Сторінка
6
Важливість і особливе місце підліткового періоду визначаються тим, що саме в цьому періоді відбувається перехід від характерного для дитинства типу відносин дорослого і дитини до якісно новому, специфічному для спілкування дорослих людей. Цей перехід існує як процес становлення нових способів соціальної взаємодії підлітка і дорослого. Старі способи поступово витісняються новими, але вони одночасно і співіснують. Це створює великі труднощі і для дорослих, і для підлітка. Нові норми, що опосередковує поведінку підлітка, його самооцінку і оцінку відношення дорослих до нього, є основою того, що формується етичного світогляду.
Благополучна форма переходу до нового типу відносин можлива, якщо дорослий сам проявляє ініціативу або, враховуючи вимоги підлітка, перебудовує своє відношення до нього. Умова цього відсутні у дорослого відношення до підлітка ще як до дитини. Проте ряд суттєвих моментів сприяє збереженню колишнього відношення, а саме:
1) незмінність суспільного положення підлітка: він був в залишається "учнем", "школярем";
2) його повна матеріальна залежність від батьків, які разом з вчителями виступають в ролі вихователів;
3) звичка дорослого направляти і контролювати дитину, яку ламати важко (навіть при свідомості необхідності);
4) збереження у підлітка, особливо на початку, дитячих рис в зовнішності і поведінці, відсутність у нього уміння діяти самостійно. Все це дозволяє дорослому відноситися до підлітка ще як до дитини, яка повинна підкорятися і слухатися, і виправдовує непотрібність і недоцільність розширення його прав і самостійності. Проте таке відношення дорослого протирічить не тільки прагненням підлітка, але і завданню виховання дітей в цьому віці як перехідному від дитинства до дорослості. Розвиток соціальної дорослості підлітка суспільно необхідний для підготовки до майбутнього життя. Це - процес складний, він вимагає часу і можливо, якщо підліток почне жити в системі норм і вимог, що існують для дорослих, що пов'язане з необхідним і обов'язковим збільшенням самостійності, розширенням обов'язків і прав. Тільки в таких обставинах підліток може навчитися по-дорослому діяти, думати, виконувати різного роду завдання, спілкуватися з людьми. Саме тому завдання виховання підлітка вимагає зміни колишнього типу відносин з дорослими на нові.
Причини конфлікту підлітка і дорослого різні. На початку підліткового періоду складається ситуація, чревата виникненням суперечностей, якщо у дорослого зберігається відношення до підлітка ще як до дитини. Це відношення, з одного боку, вступає в суперечність із завданнями виховання і перешкоджає розвитку соціальної дорослості підлітка, а з іншого боку, воно вступає в суперечність з уявленням підлітка про ступінь власної дорослості і його претензіями на нові права. Саме ця суперечність є джерелом конфліктів і труднощів, які і виникають у відносинах дорослого і підлітка із-за розбіжності їх уявлень про характер має рацію і заходи самостійності підлітка.
Якщо дорослий не змінює відношення до підлітка, то підліток сам стає ініціатором переходу до нового типу відносин. Опір дорослого викликає у підлітка у відповідь опір у вигляді різних форм неслухняності і протесту. Існування цих тенденцій і опорів один до одного породжують зіткнення, які при незмінному відношенні дорослого стають систематичними, а негативізм підлітка - все більш наполегливим. При збереженні такої ситуації лому колишніх відносин може затягнутися на важкий підлітковий період і мати форму хронічного конфлікту. Різними формами непокори в протесту підліток ламає колишні, "дитячі" відносини з дорослим і нав'язує йому новий тип - "дорослих" - відносин, яким належить майбутнє. Конфлікт може продовжуватися до тих пір, поки дорослий не змінить відношення до підлітка. Конфліктні відносини сприяють кращому розвитку пристосовних форм поведінки підлітка. З'являється відчуженість, переконання в несправедливості дорослого, яке підтверджується уявленням про те, що дорослий його не розуміє і зрозуміти не може. На цій основі може виникнути вже свідоме неприйняття вимог, оцінок, дорослого, і він взагалі може втратити можливість впливати на підлітка у відповідальний період становлення моральних і соціальних установок особи.
Конфлікт є наслідком невміння або небажання дорослого знайти підліткові нове місце поряд з собою. Проблема самостійності і рівноправність підлітка у відносинах з дорослим - найскладніша і гостріша в їх спілкуванні і у вихованні підлітка взагалі. Необхідно знайти такий ступінь самостійності, яка відповідала б можливостям підлітка, суспільним вимогам до нього і дозволяла дорослому вихователю чи батькам направляти його, впливати на нього.
Специфічні труднощі в спілкуванні дорослого і підлітка можуть бути відсутніми, якщо відносини між ними будуються за певним типом відносин дорослих - дружніх - або мають форму змістовної співпраці з характерними для них нормами взаємної пошани, допомоги і довіри. В процесі співпраці складаються нові способи соціальної взаємодії підлітка і дорослого, морально-етичний зміст яких відповідає завданню розвитку соціальної дорослості підлітка і його новим вимогам до характеру взаємин з дорослими. Саме співпраця дозволяє дорослому поставити підлітка в нове положення - свого помічника і товариша в різних справах і заняттях, а самому стати для нього зразком і іншому. Саме такі відносини суб'єктивно необхідні підліткові і об'єктивно необхідні для його виховання.
Благополуччя в особистих відносинах дорослого і підлітка, контакт і розуміння між ними абсолютно необхідні тому, що в період переходу дитини з молодшого шкільного віку в підлітковий створюються умови для виникнення складних відносин між двома системами спілкування дитини - з дорослими і товаришами. Причина цього принципово різне положення дитини в цих двох системах. У першій (з дорослими) він займає нерівноправне положення, яке зафіксоване в моралі підкорення та послуху для дітей. У другій (з товаришами-однолітками він знаходиться в положенні принципової рівності, яка, з одного боку, тотожно положенню дорослих і майбутньому положенню дитини в їх світі, а з іншого боку, воно є джерелом елементів співпраці дітей в різних видах діяльності.
Ж. Піаже говорив, як в процесі ігрової діяльності розвивається кооперація дітей, при якій індивід розглядає себе рівним іншим, а це веде до взаємного контролю, досягнення узгодженості, тобто до вироблення і дотримання норм колективності. Саме це послужило підставою для важливого виведення Піаже: коли дитина кооперується з собі подобнім - він вже дорослий. Відомо, що, по-перше, вже в III - IV класах дотримання норм товариства (допомога, вірність, пошана) служить критерієм в оцінці якостей товариша і друга; по-друге, існує пряма залежність між розширенням в поглибленням змістовних контактів дітей і зростанням їх вимог до відносин (збільшується значущість норм рівності і вірності і збільшується кількість ситуацій, на які вони розповсюджуються). Надзвичайно важливо, що всі ці норми є дуже істотними нормами взаємин дорослих. Саме тому спілкування дитини з однолітками, товаришами виконує специфічну функцію: у практиці цих відносин засвоюється мораль дорослих, а тим самим і розвивається соціально-моральна дорослість дитини, причому центральний зміст, утримання цієї моралі норми рівності, вірності і колегіальності антагоністично нормам моралі слухняності у відносинах дитини і дорослого.