Сторінка
2
Ба навіть більше того: новітні дослідження навертають на думку, що деякі найважливіші риси характеру людини (можливо, і агресивність) великою мірою закладаються ще в період вагітності і немовлятства, а потім їх неслушно вважають суто спадково-генетичними, «невигубними» інстинктами, які абсолютно не підлягають корекції. Ось уже дві тисячі років церква намагається укорінити в масову свідомість Христову заповідь «Не убий!», але результати й досі є незадовільними. І причина тут очевидна: заповідь ця звернена головним чином до дорослих, у яких жорстоко-агресивна підсвідомість і свідомість уже незворотньо сформовані в ранньому дитинстві…
За останні 5 тис. років на планеті відбулося 14 тис. війн (майже по три щороку), в яких загинуло майже 5 млрд. чоловік (пересічно по мільйону на рік). Із віку в вік агресивність, жорстокість, кількість країн-учасниць війн, їх масштаби і чисельність жертв неухильно зростали. У минулому столітті уперше у своїй історії людство розв'язало дві світові війни, які не мають собі рівних за обсягами спустошень, масового садизму і пролитої крові. У першій війні загинули близько 9 млн., у другій – уже понад 36 млн. чоловік… Після другої світової війни лише до 1994 року у 68 країнах сталися 114 «малих» війн і збройних конфліктів (майже по три щороку), в яких загинуло майже 20 млн. чоловік (близько півмільйона щорічно). Чимало міждержавних конфліктів є перманентними і тривають десятиліттями. Окрім того, у світі щорічно скоюється 500 млн. карних злочинів, тобто 8 тис. на 100 тис. населення.
Таким чином, уся планета охоплена насильством і агресивністю. У порівнянні з минулими століттями ситуація ускладнюється неймовірно могутньою і технічно досконалою зброєю масового знищення, що її дали людству сучасні наука і промисловість. Мабуть, ніхто зараз не зможе напевно сказати, чим усе це скінчиться і чи не спричинить якийсь черговий агресор загальнопланетарну катастрофу. Ніхто поки що не запропонував і надійного виходу з цього загального сказу. А якщо вірити традиційним тлумаченням особливостей історичного розвитку світової спільноти, то випадає так, що такого виходу узагалі немає…
Деякі науковці усі сподівання у справі порятунку цивілізації цілком серйозно покладають на генну інженерію і пропонують її засобами знищувати ген агресії у кожного індивіда, починаючи з немовлят. Але і цей засіб, і сама генна інженерія є такими ж небезпечними і неконтрольованими, як і ген агресії, особливо коли вони застосовуються там, де «інженер» багато чого не тямить як науковець, дослідник. А ще гірше, якщо сьогодні «інженер» ліквідує ген агресії, а завтра – гени добра, милосердя, любові і тим самим знищить людину як Боже створіння…
Уже робляться перші спроби відстежувати взаємозв'язок між соціальними струсами та відповідними реакціями довкілля на стихійні сплески людського озлоблення, насильства, агресії у вигляді найрізноманітніших природних катаклізмів, землетрусів, повеней, тайфунів тощо.
Вихід тут тільки один – цілеспрямоване пригашення агресивного начала і виховання толерантності у міжлюдських і міжнародних стосунках. До цього необхідно додати і такий устрій суспільного народного життя, в якому б толерантність безроздільно панувала, не дозволяючи спалахів як індивідуальної, так і масової агресивності та жорстокості.
Розвиток ідей толерантності
Рух за толерантність набуває все більшого визнання та поширення. І не тільки загалом у світі, а й (що вельми показово) в Україні. Адже толерантність стосується всіх ланок суспільного життя нашої молодої держави. Перед українським суспільством постала гостра потреба у «людині культури», націленій на діалогічне сприйняття світу, здатній працювати з різними знаннями, різними типами мислення, з ідеями різних культур для подальшого розвитку демократії і збереження миру.
Ідея толерантності стала актуальною не сьогодні, вона з’явилася ще в глибокій античності як рішення проблеми ставлення до релігійної меншості. ЇЇ мотиви спостерігаються в працях мислителів таких як Аристотель, Геракліт, Антифон, Сенека та інших. Наприклад, уже Аристотель визначає терпимість як можливість рівноцінного існування речей та людей. Як суспільне явище толерантність віддзеркалювала потребу у виявах релігійної терпимості під час діалогу і взаємодії різноманітних культурних традицій та практик. Слугувала однією з підстав для пізнання інших культур, створювала умови розуміння та прийняття. До розгляду цієї категорії звертався Вольтер. Гьоте розглядав толерантність як проміжний елемент на шляху до визнання.
Толерантність, як етичний принцип, ввів у науку англійський філософ Джон Локк у своїх працях «Нариси про терпимість», «Листи про віротерпимість», (1688 р.)
На думку філософа, аргументом на користь толерантності може слугувати, по-перше, те, що примус не здатний навернути людину на шлях щирої, релігійно повноцінної віри; по-друге, основні завдання і функції, що їх мають виконувати церква і держава, мають істотні відмінності. У 1689 р. британський парламент ухвалив Акт терпимості і досить швидко з’ясувалося, що легітивне співіснування кількох церков зовсім не веде до анархії та втрати керованості, а робить державу сильнішою. У таких спосіб толерантність уперше продемонструвала свій потенціал дієвого інструменту досягнення політичної злагоди різноманітних сил за умов збереження ними законної свободи і права бути самим собою. Тому надалі поняття толерантності набуло поширення не тільки на сферу міжрелігійних стосунків.
Проблема толерантності розглядається багатьма науками: філософією, психологію, етикою, педагогікою.
Особливої актуальності ця проблема набуває в період докорінних суспільних перетворень, зламу монопольно-ідеологічних концепцій, загострення міжнаціональних і міжрелігійних конфліктів, утвердження гуманних взаємовідносин між людьми й державами – характерні риси сучасності, що спричинюють значний інтерес до визначення сутності цього поняття, винайдення ефективних форм і методів виховання толерантної особистості. Однак порівняно короткий термін застосування спричинює неоднозначність його тлумачення.
Що ж означає слово «толерантність»? У перекладі толерантність (від. лат. tolerantia – терпимість) на українську мову це – терпимість. Терпимість до чогось своєрідного, істотно інакшого – чиєїсь думки, позиції, переконань. Це досить містке та глибоке поняття. Воно торкається і міжнародних відносин, і діалогу культур, і міжетнічних та міжконфесійних взаємин, і культури світу.
Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості.
Толерантність включає в себе і глибокі правові засади. Без терпимості, врахування інтересів одне одного, без рівноправності народів, їхніх культур неможливий розвиток, прогрес цивілізації.
Тобто за основу береться згода сприйняти щось (духовне, морально-ідейне, етико-естетичне, релігійне) навіть за умов входження його в суперечність зі світоглядними установками того, хто сприймає.