Сторінка
2
Методи дослідження. Для досягнення мети та завдань застосовано комплекс різноманітних наукових методів дослідження: теоретичні - аналіз, порівняння й узагальнення педагогічної та методичної літератури, статей у періодичних виданнях, матеріалів наукових досліджень з цієї проблеми; емпіричні - педагогічне спостереження, педагогічний аналіз, анкетування, методики психологічної і педагогічної діагностики, констатуючий і формуючий експерименти, кількісна і якісна інтерпретація експериментальних даних.
Поняття і види композиції в образотворчому мистецтві
Композиція в образотворчому мистецтві пов'язана з необхідністю передати основний задум, ідею твору найясніше і переконливо. Головне в композиції - створення художнього образу. Картини, написані в різні епохи, в абсолютно різних стилях, вражають нашу уяву і надовго запам'ятовуються багато в чому завдяки чіткій композиційній побудові.
Дійсно, якщо спробувати в класичних картинах що-небудь змінити, наприклад розмір полотна, співвідношення темних і світлих плям, кількість фігур, висоту лінії горизонту, цілісність композиції відразу руйнується, рівновага частин втрачається. Неможливість внести зміни до завершеної картини підтверджує силу впливу законів і правил композиції.
Композиція (від лат. compositio) означає "складання, з'єднання, поєднання різних частин в єдине ціле відповідно до якої-небудь ідеї". В образотворчому мистецтві композиція - це "побудова художнього твору, обумовлена його змістом, характером і призначенням".
Сприйняття твору багато в чому залежить від його композиції. У художній діяльності процес створення твору можна назвати твором композиції. "Композиційний початок, подібно до стовбура дерева, органічно зв'язує коріння і гілки образотворчої форми, підпорядковує її елементи один одному і цілому". Зображати - означає встановлювати поєднання між частинами, пов'язувати їх в єдине ціле і узагальнювати.
Інколи словом "композиція" називають картину як таку - як органічне ціле з вираженою смисловою єдністю, маючи на увазі, що малюнок, колір і сюжет поєднуються. У такому разі неважливо, до якого жанру відноситься картина і в якій манері виконана, її називають терміном "композиція" як завершений витвір мистецтва. В іншому випадку термін "композиція" означає "один з основних елементів образотворчої грамоти, по якому будується і оцінюється твір мистецтва" .
Свобода творчості і справжня майстерність приходять на основі точного знання. Століттями художники шукали найбільш виразні композиційні схеми, і в результаті ми можемо говорити про те, що найбільш важливі в сюжеті елементи зображення розміщуються не хаотично, а утворюють прості геометричні фігури (трикутник, піраміду, круг, овал, квадрат, прямокутник).
Для передачі образу чогось нерухомого, стійкого підійде замкнута, закрита, статична композиція. Основні напрями ліній стягуються до центру. Побудова її за формою круга, квадрата, прямокутника з урахуванням симетрії дає необхідне рішення. Якщо ж необхідно намалювати панорамний пейзаж, показати великий простір, то не слід його перегороджувати по боках, обмежувати якими-небудь деревами або будівлями, а краще зробити таким, що виходить за межі рами. Це тип відкритої композиції, коли основні направлення ліній - з центру.
Припущення і здогадки розширюють фантазію глядача. Якщо далекий горизонт частково загородити деревами або іншими предметами першого плану, то можна досягти великої образної виразності композиції.
Звичайно, не варто перебільшувати значення композиційних схем. Художник, утілюючи задум, спирається перш за все на своє образно-зорове уявлення про майбутню картину. Але в період навчання основам композиції дуже корисно використовувати такі схеми, оскільки вони допомагають знайти співвідношення різних частин картини або малюнка, з'ясувати загальну структуру композиції. Ці схеми мають допоміжне значення. Поступово, набуваючи досвіду, можна навчитися будувати композиційні схеми тільки в думках.
Твір мистецтва є "записом деякого ритму образів, і в самому записі даються ключі до його читання". Композиції підвладно багато. За допомогою композиційних засобів можна передати на картині події, що мають протяжність в часі, тобто, що відбуваються не одночасно, а одна за іншою. Цими прийомами добре володіли староруські іконописці.
Ще один поширений прийом побудови композиції для передачі подій, що відбуваються в різний час і в різних місцях, - об'єднання в одне ціле декількох сюжетів. Як правило, це велике за розміром зображення в центрі полотна і невеликі малюнки навколо нього. Приклади такої побудови композиції можна зустріти в іконописі, народному мистецтві, книжковій графіці і інших видах мистецтва.
Композиційні прийоми повною мірою залежать від видів мистецтва. Разом із загальними закономірностями композиції кожен вид мистецтва має свою специфіку, і навіть один і той самий композиційний засіб може використовуватися по-різному.
У живописному творі композиція повинна здаватися природною і органічною, не нав'язувати глядачеві ідею картини, а "ніби непомітно підводити його до неї з тим, щоб він проникнувся її змістом і задумом художника" . Якщо в живописі композиція допомагає передати ілюзію простору, його глибину, то в народному і декоративно-прикладному мистецтві художник композиційними прийомами, навпаки, прагне підкреслити об'єм або площину зображуваного об'єкта.
У декоративній композиції тема може бути виражена способами, що принципово відрізняють її від композиції картини. Зображення пейзажу може розгортатися не в глибину, а вгору, у такому разі дальні плани розміщують над ближніми, як в староруській іконі. В іконописі і народному мистецтві привертають увагу ясність образу, незвичайна цілісність, плавність і текучість ліній.
Тематичну декоративну композицію можна порівняти не тільки з орнаментом, де є мотив, але й з узором, що вільно заповнює площину. При всій своєрідності декоративного зображення воно абсолютно не виключає послідовності, не позбавлено можливості вести сюжетну цікаву розповідь, навіть ілюстрації до книги можуть бути виконані декоративно.
Декоративна тематична композиція - "особливий художній світ зі своїм умовним порядком, а іноді й конкретними, легко пізнаваними персонажами, які співвідносяться один з одним зовсім не так, як в реальній дійсності". Основна відмінність декоративного зображення від реалістичного полягає в тому, що колір предмету може бути даний без урахування світла і тіні, можлива навіть повна відмова від реального кольору. Важливо, щоб з допомогою кольору створювався художній образ.
Властивість декоративної композиції - "декоративне перетворення будь-якої натури, виділення урочистості, барвистості, орнаментальності навколишнього світу, дотримання певної міри умовності зображення". Уміле узагальнення форми аніскільки не шкодить виразності. Відмова від другорядних подробиць робить помітнішим головне. До позитивних результатів веде не тільки строгий відбір головного, але й деяка недомовленість, асоціативність емоційно-образного вирішення теми.