Сторінка
6
Сутність соціокультурної мотивації полягає в емоційно-особистісному ставленні учня до країни, мова якої вивчається, до народу-носія цієї мови, до його духовних надбань і традицій, до цікавих національних реалій минулого та сучасного життя, до стереотипів поведінки носіїв іноземної мови у стандартних ситуаціям спілкування.
Формуванню соціокультурної мотивації сприяють такі методичні фактори: відбір і застосування лексики з національно-культурним компонентом; використання автентичних навчальних матеріалів; використання країнознавчих допоміжних засобів (візуальних, аудитивних, аудіовізуальних), які підсилюють ілюзію залучення до автентичного мовленнєвого середовища і забезпечують потрібну якість мовленнєвих навичок і вмінь, що формуються; цілеспрямоване застосування спеціальних прийомів формування соціокультурної компетенції старших школярів, передусім лінгвокраїнознавчих коментарів, прийомів навчання англомовного етикету, роботи з малими формами англійського фольклору тощо; побудова уроку як моделі потенційного спілкування дітей з носіями мови, передусім з англомовними ровесниками.
Соціокультурний аспект викладання суттєво підвищує інформаційний фон уроку. Тим самим він інтенсифікує мислення старших школярів і сприяє усвідомленню ними своїх навчальних дій. Завдяки цим факторам створюються реальні умови для викладання англійської мови на високому рівні складності. Так, в учнів розвиваються нахили і творчі здібності, посилюється їх особистісний ріст, формується позитивна самооцінка, тобто Я-концепція, в термінах американського психолога Р.Бернса, яка, за даними його досліджень, є вихідним чинником розвитку індивідуальності учня.
Як відомо, одне з головних психолого-дидактичних завдань старшої школи полягає у формуванні навичок і вмінь навчальної діяльності. Успішності цього процесу, в руслі досліджень К.Д.Ушинського, Л.С.Виготського, Д. Б. Ельконіна, В. В. Давидова, О.К.Савченко, сприяє розвиток інтелектуальних здібностей школярів. Необхідною передумовою їх формування є стимулювання потреб у пізнанні нового, тобто стимулювання пізнавальної мотивації.
Сутність пізнавальної мотивації полягає в стимулюванні пізнавальних потреб, які знаходяться у площині вікових та особистісних інтересів учнів.
Старшого школяра, зазвичай, відрізняють пізнавальна активність, інтерес до всього нового. Але задоволення його пізнавальних потреб засобами іноземної мови становить доволі складну проблему внаслідок відомих протиріч між обмеженою мовною базою старшого школяра і стрімким розширенням кола пізнавальних інтересів сучасної дитини.
Подоланню цих протиріч, в контексті досягнень сучасної дидактики, мають сприяти такі методичні чинники. По-перше, якість навчального матеріалу. Критеріями його відбору в пізнавальному плані повинні бути: 1) відповідність змісту навчального матеріалу даному віковому періоду; 2) його можливість задовольняти базові потреби учнів; 3) потенційна перспективність: а) для взаємозв'язку навчання, освіти, виховання і розвитку дитини, б) для впливу на кінцеві результати навчання, в) для створення передумов організації навчальної діяльності різних рівнів складності.
Другим чинником успішної організації пізнавально-комунікативної діяльності старших школярів, інтерпретуючи підхід Р.П.Мільруда, є формування в учнів здатності орієнтуватись у завданнях, що пропонуються, а саме: осмислювати їх межу та перспективу виконання: пізнавальну, пізнавально-комунікативну, прагматичну (пов'язану з участю у цікавій грі, конкурсі тощо); планувати послідовність виконання завдання; реалізовувати свої навчальні дії: а) активізувати здогадку – ситуативну, контекстуальну, мовну; б) використовувати адекватні опори: предметні опори (іграшки, предмети класного вжитку, реальні речі, муляжі тощо), зображувальні опори, в тому числі і власні малюнки; вербальні опори (ключові слова та вирази, план, логіко-смислові схеми, наприклад, у вигляді неповних запитань, підстановчі таблиці тощо); в) застосовувати в разі мовленнєвої взаємодії прийоми стратегічної компетенції: повтор, перепитування, перифраз тощо; осмислювати результат пізнавально-комунікативної діяльності, оскільки результат спілкування є основним показником готовності школярів до практичної іншомовної діяльності.
Формування орієнтувальних здібностей учнів створює належне методичне підґрунтя для організації навчання іноземної мови як процесу послідовного розв'язання пізнавально цінних комунікативних і практичних задач різного рівня складності. Йдеться, передусім, про вправи чи завдання з певними елементами проблемності. До них у старших класів, за даними наших досліджень, належать такі види завдань:
Вирішення математичних задач, розв'язання математичних прикладів;
Завдання на відгадування мовних загадок, кросвордів, чайнвордів, ребусів, головоломок;
Завдання на вибір правильного варіанта з кількох запропонованих. Наприклад:
Look, listen and point to the right picture.
Read and match the sentences with the pictures.
Choose questions to these answers.
Read. Interview John. Write the questions to fit the answers.
Here is an interview with Mr. Brown. Match the questions below with the answers.
Help Kate to prove her relationship with her parents. Give advice.
Завдання на заповнення контексту:
Complete the sentences. Choose one word from the box.
Look at the pictures. Read and complete the questions.
Look at the family tree and complete the sentences. Tell about your family tree.
Complete the sentences. Say what the boy does and when.
Завдання на встановлення логічної послідовності запропонованих слів, висловлювань, дій. Наприклад:
Put the words in the correct order to make sentences.
Read the story and puy these pictures in the correct order.
Put the sentences in the correct order to make a story.
Look at the pictures and then put the sentences in the correct order. Write them in speech bubbles.
Окрему групу становлять проблемні завдання, які встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, ліквідовувати інформаційний дисбаланс (information gap). Так, стимуляції та задоволенню потреби в отриманні нової інформації сприяють: тематичне розпитуванні типу інтерв'ю, завдання Ask for more information, завдання типу "мозаїка" (jigsaw), коли, працюючи у малих групах, учні поступово складають зв'язне висловлювання з окремих частин тексту – дискурсу, поданих на різних картках.
З позицій дидактики старшої школи і сучасного методичного стандарту навчання іноземних мов важливим чинником посилення лінгвопізнавальної мотивації і формування інтелектуальних умінь старших школярів слід вважати підвищення теоретичного рівня викладання. Сутність цієї стратегії полягає у стимулюванні безпосереднього інтересу до мові, як до джерела пізнавально-цінної лінгвістичної інформації; у формуванні прийомів пізнавальної діяльності під час роботи над мовою, а саме: прийомів упізнавання, аналогії, логічного запам'ятовування, систематизації, евристики (для учнів старшої школи важливими є уміння діяти в нових навчальних обставинах, робити самостійні висновки); в організації спостережень над фактами мови за допомогою спеціальних завдань, визначення специфічних відмінностей цієї мови шляхом абстрагування, аналізу, диференціювання, зіставлення, систематизування; в наданні лінгвопізнавальній роботі над іноземною мовою характеру пошукової діяльності, що допомагає дітям "відкривати" певні закономірності нового мовного матеріалу і відчувати радість пізнання, творчого піднесення і позитивної самооцінки, які зазвичай супроводжують раціонально організовану розумову діяльність учнів. Практика доводить, що підвищення теоретичного рівня раннього шкільного навчання іноземної мови прискорює процес орієнтації дітей в учінні і сприяє оволодінню ними методологією самостійної роботи над предметом.