Сторінка
6

Запровадження Болонського процесу

Педагогічний експеримент щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу

На виконання основних завдань колегії Міністерства освіти і науки від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4), що спрямовані на реалізацію Послання Президента України до Верховної Ради України «Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: «Європейський вибір» і Національної доктрини розвитку освіти України, Департаментом вищої освіти разом з вищими навчальними закладами проведено аналіз стану та можливих шляхів реформування організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.

Проведений аналіз показав, що нинішня система підготовки фахівців з вищою освітою має певні недоліки, а саме:

відсутність систематичної роботи студентів протягом навчального семестру;

низький рівень активності студентів і відсутність елементів змагання в навчальних досягненнях;

можливість необ’єктивного оцінювання знань студентів;

значні затрати бюджету часу на проведення екзаменаційної сесії;

відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців;

недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;

низька мобільність студентів щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;

мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін.

Для подолання недоліків існуючої системи підготовки фахівців може бути запровадження кредитно-модульної системи, яка передбачає вирішення наступних завдань:

відходу від традиційної схеми «навчальний семестр - навчальний рік, навчальний курс»;

раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;

перевірки якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;

використання більш широкої шкали оцінки знань;

вирішального впливу суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни;

стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;

підвищення об’єктивності оцінювання знань студентів;

запровадження здорової конкуренції в навчанні;

виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

Водночас українській вищій освіті та університетам необхідно подолати немало труднощів та обмежень на шляху до Європейського простору вищої освіти:

Адаптація поки що незавершеної реформи системи освіти України до вимог та принципів Болонської декларації (зокрема, введення системи кредитів, реформа наукових ступенів згідно із загальноєвропейськими стандартами, взаємне визнання наукових ступенів, отриманих за кордоном та в Україні і т.п.) потребує збільшення фінансування вищої освіти. Економічне становище України є суттєвим обмеженням для адаптації та продовження реформ у вищій освіті, приведення її до європейських стандартів.

Незавершеність адаптації національного законодавства до стандартів європейського права, а також неготовність європейських країн та ЄС до ліквідації міграційних перешкод для громадян України, зміни законодавства, пов'язаної з полегшенням пересування та працевлаштування студентів. Це обмеження суперечить та не дозволить реалізувати принцип мобільності у Болонському процесі для України

Відсутність постійно діючих громадських структур - форумів освітян та їхньої співпраці з асоціаціями освіти та наукових досліджень Європи, використання досвіду Європейської мережі забезпечення якості в сфері вищого освіти (European Network of Quality Assurance in Higher Education) і інформаційного обміну й забезпечення завдань та принципів Болонського процесу в освітньому середовищі України та інформування громадськості про їхні переваги для української вищої освіти.

Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований

Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитації.

Ці та інші перешкоди погіршують розпізнавання нашої системи вищої освіти зовнішнім світом, підсилюють ізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність наших студентів, викладачів і науковців в межах європейського освітнього простору і ринку праці.

Щодо узгодження дворівневої системи, то ця проблема не була б занадто складною, якби перед нашою системою освіти не постала в повному обсязі проблема вирішення долі технікумів і коледжів.

Вердикт громадськості та держави з цього питання може визначитись на перетині декількох рішень, наприклад, повністю інтегрувати кращі технікуми і коледжі в заклади III, IV рівнів акредитації, створивши їм умови для надання освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр”, решту ж трансформувати в заклади середньої професійної освіти для надання випускникам рівня висококваліфікованих робітників.

Відповідальне рішення ми маємо прийняти стосовно освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст”. Очевидно, поки спеціалісти затребувані нашою економікою, цей рівень варто зберігати. Доцільніше паралельно вводити за формулою 4+2 освітньо-кваліфікаційний рівень “магістр” відповідної галузі. Магістр інженерії, магістр права, магістр з бізнес адміністрування та інші. Реальна ж доля рівнів “спеціаліст” і “магістр” в нашій країні вирішиться з часом у відповідності до їхньої затребуваності на ринку праці, який також поступово буде інтегруватися у загальноєвропейський.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8  9 


Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»: