Сторінка
5
Наступною ланкою, створеною реформою 1869 р. системи освіти, були гімназії, які давали середню освіту. Вони поділялися на класичні (перевага надавалася гуманітарним предметам, особливо грецькій і латинській мовам) та реальні (вивчалися насамперед предмети природничого циклу). Закінчення класичної гімназії давало право вступу без іспитів до університету, а реальної — лише до вищих технічних навчальних закладів. На початку 70-х років відбулася нова реорганізація, внаслідок якої класичні гімназії залишилися, а реальні гімназії стали училищами. Наприкінці XIX ст. в Україні діяло 129 гімназій, 19 реальних та 17 комерційних училищ.
У другій половині XIX ст. фахівців з вищою освітою готували Харківський, Київський та Новоросійський (заснований на базі Рішельєвського ліцею в Одесі 1865 р.) університети, студентами яких у 90-х роках були 4 тис. осіб. Характерно, що у пореформену добу статус університетів зазнав істотних змін. Спочатку вони функціонували на основі демократичного, прогресивного статуту 1863 р., який надавав автономію цим навчальним закладам, розширював права університетських рад тощо. Проте хвиля контрреформ кардинально змінила ситуацію — відповідно до нового статуту 1884 р. університетська автономія ліквідовувалася, було скасовано право виборності викладацьких та адміністративних посад, встановлено державний контроль за благонадійністю професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів.
Модернізація економіки, завершення промислового перевороту зумовили гостру необхідність у фаховій диференціації, спеціалізації кадрів, що отримують вищу освіту. Ці обставини сприяли виникненню низки вищих спеціальних навчальних закладів: Ніжинського історико-філологічного інституту, Глухівського учительського інституту, Харківського ветеринарного інституту, Південноросійського технологічного інституту в Харкові, Київського політехнічного інституту, Вищого гірничого училища в Катеринославі.
На кінець XIX - початок XX ст. Поділля являло собою переважно аграрний район. Однак від багатьох інших, суто сільськогосподарських зон, звідки вивозилася лише сировина, він відрізнявся добре розвиненою переробною промисловістю. Наявність великих і високоврожайних плантацій цукрового буряка, інтенсивне хліборобство й значний розвиток тваринництва та садівництва зумовили основний напрямок промисловості губернії - головним чином, харчової. На її долю припадало 98% вартості виробництва фабричної промисловості Поділля.
Скасування панщини в Австрійській та Російській імперіях наблизило підвладні їм народи до європейського шляху розвитку. У господарстві європейських країн швидко зростає значення промисловості, широко використовуються парові й електричні двигуни. Ці країни все більше потребують сільськогосподарської продукції й сировини. Поділля по обидва боки Збручу, залишаючись сільськогосподарським краєм, з кожним роком більше постачає таку продукцію на продаж у промислові центри. Головними сільськогосподарськими культурами залишаються зернові, але на зміну посівам жита розширюються площі, зайняті пшеницею, яка була продуктивнішою культурою й дорожче цінувалась на ринку. На Східному Поділлі торгівля хлібом у порівнянні з дореформеними часами у 80-ті роки XIX ст. подвоїлася.
Протягом другої половини XIX ст. у Подільській губернії значно зросли посіви цукрових буряків для потреб харчової промисловості й тваринництва. У 1882 р. ці посіви займали 52 тис. десятин землі, а наприкінці 90-х років — 95 тис. десятин. Губернія посіла за площею, відведеною під цю культуру, друге місце після Київщини. Утричі зросло вирощення й переробка картоплі, швидко розвивалося садівництво, городництво, бджільництво. У заможних селянських господарствах Тернопільщини в цей час також зростає вирощування на продаж картоплі та зерна.
У зв'язку з піднесенням сільськогосподарського виробництва розвивається переробна промисловість: борошномельна, пивоварна, шкіряна. У 1883 році на Тернопіллі працювало 8 великих парових та 680 водяних млинів. Найбільшим підприємством краю була Монастириська тютюнова фабрика (вона стала до ладу ще 1812 р.). 1914 року тут працювало 1130 робітників. Серед інших найбільших підприємств на початку XX ст. відзначимо Підволочиський консервний завод (100 робітників у 1913 р.), паровий млин у Збаражі (70-80 робітників) та інші. Але при цьому найважливіші галузі промисловості були в руках австрійців, німців тощо. Для захисту власних інтересів українські підприємці об'єднувалися довкола «Крайового кредитного союзу», «Союзу спілок для збуту худоби», спілок «Народна торгівля», «Сільський господар», страхового товариства «Дністер» та інших.
Хоча за темпами промислового розвитку Подільська губернія відставала від інших губерній України, але й тут ми бачимо значне зростання: якщо 1862 року тут було 567 підприємств, то 1901 - їх налічувалося вже 5197. Особливо швидко фабрики і заводи будувалися останньому десятиріччі XIX ст. Але це були переважно невеликі підприємства, на яких працювало не більше 10 чоловік. Від загальної кількості населення губернії (понад 3 млн. чоловік ) число робітників було незначним - близько 28 тисяч.
Провідну роль на Східному Поділлі відігравала цукрова промисловість. 1861 року тут працювало 32 цукрозаводи, у 1895 р. їх діяло вже 52. Другою важливою галуззю промислового виробництва було ґуральництво. На кінець сторіччя ґуралень тут налічувалося 79. З тридцять пореформених років число млинів у губернії зросло з 2700 до 3600. З них половина були водяними, 1500 - вітряними, 56 - паровими. Третя важлива галузь промисловості борошномельна. В цей час у Дунаївцях, Городку, Проскурові виникають підприємства по виготовленню й ремонту сільськогосподарської техніки (віялок, млинів, соломорізок тощо). З явилися й ливарно-механічні заводи (Проскурів, Дунаївці, Кам'янець). Розвивалася суконна промисловість.
Інші галузі промисловості розвинуті були значно слабше. Серед них слід назвати такі як добування корисних копалин, варіння пива, насінництво цукрових буряків, виробництво тютюну, шкіри, сірників, консервів, крохмалю, паперу. Пізніше було відкрито чимало дрібних підприємств військового значення. Особливо багато з'явилося їх у м. Вінниці. Тут же ще 1880 року стало до ладу одне з найбільших металообробних підприємств губернії - завод «Молот». В 1912 році закінчилося будівництво великого на той час підприємства хімічної промисловості - Вінницького суперфосфатного заводу та взуттєвої фабрики «Ястреб».
У пореформені роки зросла кількість кустарів-ремісників. Ткацьке, кожухарське, шевське, столярне, ковальське виробництво були поширені в усіх повітах губернії. Славилися й вироби подільських гончарів.
Переважна більшість підприємств являла собою невеликі майстерні, хоч формальна статистика відносила їх до фабрично-заводських підприємств.
Розвиток господарства викликав пожвавлення будівництва залізниць. На Поділлі особливо швидко розвивався залізничний транспорт. Густота залізничних шляхів тут була більшою, ніж в інших губерніях Росії. Виняток становили лише польські губернії, де залізниць було ще більше. За густотою мережі та вантажообігом залізниці Поділля переважали залізниці Київської та волинської губернії.