Сторінка
2
Уявлення — це інтелектуальна здатність відтворювати образи минулого, також створювати образи майбутнього у певній понятійній формі. Залежно від функціональної ролі, уявлення поділяють на творчі і нетворчі. Наприклад, здатність уявити собі образи минулого (згадувати минуле) є не творчою, а репродуктивною уявою, проте створення образів майбутнього є, безумовно, проявом творчої уяви.
Види мислення — практичне (емпіричне) і теоретичне, професійне (як єдність практичного і теоретичного мислення). їх різновидами є буденне і наукове, філософське і художнє, інженерне і технологічне, і т.д.
В історії філософії поділ мислення людини на практичне і теоретичне вперше був здійснений філософами античності (Платон, Арістотель), в Новий час Кант, Гегель та інші філософи визначали особливості практичного і теоретичного мислення, їх функції.
Практичне мислення формується і розвивається у процесі безпосередньої життєдіяльності людини. Воно нерозривно зв'язано з конкретними діями, які здійснює людина в таких видах діяльності як гра, навчання, професійна робота, суспільна праця і виконує функцію обгрунтування діяльності. Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних завдань і проблем; на вирішення проблемних ситуацій, які виникають перед людиною або соціальною групою; інтелектуальну підготовку до фізичного перетворення дійсності — постановка мети, складання плану дій, пошук засобів, необхідних для досягнення мети.
Розсудливість означає, що людина обговорює сама з собою або з кимось іншим способи виконання діяльності, її результати і можливі наслідки, тобто осмислює по суті діяльність, яку вона здійснює .
Раціональність означає оцінку діяльності людиною, яка практично реалізує певний план, програму, схему, норму поведінки і т.д. Раціонально мисляча людина завжди співвідносить свою практичну діяльність з ідеальними планами, схемами, нормами і дає оцінку в певному контексті і ситуації.
Доцільність означає дію, яка оцінюється як засіб для досягнення мети. Синонімом терміну "доцільність" є термін "корисність" ("Корисно займатися спортом", "Доцільно частіше бувати на свіжому повітрі").
Логічність означає, наскільки логічно зумовлена та або інша діяльність, поведінка, чи виводиться вона з необхідністю із попередньої; чи імпульсивна вона, чи логічно обгрунтована попереднім планом, програмою.
Теоретичне мислення — це сфера "умогляду" (за Арістотелем), сфера "чистого" розуму, який будує теоретичні системи знання, не звертаючись безпосередньо до чуттєвого досвіду; це сфера всезагальних абстракцій (понять). Всезагальним Арістотель називав "те, що є завжди і всюди".
У процесі реального мислення сучасної людини практичне і теоретичне мислення взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Практичне мислення здійснюється у процесі безпосередньої, чуттєво-конкретної взаємодії людини з оточуючим його світом. Теоретичне мислення формує системи знання (теорії), які використовуються на практиці й дають можливість більш глибоко "оволодіти" предметами і явищами об'єктивного світу.
Системне мислення. Сучасна людина мислить усе більш системно. Системне мислення — це процес оперування системними поняттями, які відображають взаємозв'язок об'єктів (предметів думки) між собою.
Творче мислення – один з найцікавіших феноменів, які виділяють людину із тваринного світу. Вже на початку життя в людини проявляється потреба самовираження через творчість, хоча здібність до такого мислення не являється необхідною для виживання. Творче осмислення являється одним із способів активного пізнання світу, і саме воно робить можливим прогрес, як окремого індивіда, так і людства в цілому.
Спроби пояснити феномен творче мислення робилися ще античними філософами і не закінчуються до цих пір. В ХХ столітті його вивченням зайнялись також психологи і спеціалісти кібернетики. Не дивлячись на таку довгу увагу до проблеми, не всі її аспекти до кінця розкриті, тому дослідження в цій області продовжується. В теперішній роботі проводиться огляд різних концепцій і підходів до вивчення творчого мислення, розглядаються відмінні особливості креативної особистості.
Історичний огляд психологічних досліджень проблеми творчого мислення
Зарубіжні дослідження
З давніх часів розум вчених і філософів цікавило питання: „Як можливе творче мислення?” Цією проблемою займались ще античні філософи (Геракліт, Демокріт, Платон), висуваючи дуже прогресивні для того часу ідеї. Цікава, наприклад, ідея Платона, чимось схожа до ідеї З.Фрейда. Платон уявляє, що божественна творчість, плодом якого є світогляд, є моментом божественного споглядання. Аналогічно тому і людська творчість є тільки моментом досягнення доступного людині „розумного споглядання”.
Особливий вплив на подальше дослідження творчого мислення в психології зробили ідеї Аристотеля, які лягли в основу асоціативної психології. Цей підхід пояснив всі розумові (когнітивні) процеси в термінах двох основних компонентів: Ідей (або елементів) та асоціації (або зв’язків) між ними. Відрізняючою рисою визнали асоціації в якості основної структурної одиниці психічного, асоціація використовувалась і як пояснювальний принцип.
Асоціативна психологія виявилась не в змозі пояснити закономірності процесу свідомого мислення і творчого мислення. Вихідні принципи емпіричної психології не давали можливість вивчати інтуїцію. Вона визнавала тільки „свідоме мислення” яке підпорядковується асоціативним законам. Але необхідно відмітити вклад психологів-асоціаністів в дослідженні психології творчого мислення. Встановлені ними закони асоціацій є найбільшим досягненням психологічної науки ХІХ століття.
Розділ „Психологія мислення” вперше виділяється психологами, які відносяться до Вюрцьбурзької школи. В протилежність асоціаністам, представники такої школи (О. Кюльпе, К. Марбе, Н. Ах) розглядали мислення як внутрішню діяльність по розв’язуванню задач. Там вперше було прийнято метод експериментальної інтроспекції. Досліди привели до відкриття феномену „безобразного мислення”, а також показали, що кожна асоціація направляється завданням, це отримало назву детермінуючої тенденції.
Близьким до Вюрцьбурзької школи був О. Зельц, який розумів мислення як функціонування інтелектуальних операцій. Найбільше значення він надає найпершій фазі – навчанню „загальної задачі”, яка формується в результаті обробки висхідного матеріалу.
Неможна не звернути увагу на психоаналітичний підхід до дослідження творчого мислення. В рамках цього підходу вперше була прийнята спроба виділення фактора, лежачого в основі мисленневої активності. Засновник психоаналізу З.Фрейд вважав, творчий продукт є результатом непрямого вираження сексуальної і агресивної енергії, якій не дали виразити себе більш прямим шляхом.
К. Юнг розглядав прагнення до творчості як частину базової енергії лібідо. В самому ж феномені творчості він бачив прояв архетипів колективного, неусвідомлюваного індивідуального досвіду і прийняття творця. Новий аспект мислення був виділений в працях представників гештальт психології – М. Вертхаймера, К. Дункера, В. Клера. Творче мислення вивчалось також в рамках психометричного підходу. Тут можна виявити концепцію креативності Дж. Гілфорда і Е.П. Торренса, яка представляє креативність як універсальну пізнавальну творчу здібність. Вони виділили два типи мислення: конвергентне і дивергентне.