являється бажання проаналізувати динаміку якості, доводиться встановлювати «якісні» межі виконання вправи. Тут можна використовувати п'ятибальну або чотирибальну систему, приклади яких наведені вище. Коли ж тестування фізичної фізичної підготовки необхідно пов'язати з оцінками за підготовку технічну, доводиться переводити п'ятибальні рівні в звичні для гімнаста оцінки за балами. Але й тут зайве дрібне дроблення ні до чого, достатньо тих же п'яти або чотирьох рівнів, наприклад: 9,5; 9,0; 8; 7,5, менш

На основі теоретичного дослідження були зроблені висновки про те, що :

1. Надзвичайно високий рівень розвитку витривалості не підвищує рівень здоров’я, а призводить до зниження імунітету людини.

Надмірний цілеспрямований розвиток витривалості в молодшому шкільному віці, відносно до звичайних життєвих потреб є недоцільним.

2.Більшість авторів зазначають, що повільний біг у чергуванні з ходьбою на початковому етапі та безперервний біг на наступних уроках є досить дієвими засобами розвитку витривалості у молодших школярів, але для учнів не дуже цікавими, що ускладнює практичне застосування. Тому необхідно це проводити в ігрових формах роботи.

3.Підвищення рівня фізичної працездатності досягається тільки при регулярному і поступовому збільшенні навантаження на уроках.

4.Починати бігати відносно довгі дистанції необхідно в дуже повільному темпі.

5.Тривала ігрова діяльність учнів сприяє підвищенню рівня витривалості.

6.Застосовуючи рухливі ігри, спочатку необхідно вибирати таку інтенсивність роботи, щоб дихання було рівним і глибоким.

7.В процесі розвитку витривалості необхідно спочатку збільшувати довжину дистанції, а вже потім – інтенсивність роботи (швидкість пробігання).

8.ЧСС не повинна перевищувати в кінці робочого інтервалу 170 уд./хв.

9. Діти 9 - 10 років мають достатньо розвинуті здібності до довготривалої роботи, якщо вона виконується на рівні помірної інтенсивності.

10.Отримані результати дослідження підтверджують висновки більшості авторів, щодо проблеми розвитку витривалості у молодших школярів. Доцільність використання ігрових засобів розкривається у більшості робіт присвячених застосуванню рухливих ігор на заняттях з молодшими школярами.

Таким чином, витривалість - здатність організму людини долати наступаюче стомлення. Характеризується воно часом виконання роботи певної інтенсивності. За характером розрізняють емоційне, сенсорне (чутливе) , розумовий, фізичне стомлення. Фізичне стомлення проявляється у різній роботі, і відповідно, розрізняють силову, швидкісну, загальну (глобальну) витривалість, при якій в роботі беруть участь 2/ 3 всіх м'язів, і місцеву (локальну). Витривалість визначається властивостями ЦНС і процесами, що відбуваються в ній при м'язовій діяльності, насамперед енергетичним обміном. Мірилом розвитку витривалості зазвичай служить тривалий біг .

Для скорочення м'язів потрібна енергія , яка звільняється при певних хімічних процесах. Основне джерело енергії – аденозин три фосфорна кислота (АТФ), запаси якої в м'язах дуже невеликі, її вистачає на кілька десятих часток секунди. Її ресинтез (відновлення) забезпечує ряд проміжних реакцій , що завершуються окисленням глікогену до молочної кислоти і води при анаеробному (без кисневому) режимі роботи і до вуглекислого газу і води при аеробному (кисневому) режимі. При тривалій мало інтенсивної роботі тривалістю більше 25-30 хвилин, у зв'язку з вичерпанням запасів глікогену (запасу глюкози), в енергетичний обмін вступають жири. Процес заміщення вуглеводів жирами може бути настільки інтенсивним, що 80 % всієї необхідної в даних умовах енергії звільняється в результаті розщеплення жиру. Ось чому в рекомендаціях по боротьбі із зайвою вагою завжди називається біг, ходьба, їзда на велосипеді, ходьба на лижах, веслування і тому подібні вправи невеликої інтенсивності , але тривалістю не менше 30 хвилин.