Сторінка
11
Ускладненням цього завдання було творче завдання “Що було, якби … став червоним”, де дитина повинна була вигадати історію, уявивши собі запропоновану педагогом ситуацію. При цьому враховувалась характерна для дошкільників потреба у самоствердженні і визнанні їх можливостей з боку дорослих, що забезпечувало розвиток дитячої самостійності та ініціативи у пізнавальній діяльності.
Експериментальна робота з Кирилом В., який виявив ознаки низького рівня пізнавальної активності, ґрунтувалась на таких його особливостях: флегматичний тип темпераменту, низька самооцінка, неуважність, невміння запам’ятовувати новий матеріал, майже відсутнє прагнення до спілкування з вихователями та експериментатором протягом констатуючого етапу експерименту. Виявлення пізнавальної пасивності дитини послужило для педагога сигналом неблагополуччя у її розвитку та зумовило необхідність більш пильної уваги в експериментальній роботі. Спершу було налагоджено партнерські стосунки з дитиною. Ця робота проводилась у різноманітних іграх з іграшками, якi подобалися Кирилу.
Результативне спілкування з дорослим надалі дало змогу дитині успішно виконувати завдання педагога на розвиток пам’яті. Дорослий забезпечував успіх дитини, постійно заохочував, схвалював різноманітні прояви активності. Зважаючи на дитячу нерішучість, навіть у тих випадках, коли без втручання дорослого дитина не вирішує завдання, експериментатор надавав мінімальну допомогу: радив дитині, що треба зробити, наштовхуючи на рішення допоміжними запитаннями, активізуючи наявний у дитини досвід, показуючи зростання її досягнень.
З Сашком Р. (низький рівень пізнавальної активності) для розвитку уміння запам’ятовувати наочний матеріал проводилися iгри-вправи, однією з яких була гра “Де сховалася іграшка?”. Ми склеювали між собою три сірникових коробочки. В одну з них на очах дитини клали маленьку іграшку. Потім вони на деякий час відкладалися, після виконання іншого завдання дитина повинна була пригадати i дістати іграшку з тієї коробки, в якій вона лежить. Гра поступово ускладнювалася: коробочки прибиралися на більш тривалий відрізок часу, ховали декілька іграшок одночасно, пропонували для гри різні іграшки.
Такі завдання збуджували інтерес дитини до пошуку, спонукали її до зосередженої діяльності, підтримували бажання спілкуватися з дорослим, пізнавати нове, цікаве. Власним прикладом вихователь заохочував дитину до самостійного пошуку відповідей на запитання, що виникають: він звертав увагу на нові, незвичні риси об’єкту, формулював передбачення, звертався за допомогою, націлюючи на експериментування, роздуми, висловлення здогадок.
Дашi Г. (занижений рівень пізнавальної активності) для розвитку спостережливості, уміння бачити у оточуючих предметах знайомі геометричні фігури, було запропоновано творче завдання “Що на що схоже?”. Дитині потрібно було у відповідних геометричних фігурах впізнати предмет: кружечок може “заховатися” у сонечко, повітряну кульку, ґудзик, яблуко, комашку та інші. Виконуючи завдання, дівчинка демонструвала уміння зорового розпізнавання геометричних фігур у предметах, що її оточують, даючи точне словесне описання, яке показувало сформованість навички пояснення способів та результатів порівняння, вимірювання, співставлення. Експериментальна робота на даному етапі органічно поєднувалася з відповідним педагогічним впливом на самооцінку дітей. Беручи до уваги те, що самооцінка у них (79%) була неадекватною (завищена, занижена або низька), до кожної дитини застосовувався відповідний підхід. Дошкільники із завищеною самооцінкою потребували адекватності, чіткості, неперехвалювання, об’єктивної оцінки з боку дорослих, яка не зменшуючи і не пригнічуючи дитячу гідність, спрямовувала дитину на уміння не тільки вигравати, а й програвати. Дітей з низькою та заниженою самооцінкою більше хвалили за конкретний результат, заохочували до співробітництва з дорослим та самостійного виконання завдань, намагалися робити якнайменше зауважень, в ігровій формі дітям пропонувалося самостійно оцінити свою роботу. Додатково проводилися ігри-тренінги, які мали на меті розвиток у дітей елементарного самоконтролю, здібності до саморегуляції своїх дій.
Значну частину експериментальної роботи на першому етапі формування пізнавальної активності було присвячено накопиченню у дітей доступних їм знань про навколишнє, досвіду творчості в межах активного діяння з різними матеріалами.
Якщо діти успішно виконували коло завдань з дорослим, їх об’єднували по 2-3, що дало змогу, окрім розширення пізнавальної орієнтації новими знаннями та прийомами творчої роботи, розвивати уміння співпрацювати з однолітками в межах пізнавального простору, формували впевненість, прагнення до самостійності, уміння вислухати іншого, розуміти партнера по спілкуванню, що загалом впливало на підвищення соціального статусу дитини серед однолітків, розвиток ініціативи.
Через деякий час діти вільно об’єднувались у підгрупи (3-5 осіб) і виконували різні за характером творчі завдання. Наприклад, творче завдання “Чудові кольори”.
Активізуючи пізнавальну діяльність, дітям пропонували розглянути кольори веселки, пригадати їх назви і порівняти свої палітри фарб з кольорами веселки. При з’ясуванні відсутності окремих кольорів перед дітьми ставилася проблема – де їх взяти, стимулюючи до висунення ідей. Після цього на допомогу дітям приходив принц-пензлик, який розповідав дітям, що треба зробити, щоб отримати відсутні кольори.
Результати застосування творчих завдань такого типу показали, що майже у всіх дітей (98,2%) підвищився інтерес до того, що буде з фарбами, якщо їх змішувати на палітрі, які кольори можна змішувати, які – ні, чи тільки акварельні фарби можна змішувати. Поступово діти почали проявляти самостійність у висловлюванні передбачень. Дошкільники, які проявляли низькі показники розвитку пізнавальної активності прагнули до самостійного вирішення завдань (Юрко Н., Кнарік Х., Ваня Г., Даша Д., Аня Т., Катя Т., Артем Ж., Катя З., Наташа В., Поля В. та інші).
Таким чином, при виконанні завдань ігрового характеру здійснювався вплив на пізнавальну орієнтацію дошкільників, створювались умови для прояву дітьми допитливості, активності у висуненні ідей, ініціативи.
Продовженням індивідуальної роботи дорослого з дитиною були завдання, спрямовані на зближення дітей один з одним, розвиток емоційної сторони пізнавальної активності.
Так, у творчому завданні “Я вигадую прізвища”, яке пропонувалося під час прогулянки, на прикладі вірша Михайла Яснова разом з дітьми ми вигадували прізвища.
Наслідком застосування в роботі завдань такого типу було те, що діти стали захоплюватись спільною пізнавальною діяльністю, відчувати єдність з колективом, емоційно зближуватись один з одним, ініціативно висловлювати свою думку. Дошкільники почали виявляти інтерес до спілкування з однолітками, їх емоційного стану і настрою; висловлювати власні передбачення про причини виникнення того чи іншого прізвища.
У результаті виконання дітьми творчих завдань на першому етапі було визначено коло дитячих уподобань, особливості їх працездатності, розширено досвід роботи дошкільників з різними матеріалами, здійснено вплив на пізнавальну діяльність (уміння слухати і чути, виконувати завдання дорослого, робити самостійні висновки); розширилося коло дитячих інтересів на стадії допитливості; здійснено вплив на самооцінку дітей (зокрема її адекватність) з урахуванням їх індивідуальних особливостей. Дошкільники мали змогу зблизитися з експериментатором, збагатити власну пізнавальну орієнтацію (набути різноманітні знання про навколишні предмети, явища природи, інших людей та самого себе; засвоїти прийоми обстеження предметів, матеріалів; зрозуміти окремі причинно-наслідкові зв’язки), навчитися працювати самостійно, виявляти ініціативу, незалежно від думки інших дітей.