Сторінка
5
Вчені вважають, що екологічну свідомість потрібно розглядати як особливу, самостійну форму суспільної свідомості. Потрібно відмітити, що екологія, як наука про взаємозв'язки організмів та їх системних угруповань із середовищем, має в останній час виняткове значення. Вона трансформується та інтегрує дослідження в різних галузях знань і вже не означає просто певного предмета досліджень. Екологія вирішує ряд проблем практичного змісту, пов'язаних із забезпеченням стратегії та тактики збереження стабільного розвитку життя на Землі. Відтак екологічна свідомість поєднує в собі уявлення, знання, погляди, переконання, теорії, емоції, які відображають екологічні умови життя, відносини між людьми та природою, ставлення до природи, а також діяльність, що спрямована на оптимальне вирішення проблем функціонування природи як цілісної системи. Отже, синтез цих уявлень, знань, поглядів і т. д. і відбувається у свідомості певного суб'єкта, а не в екології. Зрештою, якщо існує певна система знань та практика (екологічні дослідження), то й має бути і носій цієї системи - свідомість (в даному випадку екологічна). Таким чином, свідомість як суб'єкт пізнання водночас виступає суб'єктом практики. Тому термін "екологічна свідомість" має право на існування і є потрібним у сфері його вживання. Дослідники вважають, що екологічна свідомість - це сукупність у екологічних уявлень, знань, поглядів, переконань, теорій, емоцій, які відображають екологічні умови життя, відносини між людьми та природою в процесі регулювання системи "суспільство-природа", ставлення до природи, а також діяльність, що спрямована на оптимальне вирішення проблем функціонування природи як цілісної системи.
Формуючись під дією різноманітних факторів, досліджуване явище являє собою складне структурне утворення, в якому можна виокремити кілька компонентів: пізнавально-емоційний, інтелектуальний, компонент спрямованості та діяльнісно-поведінковий.
Пізнавально-емоційний компонент включає основні пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уявлення), з допомогою яких студенти збагачують свої знання, а також емоційно-вольову сферу особистості.
Інтелектуальний компонент екологічної свідомості являє собою сукупність (систему) теоретичних положень (фактів, гіпотез, концепцій), отриманих на основі зібраної та переробленої інформації про взаємодію суспільства та природи, які і складають у цілому екологічну картину світу.
Такий структурний компонент як спрямованість свідомості особистості включає систему цінностей, ідеалів, установок, стереотипів, цілей і мотивів, що визначають загальну стратегію людської діяльності в цілому, а також окремі її види. Формування зазначеного компоненту полягає у перетворенні суспільних відносин в елементи внутрішньої структури особистості (потреби, інтереси, мотиви, установки, ціннісні орієнтації і т. д.).
Діяльнісно-поведінковий компонент структури екологічної свідомості являє собою певну програму дій по реалізації пізнавально-емоційного; інтелектуального та компоненту спрямованості свідомості у конкретний історичний період, а також визначає рівень її сформованості.
Отже, важливо враховувати всі компоненти екологічної свідомості, бо недооцінка будь-якого з них істотно знижує практичні та педагогічні ефекти формування даного феномену.
Виділивши структурні компоненти екологічної свідомості, можна припустити, що варіанти їх функціональної взаємодії відрізняються пріоритетом одного з компонентів над іншим у конкретний історичний період.
Так провідна роль відображувально-чуттєвого та інтелектуального компонентів визначає пізнавальну функцію екологічної свідомості. Вона полягає у з'ясуванні характеру та особливостей соціоприродних відносин, причин виникнення та розвитку екологічної кризи та у пошуку шляхів оптимізації відносин у системі "людина - природа".
Регулятивно-ціннісна функція характеризує приоритетне положення компоненту спрямованості екологічної свідомості та утворює мотиваційну сферу даного феномену. Вона полягає у забезпеченні наявності певних розумних механізмів раціонального управління взаємовідносинами суспільства та природи.
Праксиологічна функція являє собою домінування діяльнісно-поведінкового компоненту та визначає нормативну сферу екологічної свідомості. Вона забезпечує розробку норм раціональної природоперетворюючої діяльності на основі функціональної взаємодії двох попередніх функцій. Потрібно відмітити, що деякі автори, які аналізують проблему функціонування свідомості, виділяють також прогностичну, виховну, ідеологічну, орієнтувальну, комунікативну та інші функції досліджуваного явища. Але все ж ми вважаємо, що гармонія у системі "суспільство - природа" можлива у випадку переважання в екологічній свідомості пізнавально-ціннісної функціональної модифікації, коли установка на перетворення природи буде підпорядкована установці на її збереження.
Екологічна свідомість - це складне структурне утворення, яке відрізняється багатством конкретних форм і рівнів свого існування та функціонування. У сучасній літературі немає єдиної думки щодо внутрішньої структури досліджуваного явища. Так, А.М. Кочергін, М.Г. Васильєв та Ю.Г. Макаров виділяють два її рівня: рівень спеціалізованої і рівень масової свідомості, В.П. Зінченко, В.Б. Моргунов стверджують існування двох пластів свідомості: буттєвого та рефлексивного. З. Абдулаєв зазначає, що "потрібно розрізняти індивідуальні та суспільні, буттєві та теоретичні, психологічні та ідеологічні структурні рівні екологічної свідомості".
Отже, в процесі структурування екологічна свідомість як форма суспільної свідомості може бути проаналізована з позиції ряду критеріїв. У тому числі:
- по відношенню до пануючих ідей у суспільстві вона поділяється на офіційну та неофіційну;
- за якістю відображення дійсності - на істинну та хибну;
- в залежності від суб'єкту-носія екологічна свідомість поділяється на індивідуальну та суспільну;
- за гносеологічним критерієм в екологічній свідомості виділяють такі рівні: буденна (практична, емпірична) та спеціалізована (теоретична, наукова) свідомість;
- в залежності від панівної парадигми екологічна свідомість поділяється на типи: антропоцентричний, ексцентричний та природо центричний.
У тій кризовій екологічній ситуації, в якій перебуває наша країна (та й світ у цілому), школа не має морального права виховувати споживацьке ставлення до природи. «Розруха не в навколишньому світі, розруха в головах!» — говорив відомий літературний персонаж — професор Преображенський (М. Булгаков, «Собаче серце»). Однак більшістю людей екологічна криза уявляється, як щось зовнішнє по відношенню до людини, а не породжене нею самою. Духовний чорнобиль породив Чорнобиль екологічний. І вирішення екологічних проблем — це насамперед зміна свідомості.
Донедавна як у світі в цілому, так і в нашій країні формувалась екологічна свідомість антропоцентричного типу. Це така система уявлень про світ, згідно з якою вишу цінність являє людина, а природа має цінність постільки, оскільки вона цінна для людини; метою взаємодії з природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається «прагматичним імперативом»: правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людству; діяльність з охорони навколишнього світу продиктована віддаленим прагматизмом — необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління.