Сторінка
18

Використання дитячої літератури для формування екологічної культури молодших школярів

Зміст другої частини Читанки для 3 класу завершується твором Василя Олександровича "Що таке Школа під Голубим Небом", а також узагальненнями О.Я. Савченко великого виховного та розвивального значення: "Давно вже немає серед нас великого Вчителя - Василя Олександровича Сухомлинського. Олександра Яківна звертається до третьокласників з порадами підготуватись до останнього уроку з "Читанкою", спробувати скласти власні казки, а також бажає радісного літа і зустрічей з цікавими книжками.

Такі глибоко чутливі, дієво практичного значення узагальнення та звернення автора підручника до школярів з відчуттям реального стану внутрішнього світу дитини забезпечують єдність виховних впливів сім'ї, школи, а також самоактивності дитини. Готовність дитини відгукнутись на звертання, дії дорослих, сприйнятливість їх є визначальною умовою ефективності родинно-шкільного виховання.

Звертаючись до батьків, вихователів В.О. Сухомлинський зазначав, що моральні почуття і вчинки пробуджуються і удосконалюються лише тоді, коли благородство, високий сенс, велич ідеї,, на основі якої виникає де почуття, пізнаються на власному досвіді, на власних вчинках, у поведінці, у різних видах життєдіяльності.

Видатний педагог наголошував, що мистецтво виховання полягає не лише в умінні бачити й передбачати складні ситуації, які виникають у житті дітей, а й у тому, щоб навчити дитину самостійно орієнтуватися в життєвих обставинах, і вже змалку привчати хоча б найпростіші, але самостійні рішення, бо лише таким чином у неї може розвиватися "внутрішнє бачення" і поступово складатися стійка потреба у відповідальній поведінці - найсуттєвішій ознаці становлення особистості.

Багатою та різноманітною є літературна творчість Василя Олександровича для дітей. Через оповідання, казки, притчі, легенди, написані у зрозумілому для дітей викладі, він формує ціннісні орієнтації та настанови, вчить розуміти складність і красу людського буття.

Твори видатного допомагають школярам комфортно входити у багатовимірний світ людських стосунків, закладають основи самопізнання, потреби саморозвитку, самореалізації особистості.

Як відомо, прекрасне знання теорії не завжди підтверджується умінням працювати практично в області знань, що цікавиться. Для цього ми реалізували на практиці деякі знання, отримані в ході роботи над даною проблемою. Як було сказано раннє наша робота полягає у формуванні екологічної культури, через використання дитячої літератури.

Не секрет, що в нинішньому суспільстві існує протиріччя між значенням самостійного знайомства с художньою і науково - пізнавальною літературою, а тим впливом, якими володіють інші засоби інформації (телебачення, відео, комп’ютерні програми, кіно). Саме ці засоби найбільш відволікають дитину від хорошої книжки. А звідси, як наслідок :

- недооцінка книжки як засобу пізнання навколишнього світу (довкілля);

- зниження інтересу до самостійного читання;

- посилення прагматичного підходу до життя;

- втрата духовності і культурних цінностей свого народу.

Підвищити вплив дитячої преси на формування читацької самостійності і розвитку інтересів читачів, спрямувати їх у потрібне русло, виробити у молодших школярів звичку шукати відповіді на свої «чому? » в книжці, задовольняти читацькі потреби – завдання уроків класного, та особливо позакласного читання. Саме ці уроки покликані формувати активного читача.

Працюючі над дипломною роботою ми здійснили опитування студентів заочної форми навчання, які працюють у початковій школі. Метою опитування було – визначити сучасний стан шкільних бібліотек у сільській місцевості та у містах. А також встановити рівень інтересу до книжки молодших школярів.

Як ми відмічали, великого значення дитячій пресі надавав відомий педагог В.О. Сухомлинський. Він стверджував, що читання довідкової і пізнавальної літератури згодом стане духовною потребою, джерелом радості пізнання.

Як показує педагогічна практика попит на дитячу літературу в молодших школярів ще низький, це пояснюється тим, що вчителі (вихователі, бібліотекарі) недостатньо пропонують довідкову і наукову-пізнавальну літературу серед учнів, не розвивають у них потягу до самоосвіти, не вчать самостійно черпати знання з книжок. І, можливо, вже не така і велика вина вчителя, бо в запропонованих програмах і орієнтовному плануванні уроків позакласного читання здебільшого рекомендується дитяча художня книжка, а про науково-пізнавальну дещо забувається.

Плануючи уроки позакласного читання, переконуємося, що введення науково-пізнавальних книг уже з підготовчого етапу принесе тільки користь. При цьому, враховуючи вікові та психологічні особливості дітей 6-7 років, пропонуємо використовувати, як навчальний матеріал науково-художні казки, фото книжки, книжки-картинки, книжки-іграшки, доступні довідкові і енциклопедичні видання. Наприклад, В. Танасійчук «Шестиногі сусіди», Н. Надєждіна «І в саду, і на городі», В.Флінт «Птахи в нашому лісі», А.Давидов «Знай, люби, бережи» та ін.

Слід відзначити і те, що тиражі багатьох видань дитячої книжки недостатні, а науково-пізнавальної та довідкової і поготів. Це негативно позначається на кількісному складі фондів дитячих бібліотек і їх безсистемному використанні вчителями.

У процесі виконання дипломної роботи, ми частково проаналізували, як друкується і розповсюджується українська дитяча преса.

І хоча багато видавців і спеціалістів вважають, що значного прибутку цей бізнес не приносить, та незважаючи на всі «але», наше, вітчизняне книговидавництво розвивається правильним шляхом. Росте потреба в українських книгах: школи перейшли на державну мову.

Ми знаємо, що українська книга має бути найвищої якості. Саме з цього починається патріотизм, хоча навіть абетка може бути недосконалою. Наприклад, абетка починається з літери «А» - намальовано лелеку, і так і пишуть: А – «крилатий наш лелека». Тобто механічно переклали з російської мови, не думаючи, що слово «аист» перекладається на українську мову зовсім з іншої літери.

Всі видавці, опитані нами, продавці книг, пересічні громадяни, колеги студенти говорять про те, що художня література, видана в Україні, - дорога.

За останніми підрахунками найпродуктивніше працювали провідні вітчизняні видавництва – «БАО», «Фоліо», «Освіта», «Наукова думка», «Ґенеза», «СВІТ», «Перун», «Основа».

Проаналізувавши закон України «Про видавничу справу», який покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу шляхом збільшення загальної кількості тиражів, обсягів та розширення тематичного спрямування українського книговидання, статтю 5 цього Закону, де сказано, що «Державна політика у видавничій справі спрямовується на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку», статтю 27, а також звіт Книжкової палати України, маємо такий результат – кількість примірників на одного жителя України складає аж 1.0! Сумно, що у 1930 році жителя України припадало в 3 рази більше книжкової продукції.