Сторінка
2

Фінансова безпека держави в умовах глобалізації

Член-кореспондент Академії проблем якості Російської Федерації М. Арсентєв визна­чає фінансову безпеку як складову економічної безпеки країни, яка ґрунтується на неза­лежності, ефективності та конкурентоспроможності фінансово-кредитної сфери. ЇЇ можна виразити через систему індикаторів, що характеризують збалансованість фінансів, ліквід­ність активів і наявність необхідних грошових, валютних, золотих та інших резервів [7].

Єрмоленко М.М. вважає, що „безпечним слід вважати такий стан фінансово-кредит­ної сфери, який має характеризуватися збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зов­ніш­ніх негативних впливів, здатністю цієї сфери забезпечувати ефективне функціону­ван­ня національної економічної системи та економічне зростання” [11].

Таким чином, визначення категорій „національна безпека”, „економічна безпека”, „фінансова безпека”, розглядаються переважно як „стан” певного суспільного ладу або системи. Ми поділяємо думку С.Г. Гордієнко, що суттєвий недолік таких визначень поля­гає в їх „статичності”, крім того, такий підхід не відповідає вимогам побудови понять [9] .

На нашу думку, визначення поняття „фінансова безпека” через категорію „відно­си­ни” є більш доцільним, оскільки дозволяє визначити межі та структуру даного поняття, а отже, й основні функції суб’єктів щодо забезпечення оптимального стану фінансової безпеки.

Ми вважаємо, що сутність поняття „фінансова безпека держави” можна визначити як специфічний вид суспільно-економічних відносин, які виникають між державою та суб’єктами соціально-економічних відносин щодо забезпечення оптимального стану фінан­сової системи держави та захисту її національних інтересів в умовах функціону­вання глобальної фінансової системи.

Оптимальний стан фінансової системи характеризується сукупністю індикаторів, значення яких створюють стійкість фінансової системи до негативних впливів внутрішніх і зовнішніх факторів та ефективне функціонування національної економічної системи.

При цьому оптимальність досягається шляхом досягнення, у конкретно-історичних умовах, реального мінімуму існуючих загроз, забезпечення ефективного функціонування фінансової системи та максимальної реалізації державних інтересів.

Забезпечення фінансової безпеки держави – це діяльність держави та суспільства з впровадження системи заходів, спрямованих на досягнення оптимального стану фінансо­вої системи, забезпечення національних фінансових інтересів. Забезпечення фінансової безпеки можливо лише за умов дотримання національних інтересів, при цьому основним пріоритетом держави в сфері забезпечення фінансової безпеки є підвищення якості життя її громадян.

У вітчизняній літературі існують різні підходи до визначення національних інтересів. У монографії В.І. Мунтіяна названо 42 національних інтереси [3], Я.А. Жаліло визначає 41 національний інтерес [12]. М.М. Єрмоленко також наводить класифікацію національ­них інтересів, при цьому виділяє інтереси першого та другого рівнів [13]. На нашу думку, класифікацію національних інтересів у сфері забезпечення фінансової безпеки доцільно здійснювати виходячи із структури поняття „фінансова безпека держави”.

Складовими фінансової безпеки держави, на нашу думку, є фінансова безпека суб’єк­тів господарювання, державних фінансів, грошово-кредитного ринку, інвестицій­ного ринку, соціально-економічних, та зовнішньоекономічних відносин.

Виходячи із запропонованої структури можна визначити першочергові національні інтереси в сфері забезпечення фінансової безпеки:

1) зміцнення фінансів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб і домашніх господарств;

2) підвищення ефективності фінансової системи як найважливішого регулятора еко­номічних відносин шляхом розробки відповідного фінансово-економічного законодавст­ва, що регулюватиме рух міжнародних фінансових потоків, діяльність митних і податко­вих служб, банківської системи та інших фінансово-інвестиційних інституцій, а також захищатиме фінансову систему від впливу кримінальних і терористичних угруповань;

– досягнення максимальної збалансованості державних фінансів шляхом прийняття реальних бюджетів і систематичного виконання бюджетних призначень, перебудова між­бюд­жетних відносин та істотне зміцнення місцевих фінансів, забезпечення прозорості та підзвітності діяльності розпорядників бюджетних коштів;

– проведення виваженої митної політики шляхом поступового допуску іноземних конкурентів на внутрішні ринки, диференціації протекціоністських заходів у поєднанні зі створенням передумов для реалізації наявних (у т. ч. потенційних) конкурентних пере­ваг української економіки;

– удосконалення податкової системи, підвищення її стимулюючого впливу на розви­ток виробництва;

– розробка ефективної політики управління державним боргом України;

– проведення валютної політики, яка в змозі збалансувати реальний попит на іноземну валюту з її пропозицією урівноважити торговий баланс, сприяти зростанню конкуренто­спро­можності українських товарів, рентабельності підприємств, нагромадженню валют­них резервів НБУ;

3) удосконалення і розвиток грошово-кредитної системи з метою забезпечення грошо­вою масою і кредитами потреб економіки і населення, підтримка ліквідності і стабільності національної грошової одиниці;

– створення законодавчих та економічних умов для пiдвищення рівня концентрації банківського капіталу шляхом пiдвищення капіталізації та конкурентоспроможності банківського сектора та розширення інструментарію банківських послуг;