Сторінка
2
Активізація пізнавальної діяльності учнів, багато в чому залежить від ініціативної позиції викладача на кожному етапі навчання. Характеристикою цієї позиції є:
високий рівень педагогічного мислення і його критичність;
здатність і прагнення до проблемного навчання, до ведення діалогу з учнями;
прагнення до обґрунтовування своїх поглядів, здібність до самооцінки своєї викладацької діяльності.
Активізація учбового процесу починається з діагностики і встановлення мети в педагогічній діяльності. Це перший етап роботи. При цьому викладач пам'ятає перш за все про створення прихильно-емоційного відношення у студента до предмету, до себе і до своєї діяльності.
Далі, на другому етапі, викладач створює умови для систематичної, пошукової учбово-пізнавальної діяльності учнів, забезпечуючи умови для адекватної самооцінки в ході процесу навчання на основі самоконтролю і самокорекції.
На третьому етапі викладач прагне створити умови для самостійної пізнавальної діяльності учнів і для індивідуально-творчої діяльності з урахуванням сформованих інтересів. При цьому викладач проводить індивідуально-диференційовану роботу з учнем з урахуванням його досвіду відносин, способів мислення, ціннісних орієнтації.
Характеристика засобів активізації навчального процесу
Питання активізації навчання школярів належать до найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Реалізація принципу активності в навчанні має істотне значення, оскільки навчання і розвиток носять діяльний характер, і від якості навчання як діяльності залежить його результат, розвиток і виховання школярів.
Ключовою проблемою в рішенні задачі підвищення ефективності і якості учбового процесу є активізація учення школярів. Її особлива значущість полягає в тому, що учення, будучи відбивно-перетворюючою діяльністю, направлене не лише на сприйняття учбового матеріалу, але і на формування відношення учня до самої пізнавальної діяльності. Перетворюючий характер діяльності пов'язаний з активністю суб'єкта. Знання, отримані в готовому вигляді, як правило, викликають скруту учнів в їх застосуванні до пояснення спостережуваних явищ і вирішення конкретних завдань. Одним з істотних недоліків знань що вчаться залишається формалізм, який виявляється у відриві завчених що вчаться теоретичних положень від уміння застосувати їх на практиці.
Плідним ґрунтом для пізнавальної активності є учбова діяльність, як джерело цілеспрямованої роботи думки, розвитку життєво важливих властивостей особи дитяти.
Проблема розвитку пізнавальної активності розглядалася в різних працях педагогів і психологів. Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, Д. Локк, Руссо Ж-ж визначали пізнавальну активність як природне прагнення учнів до пізнання. Сучасні вітчизняні дослідники Маркова А.К., Лозова В.І., Тельнова Ж.Н., Щукина Г.І. та інші вивчали особливості пізнавальної діяльності і способи її активізації у молодших школярів.
Таким чином, проблема визначається необхідністю розвитку пізнавальної активності школярів і недостатнім використанням можливості вдосконалення даного феномену. Актуальним залишається пошук оптимальних умов формування і розвитку пізнавальної активності учнів, що стало основною метою дослідження - виявити педагогічні умови формування пізнавальної активності школяра на уроках.
Проблема розвитку пізнавальної активності школярів, як показують дослідження, знаходилася в центрі уваги педагогів з давніх часів. Педагогічна дійсність щодня доводить, що процес навчання проходить ефективніше, якщо школяр проявляє пізнавальну активність. Дане явище зафіксоване в педагогічній теорії як принцип "активності і самостійності учнів в навчанні". Засоби реалізації провідного педагогічного принципу визначаються залежно від вмісту поняття "Пізнавальна активність".
Ряд учених розглядає пізнавальну активність як природне прагнення школярів до пізнання. Педагоги минулого цілісно розглядали розвиток учнів.
Д. Локк в роботі "Думки про виховання" затверджує ідею єдності фізичного і духовного розвитку відомою тезою "Здоровий дух в здоровому тілі". Маючи сильне тіло, вважає автор, легко просуватися вперед по вибраній дорозі.
Так для підтримки інтересу до занять, слід припиняти їх до моменту повного стомлення. Тим самим, виділяється педагогічний засіб - регулювання учбового навантаження і її дозування залежно від стомлюваності учнів.
Досить популярна і інша точка зору: пізнавальна активність розуміється як характеристика діяльності учня (її інтенсивність і напруженість). Безліч робіт вітчизняних педагогів присвячена проблемі активізації учбового процесу: П.Н. Груздев і Ш.Н. Ганелін, Р.Г. Ламберг досліджували проблему активізації мислення учнів в процесі навчання, проаналізували проблему самостійної діяльності що вчаться і роблять вивід, що самостійність є вищим рівнем активності.
Згідно точки зору Т.І. Шамової "пізнавальна активність розглядається як якість діяльності особи, яка виявляється відносно учня до вмісту і процесу діяльності, в прагненні його до ефективного опанування знань і способів діяльності за оптимальний час, в мобілізації етично-вольових зусиль на досягнення учбово-пізнавальних цілей". Таким чином, пізнавальна активність відображає певний інтерес молодших школярів до здобуття нових знань, умінь і навиків, внутрішню цілеспрямованість і постійну потребу використовувати різні способи дії до наповнення знань, розширення знань, розширення кругозору.
Пізнавальна активність виступає як якість особи. Наприклад, Г.І. Щукіна визначає "пізнавальну активність" як якість особи, яка включає прагнення особи до пізнання, виражає інтелектуальний відгук на процес пізнання. Якістю особи "пізнавальна активність" стає, на їх думку, при стійкому прояві прагнення до пізнання. Це структура особової якості, де потреби і інтереси позначають змістовну характеристику, а воля представляє форму.
Фундаментальні дослідження в області навчання молодших школярів розкривають процес становлення пізнавальної активності початкових класів, що вчаться, і визначають зміни вмісту освіти, формування узагальнених способів учбової діяльності, прийомів логічного мислення.
Становлення пізнавальної активності в молодшому шкільному віці позитивно впливає на розвиток особи. Через це, необхідно, на наш погляд, цілеспрямована педагогічна діяльність по формуванню пізнавальної активності школярів.
Деякі учені визначають процес пізнавальної активності молодших школярів як цілеспрямовану діяльність, орієнтовану на становлення суб'єктивних характеристик в учбово-пізнавальній роботі. Поняття "розвиток" загальновизнано в педагогіці і психології. Д.Б. Ельконін відзначає: "розвиток характеризується, перш за все, якісними змінами психічних функцій, виникненням в ній певних новоутворень. Розвиток полягає в якісних перетвореннях різних системних процесів, що наводить до виникнення окремих структур, коли одні з них відстають, інші забігають вперед". Основою розвитку пізнавальної активності служить цілісний акт пізнавальної діяльності - учбово-пізнавальне завдання. Відповідно до теорії Д.Б. Ельконіна розвиток пізнавальної активності здійснюється шляхом накопичення позитивного учбово-пізнавального досвіду.