Сторінка
9
Тягучість пояснюється неправильним мовленням, що увійшло поступово у звичку дитини. Тягучість не зв'язана з недоліками мовного апарата. Коли слухаєш розповідь учня з такими недоліками, складається враження, ніби він абияк ставиться до неї. Насправді ж це не так. Учень по-своєму знає, що і як він може сказати, і знаходить для цього відповідні слова, але звучать вони за звичкою в'яло, розпливчасто.
Виправлення такого недоліку в дітей починається з роз'яснення їм суті самого недоліку, завдань правильного мовлення і вправ на пришвидшену вимову: читання вивчених напам'ять текстів (віршів, приказок, скоромовок тощо). Вправи проводяться індивідуально і за участю колективу.
Найефективнішим матеріалом для індивідуальних вправ є скоромовки. Послідовність роботи над ними така:
1. Для зразка читає вчитель за всіма вимогами виразності, даючи дітям відчути місце пауз і їх тривалості, логічних наголосів, мелодики і темпу.
Читає учень у своєму темпі, витримуючи паузи між мовними тактами (частинами скоромовки).
Читає учень першу частину скоромовки кілька разів у дещо пришвидшеному темпі. Після цього — другу частину, потім першу і другу разом і так до кінця. На допомогу можна покликати іншого учня.
Читання цілої скоромовки з дотриманням пауз, але дещо у пришвидшеному темпі слів у мовному такті.
Причини частих повторень слів чи й словосполучень можуть бути різні: 1. Недостатній запас слів. Висловлюючись, дитина вдається до повторень, бо не вистачає слів. А якщо вони і є в пасивному словнику, то в процесі мовлення не приходять на думку. 2. Слабо розвинуте критичне відношення до словесного оформлення думки, слабші контроль за підбором слів.
Попередження і виправлення таких недоліків повинно проходити в загальній системі боротьби за культуру мовлення. Починати слід з роз'яснення самого недоліку, кожного разу попереджувати учня перед висловлюванням, постійно дбати про збагачення словника, формувати внутрішнє мовлення і переводити його у зовнішнє.
Неточність інтонування, монотонність діалогічного мовлення учнів скоріше можна розглядати як незнання основних положень виразного читання і культури мовлення, ніж недолік. У процесі мовлення, читання учні погано оперують методичними змінами основного тону (підвищенням, пониженням голосу), не дотримуються мовних тактів і пауз між ними, не передають логічних наголосів у реченні або передають їх неправильно, незалежно від попередніх речень і від контексту взагалі.
Такі порушення властиві усім дітям, не тільки першокласникам, і вимагають постійної і послідовної роботи над розвитком у них навичок виразного читання і культури мовлення.
Проте неточне інтонування, монотонність можуть виникати внаслідок негативного тонального забарвлення мовлення – верескливістю, пискливістю, манірністю, сюсюканням. У таких випадках вони розглядаються як недоліки.
Усуваються такі недоліки роз'ясненням того, наскільки вони шкідливі для розвитку культури усного мовлення, проведенням відповідних вправ на розвиток голосу, мелодики; інтонування, речень, які вимагають різних тембральних забарвлень, а також систематичною і послідовною роботою над виразністю читання і культурою мовлення.
Надмірна переривчастість пояснюється кількома причинами: невмінням оформити словесно свою думку, що нерідко залежить і від ситуації мовлення, непродумуванням наперед того, що маєш сказати, недостатністю сказаного, що спонукає до внесення змін чи доповнень. Мовлення за таких причин протікає в нерівномірному темпі, то пришвидшено, без логічно виправданих зупинок (пауз), а то й навпаки, з частими невиправданими змістом затяжними паузами.
Усувають недоліки вправами на розвиток техніки читання і подальшим ходом формування навичок виразності читання, культури мовлення, а також усним переказом текстів, описом предметів, речей, явищ.
Неупередженість думки — це невміння після висловленої фрази передбачати початок наступної, що й призводить до вимушених пауз і заповнювання їх невиправданими звуками «ну» ., «є-є-є .», «и-и-и» і ін. Це й невдалі початки висловлення — розпочав, а далі не знає що казати.
Виправлення недоліку вимагає переконливого роз'яснення суті недоліку: не слід заповнювати вимушену мовчанку звуками, в таких випадках треба мовчати і мовчки шукати наступну фразу. Усувається недолік усним переказом почутого, прочитаного та описом предметів.
Недостатня означальність властива усім дітям молодшого віку. Вони мало користуються прикметниками. В усній і писемній формі розповіді учнів дуже рідко спостерігаємо ознаки предметів, речей, явищ тощо. Кажуть: Пригріло сонечко (не весняне, літнє чи осіннє, тепле, ніжне чи яскраве, а просто сонечко), був осінній день (не теплий чи холодний, не сонячний чи хмарний, дощовий, вітряний чи інший, а тільки осінній). Була в лісі. Назбирала квітів (не польових, красивих, різнокольорових і т. ін., а лише квітів).
Недостатня означальність збіднює висловлену думку, робить її невиразною, скупою.
Усувається недолік у процесі загального розвитку. Проте неабияке значення мають і відповідні вправи, зокрема на усний переказ тексту, опис предмета з певною кількістю різних ознак. Описати, наприклад, іграшковий будинок (чи з малюнка), в якому комин, дах, стіни, двері і вікна різні за величиною і кольором, формою; вправи у формі гри: хто дасть найбільшу кількість ознак — які бувають хмари? (сірі, сиві, купчасті, чорні, густі, білі), який буває дощ? (рясний, густий, проливний, затяжний, короткочасний, докучливий, бажаний .).
Напруженість пояснюється незвичкою, труднощами контактування з аудиторією, особливо з незнайомою. Учень під час виступу забуває окремі речення, завчені наперед, і, замість того, щоб замінити їх іншими, намагається їх пригадати, а цё й спричиняє хвилювання, розгубленість, безпорадність передачі повідомлення.
Долаються такі напруження відповідним досвідом. Треба спонукати дітей до частих виступів перед аудиторією з незаучуваним наперед повідомленням (розповіддю, описом, роздумом (міркуванням) на певну тему). Долається напруження також вправами на усний переказ невеликих текстів.
До недоліків дитячого мовлення віднесемо також неправильне розміщення слів в усних реченнях, порушення словесних наголосів і вживання діалектизмів. Усуваються такі недоліки в процесі планомірної роботи з учнями над розвитком культури мовлення і виразного читання.
Виправлення у мовленні недоцільно зводити до орфографічних та пунктуаційних вправ. Слід пам'ятати, що словесне оформлення думки і почуттів мусить бути не тільки грамотним, але й правильним, відповідати всім комунікативним якостям мовлення (точності, логічності, чистоті, стислості, виразності, багатству і доречності).
Також не слід забувати про те, що монологічне мовлення значно важче дається, ніж діалогічне, бо тут діти мають справу з інтонаційним оформленням думки. Важливо не тільки те, що сказано, але й як сказано. Отже, не пускати поза увагою абияк висловлену учнем думку. Її треба підправити.
Усі недоліки дітей так чи інакше пов'язані з недостатністю в них мовленнєвого досвіду, розвитку мовленнєвого механізму і особливо слуху. Останній лежить в основі засвоєння і розвитку усного і писемного мовлення і є тією базою, на якій будується завдання мовленнєвої культури в цілому.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Виховання організованості молодших школярів на уроках фізичної культури
Розвиток творчості старшого дошкільника
Підготовка молодших школярів до виконання соціальних ролей на уроках української мови
Використання додаткового матеріалу на уроках природознавства
Особливості пізнавальної діяльності дітей з психофізичними вадами