Сторінка
9
На межі двох вікових періодів – дошкільного та молодшого шкільного віку – актуалізується проблема забезпечення педагогічних умов для гармонійного і безболісного переходу дитини від гри до нової провідної діяльності – учіння. Ігрова діяльність є тим чинником, який сприяє розв’язанню зазначеної проблеми. Це обгрунтування має психологічні підстави: у грі проявляються і через неї формуються якості, необхідні для учіння в школі, що зумовлюють готовність до навчання.
Учені – Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв та інші пов’язують сутність змін провідних видів діяльності дитини зі зміною типу структурного зв’язку між зовнішньою (практично) та внутрішньою (розумовою) сторонами діяльності.
Процес оволодіння науковими знаннями як новою формою пізнавальної діяльності тривалий. Ігрова діяльність, як провідна, поступово та повільно поступається процесові навчання. Це пояснює місце та значення гри для розвитку дитини в молодшому шкільному віці, а саме: опора на гру є необхідною умовою переходу дитини від зовнішньої (практичної) до внутрішньої (розумової) діяльності. Саме це забезпечує успішність навчальної діяльності школяра у 1 класі.
Крім того, гра – унікальний фантастичний простір, що осягає величезний творчий потенціал: можна будувати свої відносини з іншими, своє майбутнє в безпечній атмосфері чи ситуації, можна сказати собі: „Я граю роль” – і дозволити бути самим собою. У грі ми більше схожі на себе, ніж у житті, гарна гра – це психологічний експеримент, який проводить сам із собою кожен учасник. Результати цього експерименту не завжди передбачувані, більше того – вони майже завжди несподівані, а іноді й болісні, тому, якщо учасник не спроможний прийняти й осмислити новий досвід, гра пропонує йому безпечний відхід, захист: „то був не ти, а нав’язана тобі роль”.
Розглядаючи роль гри в психічному розвитку дитини молодшого шкільного віку, Л.С. Виготський зазначав, що з переходом до школи гра не тільки не зникає, а навпаки, пронизує всю діяльність учня. „У шкільному віці, – говорив він, – гра не вмирає, а проникає у ставлення до дійсності. А вона має своє внутрішнє продовження у шкільному навчанні і праці”.
Це відбувається у зв’язку з тим, що з початком шкільного навчання провідною діяльність стає учіння, але потреба в грі зберігається. За таких умов гра має залишитися і одним з важливих методів навчально-виховного процесу.
Гра надає широкі можливості для розвитку й самопізнання, якщо учень готовий до цього. Гра дозволяє осмислити і зрозуміти своє внутрішнє „я”, побудувати нові моделі поведінки з оточуючими, навчитися інакше ставитися як до себе, так і до оточуючих близьких людей, до світу навколо себе. Гра розвиває важливі соціальні навички та вміння, здатність до емпатії та до кооперації, вміння вирішувати конфліктні ситуації через співробітництво, вчить бачити ситуацію очима інших та дозволяє одержати досвід, цінний для власного майбутнього життя її учасників.
Предметну діяльність вважають первісною у психічному розвитку дитини раннього віку. Д.Б.Ельконін відзначав розвивальне значення орієнтованих і функціональних дій (використання предметів за призначенням), водночас не вбачаючи гри в предметних діях та підкреслюючи, що „в онтогенезі хронологічно першою формою є рольова гра”.
У школі ігри дітей урізноманітнюються. Достатній запас знань молодших школярів дозволяє педагогові формувати в дітях більш складні вміння в різних видах ігор: сюжетно-рольових, дидактичних, рухливих. Діти починають розрізняти характерні риси кожного виду гри й використовувати у своїй діяльності відповідні ігрові заходи та засоби.
Грі належить велика роль у житті та розвитку дітей молодшого шкільного віку: в ігровій діяльності формуються багато позитивних якостей дитини, інтерес і готовність до майбутнього навчання, розвиваються її пізнавальні здібності.
Гра – самостійна діяльність, у якій діти вперше починають спілкуватися з однолітками: їх з’єднують спільна мета, спільні зусилля для її досягнення, спільні інтереси та переживання. Педагоги активно використовують гру як прийом, що дозволяє їм вирішувати педагогічні, насамперед навчальні, завдання: для підвищення інтересу дітей до ходу уроку та їхньої активності, для переключення уваги або відпочинку застосовуються різні активні методи, до яких відносяться й ігрові прийоми. Але при цьому кожен педагог добре розуміє, що гра для нього – це тільки засіб вирішення навчального завдання, яскрава „обгортка” навчального матеріалу, тому він ретельно відбирає ігри, які не виведуть дітей з-під його контролю, не захоплять їх настільки, щоб вони психологічно переключилися з уроку на ігрову взаємодію. Зрозуміло, що справжній педагог віддасть перевагу добре відомим ігровим формам і побудує урок із застосуванням ігрових елементів. Таких уроків в арсеналі сучасного вчителя багато, що можна тільки вітати. Однак існує й інша можливість застосування гри в навчальному процесі, наприклад, під час проведення виховної години для вирішення різних проблем класного колективу. У цьому випадку доречними будуть ігри, які сприяють:
· зміцненню колективу;
· розвитку соціально-комунікативних навичок;
· адаптації учнів у колективі;
· коригуванню девіантної поведінки;
· розвитку толерантності тощо.
У такому разі весь простір уроку займає ігровий сюжет з його ігровими правилами й ігровою логікою розвитку подій. А всі знання, вміння та навички, які вчитель хотів би передати учням на цьому уроці, виступають як ігрові засоби.
Для певної категорії дітей (та деяких дорослих) бажання грати приховує потребу в сильному та цілісному емоційному переживанні, яке особливо характерне для молодших школярів. Зазвичай, для цього віку такий стан речей є нормальним: ігри надають їм можливість емоційно реагувати на різні хвилювання і труднощі, які виникають на рівні стосунків з оточуючими, навчитися контролювати й регулювати свій внутрішній світ. Однак іноді в деяких дітей таке ставлення до гри зберігається надовго – і не лише в дитинстві.
Учень включається в гру цілком: усім інтелектуальним, особистісним, емоційним потенціалом, життєвим досвідом і творчими ресурсами. Гра обумовлює певні правила поведінки учасників, межі дозволеного, тимчасові обмеження конкретного ігрового простору. Гра є „експериментальним майданчиком” особистості, дозволяє почувати себе вільним від будь-яких обмежень (стереотипів, шаблонів мислення і звичних варіантів розв’язання проблеми).
Гра як психологічний метод у школі може бути використана як мінімум для вирішення трьох послідовних завдань:
1. Навчити дітей жити в ігровому просторі, цілком занурюватися в ігровий світ та ігрові відносини;
2. Навчити бути вільним в ігровому просторі, усвідомлювати власні цінності та налагоджувати стосунки з оточуючими;
3. Навчити осмислювати ігровий досвід, використовувати гру як інструмент самопізнання та життєвих експериментів.
Послідовник Л.С.Виготського, Д.Б.Ельконін додав до характетистики віку посилання на провідну діяльність, усередині якої здійснюється розвиток дитячої психіки.