Сторінка
2
Надалі, у міру розвитку технології РН, на перший план вийшло ще одне поняття: навчальна діяльність. А освоєння навчальної діяльності, поряд з розвитком теоретичного мислення, стало однієї з головних задач РН, принаймні на рівні початкової школи.
Інше трактування поняття розвиваюче навчання базується на структурних представленнях про знання людини.
Якщо взяти за основу наведений матеріал, то можна стверджувати, що процес розвитку - це процес формування визначеного набору когнітивних структур і операцій (правда неясно, яким повинний бути такий набір?). Відповідно до цього, навчання повинне бути спрямоване на формування таких структур і операцій.
Відзначені вище трактування не виключають, а доповнюють один одного: звичайно ж у процесі навчання повинна створюватися визначена система знань, повинний відпрацьовуватися визначений стиль мислення, повинна відпрацьовуватися прогресивна технологія діяльності по одержанню і використанню знань. Спираючи на таке, саме загальне представлення про розвиваюче навчанні, оборотна увага на деякі особливості традиційного і розвиваючого навчання.
Відомо зовні жартівливе, але визначення, що має глибокий зміст: освіта - те, що залишається в людини після того, як він забуває все те, чому його учили. Дійсно, більшість зберігає в пам'яті деяке з того, чому нас учили, але навряд чи хтось візьметься заперечувати корисність освіти в досягненні життєвих цілей. Гарна освіта допомагає людині орієнтуватися в новій для нього ситуації і знаходити в ній ефективні варіанти діяльності; здатність діяти подібним чином звичайно пов'язують з інтелектом.
Виходячи з цього, було б логічним вважати, поряд із засвоєнням визначеного обсягу фактів і алгоритмів, найважливішою задачею освіти розвиток інтелектуальних можливостей людини.
Як уже відзначалося, накопичені на сьогодні знання дозволяють стверджувати, що рівень інтелекту визначається досконалістю, насамперед ступенем структурованості й узагальненості, моделі світу людини і ступенем опрацьованості операцій на цій моделі. Іншими словами, знання людини - це не сума, а система. Створення такої системи і відпрацьовування на її базі когнітивних операцій, що забезпечують успішну діяльність у нестандартних ситуаціях - основна задача освіти.
Становлення сучасної педагогічної та психологічної наук відбувається у протиборстві консервативного і прогресивного, в тісній єдності теорії і практики. В момент кардинальних історичних змін, коли розпалась стара система цінностей, практика домінувала над наукою, тому що молоде покоління жило і виховувалось, не чекаючи, коли з’являться нові підручники з педагогіки і психології, коли педагоги переосмислять необхідність докорінного оновлення змісту, форм і методів виховання. забезпечать їх гнучкість, диференціацію, динамізм, оперативність, здатність адекватно реагувати на зміни в суспільстві, максимально враховуючи інтереси і потреби здібних і обдарованих дітей. З урахуванням суспільних тенденцій, негативних та позитивних процесів у школах осмислюються методичні аспекти досягнення нової якості формування особистості учня. Виховна система займає центральне місце в сучасній педагогічній науці. Триває процес становлення оригінальних виховних систем, що відповідають профілю навчального закладу, особливостям психічного і морально розвитку учнів, їхнім духовним потребам.
Комплекс заходів, які дають змогу сконструювати оптимальний варіант системи виховної роботи, включає:
Врахування результатів вивчення особистості дітей під час організації виховної діяльності.
Комплексне проектування завдань виховання. психічного розвитку учнів, їх конкретизації.
Вибір оптимального змісту виховання.
Комплексне використання індивідуальних і групових форм і методів.
Координацію впливів на особистість.
Організацію самовиховання школярів, розвиток їх самодіяльності і самоврядування.
Організація діалогічного спілкування, що ґрунтується на принципах довір’я.
Інформаційно-методичне забезпечення виховного процесу, впровадження демократичних форм управління вихованням.
Педагогічні вимоги до використання методу переконання
Ефективність методів переконання залежить від дотримання цілого ряду педагогічних вимог. Розглянемо найбільш важливі з них.
1. Високий авторитет педагога у вихованців. Кожна людина знає з особистого досвіду, що навіть випадково сказане авторитетною людиною слово запам'ятовується іноді на все життя і стає життєвим принципом, дороговказною зіркою. І навпроти, бездоганні з погляду методики переконання сентенції нешановної людини викликають лише роздратування і бажання робити навпаки. Вища форма педагогічного авторитету - любов вихованців. Педагогу, якого вихованці люблять, вдається усе.
Така любов - не тільки вища нагорода майстру, але і могутній технологічний фактор педагогічного процесу. От чому неправі ті педагоги, що говорять: "Мені все рівно - чи люблять мене чи ні". Правда, тут виникають серйозні сумніви в їхній щирості. Якщо ж педагога переслідує стійка неавторитетність у вихованців, то це дуже серйозний привід для зміни професії.
2. Опора на життєвий досвід вихованців. Слово педагога набуває конкретного сенсу, якщо воно зачіпає особистий досвід вихованців. Тут природно зливаються педагогічні можливості словесного переконання з переконуючою силою приклада, причому це такий приклад, що запропонований не педагогом, а витягнутий з пам'яті вихованця.
3. Щирість, конкретність і приступність переконання. Ніколи не слід переконувати вихованців у тім, у чому педагог не переконаний сам. Фальш, нещирість, штучність легко розпізнаються навіть молодшими вихованцями, що не тільки гарантує неуспіх у рішенні конкретної педагогічної задачі, але і чревате стратегічними втратами, тому що підривається авторитет педагога.
4. Сполучення переконання і практичного приучення. Найбільші успіхи виховання досягаються тоді, коли словесний вплив сполучається з організацією різноманітної практичної діяльності. Причому не завжди варто йти від свідомості до досвіду. Досвід може передувати формуванню свідомості. На важливість сполучення переконання і практичного приучення не раз указував В.А. Сухомлинський: "Майстерність морального виховання полягає в тім, щоб дитини з перших кроків його шкільного життя переконували насамперед його власні вчинки, щоб у словах вихователя він знаходив відзвуки власних думок, переживань, що народжуються так само в процесі активної діяльності".
5. Врахування вікових і індивідуальних особливостей вихованців. При виборі форм, методів і прийомів переконання необхідно завжди враховувати вікові й індивідуальні особливості вихованців. Особливо часто скаржаться батьки, що їхня дитина перестала реагувати на те, що раніш діяло безвідмовно. А дитина просто підросла, змінилася, і методи впливу на нього повинні мінятися відповідно. Важливо також враховувати й індивідуальні особливості учнів. Одні дуже чуйні на довіру і прохання, а на інших більше діють вимога і наказ. Психологічна структура особистості вихованця, його характер і темперамент повинні обов'язково враховуватися при виборі методів, форм і засобів переконання.