Сторінка
10

Гра як засіб підвищення ефективності навчального процесу

У кожному віці виділяють свою провідну діяльність:

· у дитинстві – безпосереднє емоційне спілкування;

· у ранньому віці – предметну діяльність;

· у дошкільному віці – гру;

· у молодшому шкільному віці – навчання;

· у підлітковому віці – спілкування;

· у юнацькому віці – професійне навчання.

Д.Б.Ельконін додає ще дві ознаки провідної діяльності, у яких викладено залежність провідної діяльності від зовнішнього світу (світу людського та предметного):

1. Провідною діяльністю найбільш повно представлені типові для цього періоду розвитку відносини дитини з дорослими;

2. Провідна діяльність пов’язує дитину з тими елементами навколишньої дійсності, які в цей період були джерелом її психічного розвитку.

Таким чином, провідна діяльність обумовлює головні зміни в розвитку психічних процесів особистісних особливостей дитини на конкретній віковій стадії.

За допомогою дидактичних ігор діти вчаться порівнювати та групувати предмети як за зовнішніми ознаками, так і за їхнім призаченням вирішувати завдання.

Отже, ігри рекомендовано включати як додаткові розвивальні вправи під час уроку: фізкультхвилинки, хвилинки релаксації тощо. Вони сприяють розвитку психічних процесів дитини, розвивають зосередженість, увагу, наполегливість, пізнавальні здібності, пам’ять та інтелект. У свою чергу, добре розвинені психічні процеси сприятимуть розвитку пізнавальної зацікавленості й мобілізації.

Ігрова діяльність має такі специфічні ознаки як непродуктивний характер, наявність уявної ситуації, комунікативність, емоційність. Необхідними елементами уявної ситуації є роль з внутрішньо закладеними в ній правилами ігрової дії. Наявність ролей у грі зумовлює рольове спілкування дітей. Гра є творчою діяльністю, способом вільного застосування дитиною здобутих знань, їх осмислення та розуміння.

До оволодіння навчально-пізнавальною діяльністю гра визначається як провідна діяльність дитини, тобто така, у контексті якої ефективніше, ніж в інших видах дитячої діяльності, розвиваються всі психічні процеси, відбува.ться перехід з одного ступеня розвитку на інший. На межі дошкільного та молодшого шкільгого віку відбувається зміна провідних видів діяльності – гра заміщується навчанням як новим, продуктивнішим в онтогенетичному розвитку дитини видом діяльності. Це відбувається не миттєво після вступу дитини до школи, а поступово, протягом значного проміжку часу.

Наявність ігорової діяльності в навчально-виховному процесі початкової школи є необхідною для навчання.

Методика організації та проведення ігрової діяльності в початкових класах

Слід визначити, що в початкових ланках освіти розвиткові емоційної сфери приділяється більше уваги, ніж у старших класах. Однак з точки зору гармонійності у розвитку дітей теж існують певні диспропорції. Ігри чи ігрові елементи, що використовуються, розвивають переважно сфери емоційну з фізичною чи емоційну з інтелектуальною. Поза увагою все ще залишаються ігри та тренінги духовної спрямованості.

Саме такі тренінги викликають та закріплюють вищі емоційні стани та почуття людини, допомагають формувати у дітей духовний, гуманістичні та екологічні цінності, які нам так потрібні. Подібні ігри можна використовувати, починаючи з дитячого садка, а назви їх підказує саме життя, наприклад: „Врятуй ріки від забруднення”, „Заспокій іншого”, „Подивись радісно”.

„Що посієш, те й пожнеш” – заповідає стародавня мудрість, отже, які якості матимуть сьогодні діти, такі матиме і майбутній світ, в якому жити всім нам.

Ось вдалий приклад використання гри для формування взаємин у дитячому колективі, вміння спілкуватися в групі, в парі.

Проводити ігри, створювати ігрові ситуації, важливо на кожному уроці. Це стосується і 2 класу – періоду, коли учні вже звикли до тривалої напруженої діяльності, але вони швидко стомлюються, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність. Тому гра має ввійти в практику роботи вчителя як один з найефективніших методів організації навчальної діяльності другокласників.

Гру можна пропонувати на початку уроку. Такі ігри мають збудити думку учня, допомогти йому зосередитись і виділити основне, найважливіше, спрямовувати увагу на самостійну діяльність. Інколи гра може бути ніби фоном для побудови всього уроку. Коли ж учні стомлені їм доцільно запропонувати рухливу гру. Складність використання гри у навчанні пов’язана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні були зорієнтовані на результаті гри.

Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу їх розуму.

Види емоційного стимулювання:

1. Ігрове завдання можна давати як відпочинок.

2. Воно дається так, ніби не планується педагогом заздалегідь (гра-імпровізація).

3. Ігрове завдання вводиться з прив’язкою до конкретної ситуації, конкретного учня, але сам перехід до нього раптовий.

4. Вчитель постійно підбадьорює учнів.

5. У рольових завданнях педагог використовує „престижні” ролі.

6. Переможців ігор-змагань вітає увесь клас.

7. Переможці не забуваються, їх можна залучити як експертів в інших іграх або при виникненні суперечки.

Якщо учні стомилися, пропозиція взяти участь у грі може викликати у них негативну реакцію. Тому, на цьому етапі потрібно зацікавити (стимулювати) учнів до ігрової діяльності.

Види інтелектуального стимулювання:

1.Перехід від традиційних форм у грі повинен бути вмотивованим з точки зору мети навчання або циклу занять. Іноді учні самі починають гру. Важливо підіграти їм, спрямувати гру у потрібне русло.

2.Пізнавальна діяльність учнів найбільш ефективно відбувається в умовах проблемних ситуацій. Етап створення проблемної ситуації потребує від педагога великої майстерності. Гра завжди проблемна.

3. Інтелектуальну діяльність учнів можна стимулювати з допомогою запитань типу: „А як би ви вчинили у такій ситуації?”. Ефективно впливають і такі прийоми, як таємничість тону, інші способи інтонаційного впливу.

На уроках закріплення пройденого матеріалу чи повторенні учні люблять працювати динамічними парами. Попередньо вчитель готує картки з 2-3 практичними завданнями з теми, що вивчається. Одержавши картку, двоє учнів перше завдання виконують спільно. Один учень пояснює іншому, як потрібно виконувати завдання, а той слухає, запитує або висловлює своє розуміння. Друге і третє завдання діти виконують самостійно, занотовуючи їх до зошитів, а потім перевіряють один одного з відповідним коментуванням допущених помилок.

Перелічені види ігор мають своє призначення і конкретне застосування. Так, мета дидактичних ігор – формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями й навичками учень зможе лише тоді, коли він час виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зумів зацікавити учнів.