Сторінка
3
На похорон Антона Семеновича Макаренка з’їхалося безліч колишніх колоністів і комунарів. Поховали його у Москві, на Новодівичому кладовищі.
Система родинного виховання дітей в педагогічній спадщині А.С.Макаренка
В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об’єднує людей, неперевершеним чинником самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та внучка.
Сім'я — мала соціально-психологічна _ланка, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю.
Соціальна роль сім'ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім'я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається.
Завдяки проживанню в сім'ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов'язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім'ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками.
Дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім'єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім'ї. _ Тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.
У працях Антон Макаренко розглянув широкий спектр проблем, пов’язаних з вихованням підростаючого покоління, серед них і проблему виховання дітей у родині, оскільки, «виховуючи дітей, нинішні батьки виховують майбутню історію нашої країни, а отже, й історію світу» [5:11]. Погляди вченого на сімейне виховання протягом його педагогічної діяльності зазнали еволюції, обумовленої соціально-економічними змінами в суспільстві. Але й сьогодні, в умовах нової незалежної України, вони не втрачають своєї значущості.
Родина — це соціальний феномен, який виконує багато функцій. З-поміж них найбільш значущою є виховання дітей, про яке Антон Макаренко писав: «Виховання є процес соціальний у найширшому розумінні. Виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше — люди. З них на першому місці — батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, і всі вони неминуче розвиваються, переплітаються, ускладнюються з фізичним і моральним зростанням самої дитини. Спрямовувати цей розвиток і керувати ним — завдання вихователя.
Якщо ви породили дитину — це означає, що на багато років наперед ви віддали їй усі свої думки, всю свою увагу і всю свою волю. Ви повинні бути не тільки батьком своїх дітей, ви повинні бути ще й організатором свого власного життя, бо поза вашою діяльністю як громадянина, поза вашим самопочуттям як особистості не може існувати і вихователь».
У сім’ї не тільки задовольняються матеріальні, інтелектуальні й соціальні потреби дитини, а й закладаються основи особистості, її якості як члена суспільства. Родинне виховання зміцнює власне родину як фундамент здорового суспільства. Тому важливого значення набуває усвідомлення батьками цієї ролі, формування готовності до її втілення на практиці. І цілком слушно згадуються тут слова Антона Семеновича, який вважав, що найсерйознішу увагу слід звернути на мету виховання. Втім, нерідко бачимо, що в батьків немає ні ясної мети, ні певної програми, тож і результати будуть випадкові.
Щоб запобігти цьому, педагог радив батькам: «Завдайте собі праці, поміркуйте добре над цим питанням, поміркуйте хоч би потайки, і ви відразу побачите і багато зроблених вами помилок, і багато правильних шляхів попереду».
Свою концепцію сімейного виховання Антон Макаренко виклав у працях «Книга для батьків» (на жаль, із задуманих чотирьох томів педагог встиг написати лише один), «Лекції про виховання дітей», статтях і багатьох виступах.
А.Макаренко завжди підкреслював, що «Книга для батьків» — аж ніяк не методика сімейного виховання, оскільки її мета — привернути увагу батьків, вихователів до вузлових питань сім’ї. І справді, невмируща цінність книги та інших робіт у тому, що вони допомагають формувати педагогічне мислення у батьків, розв’язують складні етичні проблеми, ґрунтуючись на аналізі мотивів поведінки й учинків людей у конкретних соціально-політичних і економічних умовах.
Майже всі проблеми пов’язані з вихованням дітей у родині, котрі досліджував видатний педагог, залишаються болючими і для нас. Це насамперед загальні умови сімейного виховання, виховне значення структури сім’ї та специфіка виховання однієї дитини, сімейний колектив та його особливості, роль батька й матері та їхнього авторитету у вихованні дітей, внутрішньо родинні стосунки й умови, які на них впливають, статеве виховання дітей у загальній системі сімейного виховання, взаємозв’язок сім’ї і школи.
Суть виховання педагог вбачав в організації структури сім’ї та життя дитини, зазначаючи, що в цій роботі немає дрібниць. Звертаючись до батьків і матерів, видатний педагог наголошував: «питання про структуру сім’ї — питання дуже важливе, і до нього треба ставитися цілком свідомо. Дуже хворобливо позначається на вихованні дитини, якщо батьки не живуть разом, якщо вони розійшлися. Часто діти стають предметом розбрату між батьками, які відверто ненавидять один одного і не приховують цього від дітей»[5:339].
Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітей і хочуть їх виховати якнайкраще, то як зазначав Антон Семенович, «вони намагатимуться і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і цим не ставити дітей у найскрутніше становище».
Для того, щоб дорослі члени могли належним чином виконувати покладені на них ролі, вони повинні мати в очах своїх дітей авторитет.
Сенс авторитету, зазначав Макаренко, полягає в тому, що він не потребує ніяких доказів і приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність.
Щоб добитися дисциплінованості, слухняності дітей, деякі батьки вдаються до створення авторитету, побудованого на фальшивих основах:
· авторитет придушення — найстрашніший для дітей, але не найшкідливіший — властивий батькам набундюченим, завжди сердитим, жорстоким, які за дрібницю кричать, беруться за різку чи ремінь, кожну провину дитини відзначають тілесним покаранням. З-під цього авторитету виходять люди або нікчемні, боязливі, затуркані, безвольні, або жорстокі самодури, що мстять за придушене дитинство;
· авторитет віддалі характерний для батьків-зверхників, які вважають, що діти стають дисциплінованими, слухняними, якщо якнайдалі від них триматися, поменше розмовляти, виступати у вигляді начальства. Цей авторитет шкідливий, бо перешкоджає духовній спільності між батьками і дітьми;