Сторінка
2

Формування культури писемного мовлення майбутнього вчителя початкових класів

В. Виноградов зазначає:

“Стиль – це суспільно усвідомлена і функціонально зумовлена внутрішньо об’єднана сукупність прийомів уживання, відбору й поєднання засобів мовного спілкування у сфері тієї чи іншої загальнонародної, загальнонаціональної мови, співвідносна з іншими такими ж способами вираження, що служать для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці даного народу”. Все проекты домов из бруса под ключ.

Проте, на думку М. Кожиної, у цьому визначенні не досить чітко окреслено поняття “сфера спілкування”. Його можна тлумачити по-різному, наприклад: спілкування на вулиці, на виробництві, у дружньому колі тощо.

Отже, мета і завдання спілкування в обумовленій таким чином сфері визначаються призначенням відповідної форми суспільної свідомості, типом мислення, який властивий цій сфері, типовими особливостями змісту.

Таким чином, функціональний стиль – це своєрідний характер мовлення того чи іншого його різновиду, що відповідний певній сфері суспільної діяльності й співвідносній з нею формі свідомості, який твориться особливостями функціонування у цій сфері мовних засобів і специфічною мовленнєвою організацією, що створює певне загальне її стилістично забарвлення (“маркування”).

С. Єрмоленко також підкреслює, що стиль диктує мовну поведінку, певний тип мислення, активізацію відповідних лексичних, фразеологічних, граматичних одиниць, частоту їх використання в тексті, способи організації й компонування мовно-виразевих знаків в текстові структури.

Стиль – це явище, тісно пов’язане із екстралінгвістичним, інакше зумовлене ним. Його можна зрозуміти лише при врахуванні мети, завдань, ситуації і сфери спілкування і самого змісту висловлювань.

Не випадково в основу класифікацій функціональних стилів та їх різновидів більшість учених ставить саме позамовні фактори, що їх розглядають в єдності з власне лінгвістичними. Вони лежать в основі визначення поняття стиль, запропонованого В.Виноградовим.

Мовознавці виявили цілі комплекси таких екстралінгвістичних факторів, під впливом яких формуються функціональні стилі.

Який чи які із них все-таки доречно взяти за основу класифікацій функціональних стилів?

Розглянемо погляди дослідників із цього приводу. Більшість учених виділяють функціональні стилі виходячи із різних функцій мови (цей принцип викладено у працях: Чередниченко І.Г, академ. вид. стилістики, М. Пентилюк, О. Паномарів та ін. – “Розрізнення стилів залежить від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння, впливу”.

Однак, як зазначає М. Кожина, хоч і здавалось би природнім класифікувати функціональні стилі, виходячи із функцій мови, такий принципи не є досконалим.

Адже на основі трьох функцій мови виділяється п’ять стилів: функція спілкування (розмовний), функція повідомлення (діловий і науковий), функція впливу (художній і публіцистичний) – так виділяє В.Виноградов у праці “Стилистика. Теория поэтичесской речи.”

“А на якій же основі,- запитує М. Кожина, - розрізняються зазначені “пари” стилів?”.

Визначення функціонального стилю спирається такою і на сфери спілкування. Їх звичайно треба враховувати під час класифікації стилів.

Як ми уже зазначили вище, поняття “сфера спілкування”, “вид суспільної діяльності” уточнюється представниками Пермської школи функц. стилістики, які вважають, що під час систематизації функц. стилів логічно спиратися на форми суспільної свідомості (наука, політика, право, мистецтво), кожній з яких відповідає певний вид діяльності і традиційна сфера спілкування.

Подібної думки дотримуються і С. Єрмоленко, вважаючи, що “Стиль – це не автоматично заданий вибір (селекція) та інтегрування мовних одиниць у певному тексті, а принципи узгоджуваності складників висловлювання, що відповідають характерові, типові мислення в кожній сфері мовної діяльності”.

М.Кожина зазначає, що, як екстралінгвістичну основу для розумовно-побутового стилю слід назвати сферу побутових відношень і спілкування, а в кінцевому разі – побут як область відношень людей поза їх безпосередньо виробничою й суспільно-політичною діяльністю. Ця сторона буття і сфера спілкування свого роду “нульова” відносно названих вище форм свідомості і видів діяльності із відповідними їх сферами спілкування .

Отже, на зазначеній екстралінгвістичній основі виділяють функціональні стилі: науковий, діловий, публіцистичний, художній, розмовно-побутовий.

Причому в кожній сфері спілкування є свій базовий комплекс стилетворчих факторів, які визначають його специфіку.

Це: 1. Призначення;

2. Форма думки;

3. Тип змісту;

4. Мета і завдання спілкування.

Функціональні стилі є основними найбільш соціально значимими мовленнєвими різновидами.

Звичайно, у реальній мовній дійсності функціональні різновиди мовлення існують як у “чистому” вигляді (типові тексти наукового, офіційно-ділового стилів), так і в більш чи менш близьких до них варіантів, проміжних.

Кожний функціональний стиль поділяється на підстилі, які в свою чергу мають власні жанрові ознаки (у всіх різновидах наукової мови - науково-навчальної, науково-популярної тощо - є свої особливості), проте вони зберігають основні ознаки певного стилю.

Отже, в реальному мовленні функціонально-стилістичний поділ мови не зводиться до 5 основних стилів. Стилі взаємодіють, і той чи інший конкретний текст в цілому має поєднувати риси різних стилів.

Зрозуміло, що складність і багатограність поняття фс зумовлює багато підходів як до визначення цього поняття, так і до встановлення кількості їх у національній мові.

В одних джерелах виділяють такі стилі мовлення:

Художньо-белетристичний,

Суспільно-політичний,

Наукового викладу,

Виробничо-технічний,

Офіційний документ,

Епістолярний.

(Немає розмовно-побутового)

І. Чередниченко говорить про:

1) мова живого усного загальномовного спілкування;

2) офіційно-діловий;

3) мова наукової і технічної літератури;

4) стилі масової преси та агітаційно-масової публіцистики.

Пропонуються й інші класифікації, які в основі мало чим відрізняються. Розходження мають здебільшого термінологічний характер. Основних 5 стилів переважно виділяються всіма лінгвістами. Додатково визначено також епістолярний стиль, ораторський.

М. Кожина вважає, що останній можна віднести до публіцистичного, вважати його підстилем, що є взаємодією письмово-публіцистичного і усно-публіцистичного мовлення. На користь такого твердження свідчать призначення і мета – вплив на слухачів, плюс повідомлення).

Сьогодні також слід говорити про існування конфесійного стилю (специф. мета, засоби, зміст, структура мови).

Отже, принципових розбіжностей у класифікації стилів немає.

Щодо внутрішньої диференціації стилів, виділення підстилів, також на сьогодні немає єдності. Проте у більшості праць подано таку систематизацію:

Науковий стиль поділяється на підстилі:

власне науковий,

навчально-науковий,

науково-популярний,

науково-публіцистичний,

виробничо-технічний.

Офіційно-діловий:

1) адміністративно-канцелярський,

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: