Сторінка
5

Мовний етикет на уроках з розділу "Мова і мовлення"

Джерелами формування психологічної культури є власний досвід спілкування, збагачений теоретичними знаннями, а також формування здатності до співпереживання та вправляння в такій поведінці, яка б не принижувала гідності інших людей.

Здійснення спілкування вимагає наявності комунікативних умінь, які у засвоюються на уроках мови у розділі «Мова і мовлення».

Діалог як засіб формування мовного етикету молодших школярів

Діалог - це форма спілкування, яка переважає в повсякденному житті, професійній діяльності людини.

Державний стандарт початкової освіти загальноосвітньої школи серед вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів початкової школи визначає «розвиток уміння висловлюватися в усіх доступних для них формах, типах і стилях мовлення».

Це значить, що діалогове спілкування потребує також мовного етикету. Правильно вести бесіду між двома людьми дуже важливо для дитини, тож для вчителя поставлена задача по удосконаленню діалогового мовлення з усіма етикетними нормами і правилами.

Учителеві слід пам’ятати, що становлення діалогічної форми спілкування проходить ще у дошкільному віці стадію скоординованих мовленнєвих дій, спрямованих на підтримання соціального контакту, практичної взаємодії, оволодіння «теоретичним» і змістовим діалогом, особистісно забарвленим спілкуванням.

Необхідно розуміти, що оволодіння діалогом - більше, ніж оволодіння просто композиційною формою мовлення. Це, насамперед, формування діалогічної позиції, уміння слухати і розуміти співрозмовника, привертання його уваги до себе і своєї діяльності, цікавитися співрозмовником і бути цікавим йому.

Зразки ведення діалогу діти одержують у спілкуванні з дорослими. А спілкування з ровесниками - це сфера розвитку інтимної мовленнємої самостійності, важливий показник сформованості комунікативних здібностей.

Слід розуміти, що формування комунікативних здібностей передбачає:

оволодіння мовою;

набуття уміння застосовувати мову з метою спілкування в різних комунікативних ситуаціях, що передбачає побудову розгорнутого текстуі встановлення інтерактивної взаємодії.

Інтерактивна взаємодія - це уміння почати розмову, привернути увагу співрозмовника, підтримувати розмову, в разі необхідності змінити тему, виявити розуміння, запитати, відповісти, порадити, побажати, погодитися і не погодитися, закінчити розмову.

Діалогічне мовлення вирізняється специфічними рисами

З лінгвістичної точки зору, діалог - це зв’язний текст, який складається з автономних пар реплік - діалогічних єдностей. Тому важливо з методичної точки зору помітити, що єдність суспільних реплік у діалозі - миттєва, зумовлена конкретною ситуацією, а не постійна. Ця риса зобов’язана до того, щоб лінгвістичною основою навчання діалогічного мовлення були не окремі фрази, а діалогічні єдності.

Діалогічне мовлення - це не тільки запитання і відповіді. Оскільки репліки в діалогічних єдностях можуть пов’язуватися не тільки на основі «запит інформації - подача її», слід у навчанні використовувати всі можливі зв’язки.

До діалогу співрозмовників спонукають, на думку І.О. Луценко, різноманітні мотиви і комунікативні задачі:

повідомити щось співрозмовнику;

привернути увагу до певного об’єкта чи події;

поділитися своїми враженнями;

констатувати факти, які стосуються співрозмовників;

узгодити різні підходи до розв’язання конкретної справи;

обмінятися із співрозмовником думками, переживаннями;

виразити свої емоції.

Специфічною особливістю усного діалогу є епілептичність. Звідси робимо висновок, що необхідно навчити коротких, «неповних»відповідей і навіть запитань.

У діалозі досить часто використовуються кліше, усталені розмовні формули.

Розрізняють такі їх групи:

мовленнєвого контакту;

формули мовленнєвого етикету;

вираження найяскравіших емоцій;

комунікативний супровід.

Кліше поряд з вигуками і модальними словами надають мовленню виразності, емоційності. Тож слід якомога частіше вносити у зміст вправ кліше різних видів.

Зв’язність діалогу забезпечується використанням інтонації і мовних засобів зв’язку:

повторення слів і окремих реплік;

використання займенників, синонімічних слів;

вживання дієслівних форм другої особи;

звертання до співрозмовника.

Працюючи над діалогічним мовленням, слід брати до уваги результати досліджень психологів та психолінгвістів.

Л.В. Виготський зазначав, що мовленнєва діяльність має три сторони:

мотиваційну;

цільову;

виконавську і народжується з потреби.

Тож таки мовленнєвої діяльності є єдністю трьох сторін. Він починається мотивом і планом, а завершується результатом, досягненням наміченої цілі. Психологічно діалог вирізняється ще й тим, що репліка еожного співрозмовника залежить від поведінки іншого.

Виходячи з наведених уявлень про діалог, розвиток діалогічного спілкування і мовного етикету молодших школярів, необхідно зосередити увагу на вирішенні кількох завдань:

опанування мови як засобу спілкування;

встановлення дітьми соціальних контактів вербальними і невербальними засобами;

оволодіння засобами і способами побудови розгорнутого тексту в умовах продуктивного і творчого мовлення;

формування навичок встановлення інтерактивної взаємодії.

У навчанні діалогічного мовлення можна виділити кілька етапів:

словесне змалювання обставин реальної дійсності учителем.

Мовленнєве завдання.

Призначення учнів на ролі.

Діалог.

Аналіз результату в мовленнєвої діяльності.

Навчання діалогічного мовлення здійснюється такими способами:

З використанням діалогу-зразка;

На основі поступового створення діалогу;

Через створення ситуації спілкування.

Потрібно зазначити, що мовленнєвий етикет є не тільки явищем загальномовним, функціонально-диференційованим, а й індивідуальним, тому що кожна людина, «добираючи зі скарбниці рідного народу найдоцільніше в конкретній ситуації етикетне слово чи вираз, неминуче узгоджує свій вибір із власними уподобаннями, тобто послуговує ними творчо».

Таким чином, талан кожного мовця полягає у вмінні вибирати з традиційного для українців мовленнєвого етикету доречну формулу залежно від ситуації, в якій перебуває людина, врахувавши специфіку адресата, зважаючи на умови спілкування, регіональні особливості, обравши стиль спілкування.

Мовленнєвий етикет постав з живої мовної практики українського народу. Він є сукупністю мовних засобів, які регулюють поведінку людей у процесі мовлення.

Таким чином, фразеологія української мови репрезентує як вербальні, так і невербальні форми етикету спілкування.

Стійкі етикетні вислови вербального характеру вживаються при зв’язуванні, підтримуванні, а також припиненні контакту між співрозмовниками. Фразеологія української мови у своєму арсеналі має стійкі вислови, що рекомендують для використання в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником: звертання, привітання, прощання, подяка, побажання, прохання, запрошення, поздоровлення, вибачення, присягання тощо.