Сторінка
2

Проблеми фінансування освітньої системи України

Вартість навчання у вищому навчальному закладі залежить, перш за все, від прес­тижності, місця розташування вузу та від спеціальності і має досить широкий діапазон: від 16 230 грн. (3 000 дол. США) за рік в Інституті міжнародних відносин при Київському національному університеті ім. Т. Шевченка до близько 2 500 грн. (470 дол. США), наприклад, на факультеті природничих наук у Донецькому державному університеті або економічному факультеті Університету „Львівська політехніка” [8].

На перший погляд, ситуація цілком відповідає світовим стандартам: існує ринок освіт­ніх послуг різної вартості, на якому відповідно до платоспроможності кожен гро­мадянин може щось придбати. Вартість навчання в американському вузі середнього рей­тингу складає 12–14 тис. дол. США, що відповідає 5–6 середньомісячним зарплатам у США [9 ]. Середньомісячна заробітна плата в Україні за січень-березень 2003 року становила 350 грн. [1 0]. Отже, вартість навчання в розмірі 2 500 грн. дорівнює семи середньомісячним зарплатам в Україні, що приблизно відповідає стандарту США, за винятком тієї обставини, що середня зарплата в Україні є меншою, ніж прожитковий мінімум працюючої особи, встановлений на 2003 рік у розмірі 365 грн. [1 1]. Крім вартості навчання, студенти (їх батьки) оплачують харчування, проживання в гуртожитку, за власні кошти купують підручники, письмове приладдя тощо.

Таким чином, проблема полягає не в платній освіті та її поширенні, а в ступені відпо­відності середньої вартості освітніх послуг середній заробітній платі громадян. У ситуа­ції, що склалася в Україні, платна освіта дітей із малозабезпечених сімей повинна супро­вод­жуватися одночасним впровадженням кредитування, практики надання грантів та інших форм підтримки щодо отримання вищої освіти зазначеної групи молоді. Однак цього не сталося. Впровадження з 1999/2000 навчального року кредитування освіти в обсязі 5 млн грн. не має ніякого суттєвого впливу на ситуацію. Так, у 2000/2001 навчальному році кредити отримали 2 000 студентів – приблизно 1/100 частка прийнятих на денну форму навчання [1 2]. Як свідчать цифри, практика надання грантів не досить поширена.

У 2002/2003 навчальному році ситуація не зазнає кардинальних змін: дещо збільшено освітнє кредитування, але водночас відбувається подальше розширення платного навчання в системі вищої освіти.

Отже, внаслідок низького рівня доходів населення та неспроможності держави адек­ватно відреагувати на зростання в суспільстві диспропорцій між освітніми потребами та фінансовими можливостями громадян в Україні поступово зміцнюється тенденція обме­ження доступності вищої освіти не лише в недержавних, але й у державних вищих навчаль­них закладах. Найбільше ці тенденції позначаються на двох соціальних групах: сільській молоді та молоді з малозабезпечених сімей.

Для визначення ставлення населення до проблем української освіти соціологічною службою Центру імені Разумкова в 2002 році було проведено соціологічне дослідження. Висновки громадян щодо змін у системі освіти в Україні за роки незалежності невтіш­ні. Більше половини опитаних (54,7 %) переконані, що за цей час система освіти погір­ши­лася, і лише кожен дев’ятий (11,1 %) – що покращилася [1 3].

Викликає занепокоєння ситуація із забезпеченням реалізації права громадян України на якісну освіту, на рівний доступ до національної культурної спадщини, надбань люд­ства. Все більш помітними стають зростання соціальної та територіальної нерівності в цій сфері, розшарування населення за ознакою доступу до освіти, що спричиняє соціальну нестабільність українського суспільства.

Переважну частку (70,8 %) загальної кількості вузів вищих рівнів акредитації в Україні становлять державні (225 одиниць). У складі державних вузів: 57 академій, 106 університетів, 60 інститутів, дві консерваторії. У державних вузах навчаються 1402,1 тисяч студентів, або 90,6 % від загальної кількості студентів. Підпорядкування держав­них вузів є децентралізованим. Міністерству освіти і науки України підпорядковані лише 115 (51 %) вузів ІІІ–ІV рівнів акредитації.

Кількість вузів недержавної форми власності становить 93 одиниці, що складає 29,2 % загальної кількості. Серед недержавних вузів – п’ять академій, вісім університетів, 80 інститутів; у них навчаються 145,9 тисяч студентів, або 9,4 % від загальної кількості студентів вузів ІІІ–ІV рівнів акредитації. В Україні досить велика кількість університетів, що перевищує показники окремих розвинених держав з усталеною системою вищої освіти. Так, у Франції нараховується 83 університети; в Канаді – 96 [1 4]. У Польщі при приблизно такій же, як і в Україні, кількості вузів, є лише 15 університетів [1 5].

Підготовка фахівців закладами освіти здійснюється не тільки за рахунок коштів Держав­ного бюджету України, коштів фізичних та юридичних осіб, а й за рахунок місце­вих бюджетів, а також коштів відповідних галузей. Наприклад, Міністерство освіти і науки України при загальній чисельності контингенту студентів вищих навчальних закла­дів 1291,2 тисяч (за даними Держкомстатистики України за 2001 рік) здійснює фінан­сування за такими джерелами (структура фінансування показана на рис. 1):

Рис. 1. Структура контингенту студентів системи Міністерства освіти і науки України за джерелами фінансування у 2001 році

Отже, в Україні поступово зміцнюється тенденція збільшення кількості студентів, які навчаються в державних вузах за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб. Головною причиною цього є низький рівень доходів населення та неспроможності держави адек­ватно відреагувати на зростання в суспільстві диспропорції між освітніми потребами та фінансовими можливостями громадян.