Сторінка
6
Однією з інноваційних є модульно-розвивальна система навчання. Теоретична засада її – тлумачення психосоціального розвитку людини в трьох взаємопов’язаних аспектах: оволодіння системою знань (інформаційно-пізнавальна діяльність); системою цінностей (ціннісно-естетична діяльність).
Сутність модульного навчання (за П. Юцячивене) полягає в тому, що учень самостійніше або повністю самостійно може працювати за індивідуальною навчальною програмою, яка містить цілеспрямований план дій, банк інформації та методичне керівництво для досягнення поставленої дидактичної мети. При цьому функції педагога можуть варіюватися від інформаційно-контролюючої до консультативно-координуючої.
Принципові відмінності модульного навчання від інших систем навчання П. Юцячивене визначає так:
зміст навчання подається в завершених комплексах-модулях, які водночас є банком інформації та методичним керівництвом з його опанування;
взаємодія педагога та учня в навчальному процесі відбувається на принципово іншій, порівняно з традиційною, основні – за допомогою модулів забезпечується усвідомленне самостійне досягнення учнем певного рівня попередньої підготовленості до кожної педагогічної зустрічі;
сама суть модульного навчання потребує доконченого дотримання паритетних суб’єкт-суб’єктних взаємостосунків між педагогом і учнем у навчальному процесі.
Традиційна класно-урочна система сьогодні співіснує з інноваційними технологіями, які апробовані в Україні. За модульно-розвивальною системою діти об’єднуються в групи залежно від результатів психолого-педагогічних обстежень та особистісної зорієнтованості учня. В основі організації навчального процесу лежить міні-модуль, на реалізацію якого відводиться 20 хвилин.
Крім того на уроках використовується дидактична евристика – це тип навчання, за якого всі основні освітні елементи первинно створюються або знаходяться самими учнями. Викладач при цьому забезпечує персоналізм (переведення освіти в індивідуальний атрибут кожної персони) навчання за допомогою евристичного підходу. Учні під керівництвом педагога самі шукають можливі відповіді на проблемні запитання. Використовується прийом «питання Сократа», які або допомагають знайти правильну відповідь, або спеціально заводять у безвихідь. Учитель у своїй моделі розробляє методику евристичної діяльності, у процесі якої має виявити і розвинути гнучкість мислення, генерування ідей, асоціювання, здатність до прогнозування, логічну пам’ять.
Дедалі частіше на уроках використовується інтерактивний метод навчання (за Н. Суровою), сутність якого полягає в тому, що в навчальний процес залучаються всі учні. При цьому їм надається можливість рефлектувати з приводу того, що вони знають та думають. Спільна діяльність учнів у процесі пізнання й опанування навчального матеріалу означає, що кожний робить індивідуальний внесок у навчальний процес, відбувається обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Відбувається це в атмосфері доброзичливості та взаємної підтримки, що дає змогу не тільки одержувати нові знання, а й розвивати саму пізнавальну діяльність. Інтерактивний – означає здатний взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу з чим-небудь чи ким-небудь. Отже, інтерактивне навчання – передовсім діалогічне навчання, якому притаманна тісна взаємодія педагога та учня.
Експериментально-дослідницька робота проводилася в гімназії №1 ім.К.Д.Ушинського в м. Сімферополі у двох паралельних класах в період проходження переддипломної практики. Обидва класи поділяються на 2 групи і в кожній групі свій учитель. Тому експеримент був проведений на одній підгрупі з 2-А класу, яку ми взяли за експериментальну, а також на одній підгрупі з 2-Б класу, яку ми взяли за контрольну. Списки учнів підгруп додаються. (Додаток А). В експериментальній групі брали участь 16 учнів, з них 6 хлопців та 10 дівчат. У контрольному класі також 16 учнів, з них 7 хлопців та 9 дівчат.
Мета даного експериментального дослідження – визначити педагогічні умови, методи, прийоми роботи та розробити дидактичне забезпечення розвитку зв’язного мовлення; теоретично обґрунтувати й експериментально апробувати методику розвитку зв’язного мовлення учнів у процесі навчання.
Метою констатуючого етапу є виявлення рівня умінь та навичок учнів з українською мови.
Завдання констатуючого етапу: підготування тексту для проведення контрольного зрізу.
Після проведення контрольного уроку в підгрупі 2-А класу були отримані такі дані.
В експериментальному класі високий рівень було виявлено у 4 учнів, що складає 25%, середній рівень також у 4 учнів, що складає 25%, достатній рівень виявлено у 7 учнів, що складає 43,75% та низький у 1 учня, що складає 6,25%. За отриманими даними була побудована діаграма, яка відображає рівень умінь та навичок учнів підгрупи 2-А класу з українською мови.
Також контрольний урок був проведений і на підгрупі 2-Б класу. Ми отримали такі результати.
В контрольному класі були отримані наступні дані: високий рівень знань виявлено у 2 учнів, що складає 12,5%, середній рівень у 8 учнів, що складає 50%, достатній – у 5 учнів, це складає 31,25%, а низький рівень у 1 учня, що складає 6,25%. За отриманими даними була побудована діаграма, яка відображає рівень умінь та навичок учнів підгрупи 2-Б класу з українською мови.
Після проведення контрольного зрізу порівняли отримані дані та виявили, що високий рівень у підгрупі 2-А класі вищий ніж у підгрупі 2-Б класі. Середній рівень в 2-А класі нижчий ніж у 2-Б класі. Достатьній у 2-А класі вищий ніж у 2-Б, а низький однаково.
На діаграмі синім кольором ми позначили експериментальну підгрупу 2-А класу.
Рожевим кольором ми позначили контрольну підгрупу 2-Б класу.
Провівши констатуючий етап експериментального дослідження, проаналізувавши рівень умінь і навичок у молодших школярів з розвитку зв’язного мовлення, ми дійшли висновків, що рівень умінь і навичок, як в експериментальному, так і в контрольному класах майже однаковий. В підгрупі 2-А класу більшу кількість відсотків займає достатній рівень, а в підгрупі 2-Б класу – середній рівень.
Для підтвердження своєї гіпотези була рекомендована наступна система педагогічних дій. Спираючись на теоретичний матеріал, нами було використано окремі завдання і вправи, які сприяють розвитку зв’язного мовлення молодших школярів.
Для контролю результативності проведених завдань на формуючому етапі використовувалися такі методи навчання (бесіда, пояснення, робота з підручником, усні та письмові вправи).
Джерелом знань словесних методів являються усне і печатне слово. Сутність бесіди в тому, що учитель поставленими питаннями спонукає учнів міркувати, аналізувати факти у визначеній логічній послідовності і самостійно підходити до відповідних висновків.