Сторінка
4

Навчання вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням

При навчанні іншомовної вимови слід враховувати, що учні вже володіють звуковими засобами рідної мови та, в багатьох випадках, і другої мови (в Україні – української і російської, української і польської, української і угорської тощо). З одного боку, це допомагає в оволодінні вимовою нової (іноземної) мови, з іншого – викликає певні труднощі, викликані інтерференцією рідної мови. Так, типовою помилкою для україномовних учнів є недотримання довготи голосних у англійській мові, бо у рідній мові довгота не має смислорозрізняльного характеру. Джерелом помилок в інтонації є, наприклад, відсутність в українській мові високого початку та різкого падіння у спадному тоні, що характерно для англійського мовлення. Таким чином, у плані навчання вимови вчитель повинен скоректувати ті фонетичні навички, що вже є в учнів, у відповідності до фонетичної системи нової мови та доповнити її тими елементами вимови, які відсутні у рідній або другій мові учнів.

Для нейтралізації негативного впливу фонетичних навичок рідної мови навчання іншомовної вимови має будуватися на основі порівняльного аналізу фонологічних систем рідної та іноземної мов, що є одним з важливих спеціальних принципів навчання фонетичного матеріалу. Це дозволяє передбачити можливі труднощі і тим самим знайти шляхи їх подоланні, які визначатимуть характер пояснень учителя та вправи, що матимуть місце у навчальному процесі.

У зв'язку з тим, що репродукція звукового потоку обов’язково супроводжується контролем з боку слухового аналізатора, то у пам'яті того, хто говорить, мають бути наявні відповідні акустичні образи. Це вимагає одночасного створення слухових (акустичних) та мовномоторних образів слів.

Враховуючи труднощі, з якими зустрічається учень при оволодінні вимовою іноземної мови, у процесі навчання доцільно використовувати імітативний та аналітичний методи одночасно (пояснення та аналіз слід використовувати в такій мірі, в якій вони можуть бути корисні учням для розуміння особливостей фонетичного явища і полегшення його засвоєння). Такий метод одержав назву аналітико – імітативного.

Метою навчання фонетичного матеріалу є формування слухо-вимовних і ритміко – інтонаційних навичок (на апроксимованому рівні). Під слуховимовними навичками мовлення розуміють "навички фонемно правильної вимови всіх звуків у потоці мовлення та розуміння всіх звуків при аудіюванні мовлення".

Ритміко – інтонаційні навички - це навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно, розуміння мовлення інших людей.

Як випливає з цього визначення, фонетичні навички передбачають як автоматизовану рецепцію звуків (так званий "фонематичний слух") та інтонем (за аналогією з фонематичним – "інтонаційний слух"), так і їх (ре) продукцію – артикуляцію та інтонування.

Всі навички вимови ( як граматичні так і лексичні) мають характеризуватися якостями автоматизованості, гнучкості, сталості і формуватися поетапно.

Але спостерігаючи факти, можна говорити про існування недоліків у фонетичних навичках вчителів. Помилки в фонетичному складі англійської мови в одних, відхилення від норми інтонації в інших, і нарешті, внесення українського акценту в англійську мову – все це створює суперечливий фонетичний фон для учнів і не може не відбиватися на якості вимовних навичок. У зв’язку з цим, необхідно висунути вимоги до вчителя, який навчає вимови.

Не дивлячись на те, що вимова характеризується неоднорідністю, вчитель повинен володіти усіма багатствами інтонаційних засобів рідної мови. Рідна вимова вчителя іноземної вимови повинна бути вільною від дефектів мови (картавість, заїкання, шепелявість, й інше), артикуляція фонем в ізольованому положенні і в потоці мови повинна бути бездоганною, висловлювання повинно бути інтонаційно максимально насиченим.

Педагог же повинен виділяти у рідній вимові варіанти фонем, сприймати на слух стильові особливості вимови, діалектну вимову, вміти виправити помилку в рідній вимові учня.

Володіння виразною вимовою є одним з основних елементів у кваліфікації вчителя іноземної мови, одним з ефективних засобів, що сприяють швидкому сприйняттю і оволодінню учнями іноземні вимови. Певні знання в області загальної фонетики складають один з елементів кваліфікації вчителя.

Без сумніву, вчитель повинен володіти стійкими вимовно – слуховими навичками англійської мови у строгій відповідності з нормою вимови. Усі його артикуляції повинні бути виразними, чіткими і розбірливими.

Комплекс вправ для тренування вимови на початковому ступені оволодіння усним мовленням

У багатьох випадках успішність спілкування залежить від якості вимови співрозмовників, особливо коли розмова ведеться іноземною мовою. Головною вимогою до якості вимови висувається нормативність відтворення мовленнєвого потоку. Досягти абсолютної вимовної норми, як правило, дуже важко. Тому ми маємо на меті запропонувати ряд вправ, які допоможуть сформувати правильну артикуляцію звуків під час вивчення вимови на початковому етапі оволодіння усним мовленням.

Вправи для створення загальної напруженості мовного апарату та серія вправ для попередження пом’якшення англійських приголосних

Вправа І

Підніміть кінчик язика до альвеол і декілька разів підряд то відводьте його, то сильно притискайте до альвеол. Повторюйте цю вправу доти, поки не відчуєте, що язик без особливих зусиль виконує ці рухи. Кінчик язика при цьому не повинен відгинатись вперед чи загинатись назад.

Вправа ІІ

Підніміть язик і покладіть його між зубами, слідкуючи за тим, щоб бокові краї язика щільно присягали до бокових зубів і піднебіння. Підтримуючи язик в такому положенні, відводьте його від зубів і знову підводьте до них.

Вправа ІІІ

Декілька разів міцно притисніть ніжно губи до верхніх зубів, залишаючи майже нерухомою нижню щелепу. Повторіть вправу в швидкому темпі.

Вправа ІV

Злегка привідкривши рота, закрийте його, міцно стискаючи губи. Часто повторюйте цю вправу.

Вправа V

Дивлячись в дзеркало, спочатку повільно, а потім швидко надайте губам положення, необхідне для вимовляння по порядку, в зворотному і змішаному порядку наступні голосні: [a], [o], [y], [e], [u], [i]. Після вивчення англійських голосних, можна в цю вправу додати їх поперемінно з відповідними українськими.

Пом’якшення приголосних в українській мові досягається шляхом підйому спинки язика до піднебіння додатково до основної артикуляції даної фонеми. Серія попереджуваних вправ готує мовний апарат до того, щоб не дозволити учням пом’якшувати англійські приголосні, тобто ці вправи попереджують підйом середньої спинки язика, не дозволяючи учню вимовити м’який приголосний замість твердого.

Всі тренувальні вправи свідомі складені з використанням тільки монофтонгів і дифтонгів переднього ряду.

Оскільки вправи на артикуляцію довгої фонеми [i:] важкі, більша частина вправ націлена на правильне вимовляння перш за все короткого голосного [ı]. Стосовно попередження пом’якшення перед [е], то досить орієнтувати учнів на вимовляння приголосних так, ніби після них стояв би український звук [е].