Сторінка
6

Екологічне виховання при формуванні сучасних знань про проблему пестицидів в Україні

Екологічне виховання у процесі шкільної діяльності

Екологічна освіта школярів - одне з найважливіших завдань суспільства у справі охорони природи. Особливу відповідальність за глибоке, ґрунтовне та повноцінне екологічне навчання і виховання державою покладено на загальноосвітні школи. Окремі проблеми довкілля ґрунтовно розкриваються при вивченні таких предметів як географія, біологія, хімія та фізика. Але ряд важливих питань залишається поза увагою. Саме тому з'являється потреба у викладанні такого предмету як “Загальна екологія”, або “Основи загальної екології” та проведенні факультативних занять, на яких в учнів і студентів формуються екологічні уявлення та поняття, широкий політехнічний кругозір, професійна орієнтація, узагальнюються і систематизуються екологічні знання і вміння, розвиваються основи екологічної культури. Успіх вирішення таких завдань екологічного навчання і виховання школярів залежить від професійної майстерності, ерудиції та екологічної культури вчителя.

Оскільки екологічна освіта і виховання мають безпосередній зв'язок із процесами державотворення та національного відродження України, завдання школи, вихователів полягає в тому, щоб формувати у підростаючого покоління вміння та навички мислити і діяти по новому, з почуттям екологічної відповідальності. А це можливо лише за умови переорієнтації кожного вихованця на самопізнання і саморозвиток, самореалізацію й самостійність.

Аналіз змісту програм екологічних спецкурсів, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для загальноосвітних шкіл виявив їх недостатню відповідність виділеним психолого-педагогічним умовам формування екологічної культури школярів та ідеям природоцентричної парадигми.

У педагогіці встановлено, що формування вихованої особистості, в умовах педагогічного процесу, припускає опору на єдність науково окреслених знань з її адекватним почуттєвим сприйняттям. Подібний синтез пробуджує у дітей естетичні переживання і вмотивовує прагнення діяти у напрямку покращення стану довкілля. При цьому головним є не обсяг знань, а поєднання останніх з особистісними якостями, умінням самостійно оперувати своїми знаннями. Аналіз традиційних підходів до екологічного виховання виявляє загальну тенденцію відмежовування себе від природи (“я” – природа), коли взаємовідносини живих істот розглядаються за межами людської діяльності, коли кожна істота є насамперед об’єктом вивчення, і лише потім – живою істотою. Для школярів не характерне цілісне сприйняття природи, вона “розібрана” різними навчальними дисциплінами. Спроба розкриття її цілісності традиційно здійснюється в процесі естетичного виховання (переважно в дисциплінах біологічного циклу). Аналізуючи чинні програми для загальноосвітніх закладів, робимо висновок про те, що можливість вчителя запропонувати школярам певний блок діяльності, безпосередньо спрямованої на еколого-виховний компонент, обмежується кількома годинами. Але ж екологічне виховання має здійснюватись на протязі всього вивчення курсу природничих дисциплін. Іншими словами, центральними в екологічному вихованні є положення антропоцентризму. Натомість, сучасність висуває наперед ідеї екоцентризму, або біоцентризму, які не локалізують особистість поза природою, а вплітають її в суцільний потік живого (“я” в природі).

Екологічне виховання спрямоване лише на інформування учнів стосовно основних екологічних проблем сьогодення, що не сприяє переходу знань у належну поведінку, а також не впливає на формування в учнів почуття цінності Природи. Потреба у реорганізації екологічного виховання на основі теоретико-педагогічного осмислення проблеми вимагає розробити методику формування екологічно вихованої особистості на основі її включеності у “світ природи” з урахуванням суб’єктного характеру сприйняття природних об’єктів. Екологічна освіта і виховання не можуть реалізовуватися лише в межах окремих предметів з використанням усталених педагогічних технологій. Для досягнення підвищення ефективності зазначеного педагогічного напряму необхідно оновлення системи екологічної освіти і виховання, яка б охоплювала увесь період навчання за допомогою різних форм і методів.

Важливою вимогою до процесу формування екологічної вихованості є обгрунтоване і виважене використання міжпредметних зв’язків, усебічне врахування можливостей кожної дисципліни, що вивчається, зокрема належним чином організована система пізнавальної діяльності у процесі самостійної роботи.

Позашкільна екологічна освіта та виховання

Позашкільна екологічна освіта та виховання, як інтегральна форма "екологізації" навчально-виховного процесу, спрямована на забезпечення потреб особистості у творчій самореалізації, поглиблення і розширення шкільного базового рівня екологічної освіти; підготовку до активної професійної та громадської діяльності.

Вона здійснюється всіма позашкільними навчально-виховними закладами, творчими молодіжними об'єднаннями за місцем проживання, на підприємствах - недержавними молодіжними та дитячими осередками в позаурочний час. Позакласні екологічні заходи, що проводяться в школі, повинні бути узгоджені з розкладом навчальних занять, планом виховної роботи в школі та проводитися в полі, лісі, парку чи на шкільній ділянці.

Завдання їх:

виховання потреб спілкування з природою і безпосередня участь в її охороні;

організація змістовного екологічно грамотного дозвілля в природі;

підтримка юних талантів і обдарувань для формування творчої та наукової еліти у галузі охорони довкілля, стимулювання творчого самовдосконалення дітей та учнівської молоді шляхом проведення олімпіад, конкурсів, фестивалів та інших форм позакласної роботи .

Формування екологічного світогляду людини забезпечує гармонійне поєднання шкільної та позашкільної освіти. Інколи позашкільна освіта має перевагу над навчанням у класі, оскільки вона не обмежена академічними годинами, дає змогу застосувати здобуті знання, набуті вміння і навички у практичній діяльності з охорони навколишнього середовища.

Важливо, що розширюються безпосередні контакти учнів із природою, і вони мають змогу побачити результати своєї роботи. Доцільно організоване спілкування школярів із природою, спостереження за наслідками діяльності людини, що впливає на неї, та особиста участь школярів у всебічній природоохоронній роботі сприяють формуванню гуманістичних якостей особистості.

Позашкільна освіта екологізована більш повніше, ніж шкільна. Адже тут є змога подати екологічну інформацію широким колом засобів та форм. Під час навчання у класі та при застосуванні інтеграційного методу екологізації вчитель обмежений необхідністю розповісти учням в першу чергу основний матеріал уроку, а потім експериментувати з екологічною інформацією. У позашкільній освіті педагог не обмежений жорсткою програмою і має змогу планувати свою діяльність таким чином, щоб були застосовані різні засоби подачі екологічної інформації. Тому екологізація позашкільної освіти проходить більш інтенсивно, ніж навчання у класі.

Розгляд позашкільної екологічної освіти слід розпочати з най поширенішої та найпростішої форми ¾ позакласної години. Останнім часом дуже велика увага приділяється екологічної тематиці цього заходу. Класний керівник, вихователь, вчитель проводять із дітьми бесіди з охорони навколишнього середовища. Окрім бесід на позакласній годині застосовуються й інші методи екологічної освіти: дидактичні ігри, літературно-екологічні свята, морально-естетичні ігри тощо.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: