Сторінка
3
Способи активізації пізнавальної діяльності учнів
Формування мотивів діяльності через: використання актуального нового матеріалу; унаочнення, застосування новітніх технологій навчання, дидактичних ігор, змагань; зв'язок матеріалу з життям, досвідом учнів; постановку проблемних питань, завдань.
2) Формування системи знань, вмінь, навичок завдяки: виділенню головного в матеріалі; прийомів логічного мислення (аналогія, аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, протиставлення); інтеграції навчального матеріалу з різних дисциплін,
3) Застосування спеціальних завдань на розвиток критичного і самостійного мислення (завдання з нестандартними або "зайвими" даними, "помилками" вчителя, завдання, які вчасно і розумно оцінюються вчителем або вимагають самооцінки чи самостійної роботи.
4) Індивідуалізація, диференціація навчання: самостійна постановка учнями питань, доповнення, власні приклади, доповіді, виступи; надання учням індивідуальних завдань з декількома розв'язками, підвищеної трудності тощо; застосування диференційованих завдань; поєднання індивідуальних, групових, колективних форм роботи, використання методів програмного, проблемного навчання.
Одним із способів активізації пізнавальної діяльності учнів є проблемне навчання – такий спосіб навчання, в якому активізується пізнавальна діяльність учнів шляхом створення проблемної ситуації (ПС) на основі розв'язку проблемних завдань (ПЗ). Наслідками створення проблемної ситуації є інтерес учнів до нової пізнавальної проблеми , яку поступово розбивають на окремі проблеми. На всіх етапах проблемного навчання учні приймають активну участь у процесі пізнання.
Причини невдач на уроці діалогічної взаємодії: недостатнє моделювання вчителем роботи; погане самопочуття вчителя; невміння впровадити задумане в реальну дію на уроці; перевантаження учнів інформацією; відсутність чіткої системи роботи, композиції уроку; непродумане опитування; неприйняття учнями матеріалу уроку, що викликане незнанням матеріалу або моральними, фізичними, психологічними причинами; нетерпіння, роздратованість вчителя; непідготовленість уроку; відсутність комунікативних навичок; нелюбов вчителя до даного матеріалу; неприязнь вчителя до учнів або незадоволеність вчителя собою, яка зривається на учнях; відсутність взаємодії, взаєморозуміння.
Таким чином, як вихователь, вчитель постійно стикається з різноманітними педагогічними ситуаціями, коли від нього вимагається глибоке розуміння їх соціально-психологічного смислу, вміння самостійно приймати рішення. А для цього, разом з глибокими знаннями навчальних дисциплін, вчителю необхідні психолого-педагогічні знання, зокрема знання психологічних особливостей учнів різних вікових груп, закономірностей та умов оптимізації процесу їх навчання і виховання з урахуванням вимог реформи загальноосвітньої і професійної школи. Цим задачам відповідає курс вікової, педагогічної і соціальної психології.
Мотиваційна сфера людини дотепер дуже мало вивчена в психології. Це не може бути пояснено відсутністю інтересу до даного предмета: починаючи із древніх часів і до наших днів питання про внутрішні побудники поводження людини неухильно займала вчених і філософів і приводив їх до побудови різних умоглядних гіпотез.
Методики мотивації учнів більш докладно розглянемо у наступному розділі
Дослідження потреб і мотивів учнів
Насамперед слід зазначити, що дослідження потреб і мотивів не могли розвиватися в рамках асоціативної емпіричної психології. У цій психології панувало подання про те, що всіма психічними процесами управляють певні закони асоціації. При такім механічному розумінні рушійних сил психічного життя й поводження людини проблема активності самого суб'єкта власне кажучи була знята.
Критика емпіричної психології, що почалася на рубежі XX сторіччя, пішла головним чином по лінії подолання її ідеалізму й атомізму, але не її механізму. Гештальд - психологія обрала для своїх досліджень головним чином область пізнавальних процесів. Рефлексологія, реактологія, біхевіоризм зосередили увагу на зовнішніх стимулах поводження людини.
Відомо, що навчити - це дати учнем знання, уміння й навички. Однак цього мало. Необхідно виховати в нього мотив, позитивне відношення до одержання цих знань, умінь і навичок. Шкільна (навчальна) мотивація, тобто прагнення, бажання вчитися виступає важливим фактором одержання утворення.
У даній роботі ми дослідимо методику визначення динаміки реальної мотивації школярів початкової школи. Важливість даної інформації для вчителя важко переоцінити. Якщо картину успішності учня в кожному класі він бачить по журналі успішності, то картину мотивів особистості він оцінює поки інтуїтивно.
Метою дослідження методики є вивчення шкільної мотивації учнів й факторів, що впливають на її формування; дослідження впливу інтелектуального розвитку успішності на формування мотивації навчання; а також чи існують розходження шкільної мотивації в хлопчиків і в дівчат.
Для прикладу включимо в дослідження два роки в 2002-2003 навчальних роках і 2003-2004 навчальних роках.
У даній методиці застосовувалися наступні методи дослідження:
тривале вивчення шкільної мотивації;
аналіз успішності;
бесіди;
анкетування;
тестування.
Для оцінки шкільної мотивації застосовувалася "анкета по оцінці рівня шкільної мотивації учнів початкової школи (1-4 кл.)" автор Аусканова Н. р. У ході опитування автором 200 школярів 6-8 літнього віку було відібрано 10 питань, що щонайкраще відбивають відношення дітей до школи, навчальному процесу, емоційне реагування на шкільну ситуацію.
Для можливості диференціювання дітей за рівнем шкільної мотивації була розроблена система бальних оцінок:
відповідь дитини, що свідчить про його позитивне відношення до школи й перевазі їм навчальних ситуацій оцінюється в 3 бали;
нейтральна відповідь (не знаю, буває, по-різному й т.п.) оцінюється в 1 бал.
відповідь, що дозволяє судити про негативне відношення дитини до тієї або іншої шкільної ситуації оцінюється в 0 балів.
Оцінки в 2 бали не були включені, тому що математичний аналіз показав, що при оцінках в 3, 1 і 0 балів можливо більш твердий і надійний поділ дітей на групи з високою, середньою й низькою мотивацією:
1. 25-30 балів (максимально високий рівень) - високі рівень шкільної мотивації, навчальної активності.
Такі діти відрізняються наявністю високих пізнавальних мотивів, прагненням найбільш успішно виконувати всі пропоновані школою вимоги. Вони дуже чітко додержуються всіх вказівок учителя, сумлінні й відповідальні, сильно переживають, якщо одержують незадовільні оцінки або зауваження педагога.
2. 20-24 бала - гарна шкільна мотивація. Подібні показники має більшість початкових класів, що вчаться, що успішно справляються з навчальною діяльністю.
3. 15-19 балів - позитивне відношення до школи, але школа залучає більше позаучбовими сторонами (зовнішня мотивація)
Такі діти досить благополучно почувають себе в школі, однак частіше ходять у школу, щоб спілкуватися із друзями, із учителем їм подобається відчувати себе учнями, мати гарний портфель, ручки, зошити. Пізнавальні мотиви в таких дітей сформовані в меншому ступені й навчальний процес їх мало залучає.