Сторінка
8

Формування готовності до оволодіння самостійним писемним мовленням у молодших школярів з тяжкими порушеннями мовлення

Мотив мовлення виникає у школярів за наявності сильних емоцій, яскравих вражень, потреб, інтересу, певних установок. Тому під час розвитку писемного мовлення школярів необхідно створювати в учнів специфічні для цієї діяльності мотиви.

Проблемі мотивації навчально-мовленнєвої діяльності присвячено низку досліджень. Так, С.В. Гапонова серед факторів мотиваційного забезпечення процесу навчання мови визначає цікавий навчальний матеріал, “привабливі прийоми роботи” з ним, “усвідомлення учнями власних успіхів" (позитивна оцінка вчителя, застосування доступних завдань, опор),“сприятливий психологічний клімат на уроці”.

Дослідники психологічного аспекту формування писемного мовлення В.Я. Ляудіс і І.П. Негуре вважають, що найкращим мотивом розвитку писемного мовлення учнів виступає словесна творчість, тобто “створення власних оригінальних казок та історій".

Підкреслені вище умови мотиваційного забезпечення текстотворчої діяльності наводять на думку про необхідність застосування в процесі розвитку писемного мовлення школярів сучасних технологій, які повною мірою забезпечують реалізацію компетентністного підходу до навчання, можливостей для самоосвітньої діяльності школярів. Адже всі сучасні освітні технології мають спільні ознаки: спрямованість на розвиток особистості, самостійність навчання школярів, оптимальна організація навчального матеріалу, умотивованість, диференціація, комунікативність, різноманітність форм діяльності, контрольованість результатів навчання.

Підставою для застосування в процесі розвитку писемного мовлення школярів технологій, орієнтованих на взаємодію, може бути обґрунтований у психології синергичний ефект, або ефект "2+2=5". За визначенням В.Я. Ляудіс та І.П. Негуре, синергичний ефект - "додаткова психічна енергія, яка вивільняється в ході і в результаті взаємодії членів групи . За такого ефекту можна досягти не тільки значних результатів навчання, а й забезпечити соціалізацію учнів, психологічну сумісність, розвиток соціального інтелекту, що є важливими характеристиками комунікативно компетентної особистості.

Як свідчить аналіз наукової літератури, на взаємодію орієнтовано більшість сучасних освітніх технологій, зокрема групові, проектні, діалогові, ігрові, колективного способу навчання, співпраці, кооперативного навчання, колективних творчих справ, співробітництва тощо. В основу названих технологій покладено інтерактивну модель навчання, що, на відміну від пасивної та активної, передбачає постійну, активну взаємодію всіх учасників навчального процесу.

Інтерактивне навчання (від англ. inter - взаємний, act - діяти), за визначенням О.І. Пометун, - це "спеціальна форма організації навчальної діяльності, що має за мету створення комфортних умов навчання письму, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність"

На нашу думку, використання інтерактивних методів формування самостійному письму дітей з тяжкими вадами мовлення, тобто таких, що спрямовані на підвищення комунікативної активності між учасниками навчального процесу та їхньої взаємодії, з метою розвитку писемного мовлення школярів. При цьому їх добір необхідно підпорядковувати етапам роботи над писемним висловлюванням: сприймання та аналіз текстового матеріалу, його репродукування й створення власного тексту (орієнтування в умовах, ситуації; думання над темою, основною думкою твору; планування роботи; добір та систематизація матеріалу, реалізація задуму; редагування тощо).

Для підвищення ефективності використовуваних методів формування мовлення уважаємо за доцільне розвести в часі процеси генерування ідей (породження задуму) і вираження думки (її втілення в тексті). На першому етапі (генерування ідей) можна застосувати такі інтерактивні методи:

"Мікрофон", "Коло ідей", що передбачають вільне накопичення великої кількості ідей з певної теми (наприклад, "Як я розумію назву твору…");

"Метод прогнозування" або "Метод передбачення" (наприклад, за назвою, початком спрогнозувати зміст тексту);

"Ґронування" або "Асоціативний кущ", що полягає у встановленні асоціативних зв’язків між окремими поняттями, ключовими для написання твору, і передбачає побудову тексту на основі словесних асоціацій;

"Два - чотири - всі разом", "Ротаційні (змінні) трійки" (обговорення ідей щодо розкриття теми й основної думки твору в малих групах із постійним та змінним складом учасників) тощо.

На другому етапі (вираження думки в зовнішньому мовленні) можна застосовувати такі методи:

Ділові та рольові ігри, що передбачають відтворення поведінки і роботи конкретних працівників за фахом, зокрема "Коректори", "Редактори" тощо;

"Карусель" (за поданим початком поступове доповнення тексту учасниками групи);

"Робота в парах" (обговорення та редагування створеного тексту);

"Джигсоу" або "Мозаїка" (відповідно до завдання створення фрагментів тексту в групах та фронтальне об’єднання їх у цілісний текст).

Існують також роботи по формуванню готовності до оволодіння дітьми самостійним писемним мовленням засобами спеціальних малювальних вправ. Як зазначалося вище, першим проявом здібності до символічної графічної діяльності є зображення дітьми форм, яким вони дають назву. Тому оволодіння малюванням є підґрунтям для освоєння знакової діяльності. Процес же деталізації й ускладнення малюнку вважається проявом елементарних знакових операцій (Р.Є. Левіна, В.С. Мухіна, А.Н. Корнєв). Для того, щоб заняття з малювання сприяли досягненню зазначених завдань і стали основою підготовки дитини до письма, необхідно радикально змінити деякі підходи до методики викладання цього предмета.

Перш за все, така зміна торкається перенесення акценту з чисто технічних вимог до малюнку на формування у дітей ставлення до малюнку як засобу для вільного прояву їх думки. Тобто дітям надається можливість засобом грубого, примітивного малюнку виробити вміння висловлювати свою думку.

Заняття будуються так, щоб у кожній лінії, у кожній недосконалій формі перших малюнків висловлювалась дитяча думка і почуття, проявлялось духовне життя дитини. І такий вільний вияв дитячої думки необхідно всіляко заохочувати. Поряд з цим значна увага на заняттях образотворчого мистецтва спрямовується на розвиток у дітей вміння бачити, оптично розрізняти та вимірювати предмет. Вирішення цього завдання полягає не в тому, щоб навчити дітей малювати плоскі фігури і предмети, а сформувати у них вміння зображувати з натури листя, траву, квіти, фрукти, комах, пташок, тварин і т.п.

Зрозуміло, що у багатьох дітей вони вийдуть грубими, однак важливо, щоб малюнок кожної з них передавав уявлення дитини про предмети, що замальовуються, і хоч би в загальних рисах з'ясовував, як дитина розуміє закони зміни вигляду предметів. Основне при цьому для педагога - задовольнятись грубими, недосконалими малюнками, намагатись знайти думку в найнедосконаліших з них, всіляко заохочувати дитину в подальших зусиллях у зображенні. Важливо якомога частіше надавати дітям можливість вільно малювати на великій та індивідуальних дошках або у зошитах все, що їм захочеться і як захочеться. І тільки після цього педагог звертає увагу дітей на техніку виконання, яка для них стане тоді набагато зрозумілішою і доступнішою.